2. «Лист церков Відня та Ліону до Церкви в Малій Азії»36

Збережений в «Церковній історії» Євсевія (V, 3 – 2, 8). Адресований до «братів в Азії і Фрігії». Події відбуваються десять років після мучеництва Полікарпа. Ліон було розвинутим римським містом і часі Августа став столицею кельтської Галлії. В Ліоні народився імператор Клавдій, що надав місту різні привілеї. В Ліоні був вівтар присвячений Августові і кожного року 1 серпня святкували річницю посвяти. Християнство в Ліон прийшло в половині ІІ ст., і в 177 вже нараховує численних вірних.

Починається лист звичайним вступом і інформацією про заборону християнських зібрань. Правдива причина переслідувань є зло, що діє через «своїх слуг», щоби знищити «слуг Христових». Детальне описання мучеників служить тому, щоби показати мучеництво як битву проти сатани. Потім слідує описування ненависті з боку плебсу, допити, погрози, визнання віри, тортури. Один за одним слідує описування геройства і стійкості святих мучеників, які на чолі із своїм єпископом витримували найрізноманітніші тортури. Головні персонажі мученики Санто, диякон Матур, Аттал і Баландіна. Деякі відступають від віри, даючи фальшиві свідчення проти християн: тістейські трапезування, неприродні подружжя. Багато помирають у в’язниці, як єпископ Потин. Інші є врятовані чудом, деякі відступають, а пізніше розкаяні навертаються. Автор пояснює всі ці події у світлі Святого Письма, широко пропонуючи богословські роздумування про мучеництво. Вкінці проголошується вирок смерті. Трупи страчених не дозволено ховати, а залишають їх собакам та птахам. Рештки спалюються, а попіл викидають у річку, щоби осміяти віру християн у воскресіння.

Лист закінчується короткою інформацією про ситуацію після переслідувань. Ті, що вижили відмовляються від назви «мученик», тому така назва належить тільки Христові та тим, що вже померли мученицькою смертю. Вони є згідні називатися confessores (ỏμόλογοι). В тому самому часі висловлюється біль за тими, які відступили від віри. Церква однак не забуває про апостатів і молиться за їх навернення, що є можливим особливо задля заслуг confessores.

3. «Passio Perpetuas et Felicitatis»³⁷

Один із найбільш вражаючих документів мучеництва, став архетипом для послідуючих писань про мучеників (імена святих згадуються в І-ій євхаристійній молитві). Є три старовинних тексти: два на латині і один на грецькій. Найоригінальнішим видається один із двох латинських текстів, в якому, як вважає критика, лиш монтаніст Тертуліан мав би додати інші згадки про мучеників Перпетую та Сатура (ІІІ-ХІІІ), вступ (І-ІІ) і епілог (ХІV-XXI).

Вібія Перпетуа, 22 р., з відомої знатної родини; північно-африканське містечко Тубурдо. Рабиня Феліція, катехумена; катехумен Ревокат; два інші чоловіки та їхній катехит Сатур³⁸. Дата мучеництва 203.

На початку офіційне представлення мучеників, їх родини (2). 3-10 глави є автобіографічною розповіддю Перпетуї. Цілком неординарними для Писань про мучеників є три видіння Перпетуї у в’язниці: 1) небесна драбина, на підніжжі якої є дракон, що намагається страхом збити кожного, хто по ній піднімається; послідуючи Сатурові Перпетуа піднімається по драбині без страху, і навіть вживши голову дракона за першу сходинку, піднімається до самого раю, де її зустрічає пастир; 2) їй появляється молодший брат Дінократ здоровий і спасенний, що помер в сім років від раку обличчя; 3) в попередній день перед мучеництвом вона бачить саму себе, як вона б’ється із дияволом у амфітеатрі і перемагає його. В 11-13 главах містяться видіння Сатура, який мав зустрічі із попередніми мучениками.

Параграфи 15-17 є присвячені останнім моментам перед мучеництвом. Перпетуа, після усердної молитви, народжує на восьмому місяці. Мучеників бичують, а потім кидають звірам, що не навіть не доторкаються до їхніх тіл. Мучителі довершують їхній подвиг убивши їх сокирами. Тварини навіть втікають на вид Сатура, поки той сам спровокував пантеру пожерти його.