5. Навчання Тертуліана

Тертуліан є перший в Церкві, що почав цікавитися тринітарними питаннями. У своєму тринітарному вченні він випередив всіх церковних письменників більш аніж одне століття. Його вчення швидко прийнялося на Заході і визначило їх тринітарну ортодоксальну позицію раз і назавжди. Проте Тертуліан Сходові видався чужим – його тринітарне вчення там видавалося занадто поверховим. І хоч висновки богословських дискусій ІV ст. на Сході були тими самими, що і Тертуліана, проте сам зміст його навчання не був прийнятий. Справа в тому, що Тертуліан у своєму уявленні про божество керувався стоїчними поглядами. У матеріалістичному відношення до космосу. Платонізм є чужим ментальності карфагенського священика: для нього є неприйнятним окремішнє існування родових сущностей, як ідей. Як результат він перш за все на перший план ставить питання про єдину Божу субстанцію і логічно приймає тілесне відрізнення божественної сущності по персонах. Єдність сутності при розпізнанні Іпостасей Тертуліан пояснює на основі слів Спасителя: «Я і Отець є (в множині – гр.) одно. Слово «есма» вказує, що говориться про багатьох, а «єдино» – на єдиносущність цих осіб. «Існує Бог Отець і Бог Син. Як день є не те, що й ніч, так само і Отець не те, що Син – обидвоє одне і те саме не можуть бути». « Інший в Особі, але не в суті».

«Можна сказати, що Бог перед цим сотворенням Вселенної був не один, що мав сам у собі Свій Розум і в Своєму Розумі Слово, яке він породив безпосередньо із своєї внутрішності, із лона, як говорить Давид» (3) – спосіб походження Сина. Стараючись розділити Іпостасі Святої Трійці, Тертуліан роздумує: «Яка би то не була сутність Слова, але я об’являю його окремою Особою і приймаю йому ім’я Сина Божого.»

Іі. «Октавій» Мінутія Фелікса

Діалог «Октавій» є одиноким твором Марка Мінутія Фелікса. Зберігся твір лиш в одному рукописі із ІХ ст. Дата написання – близько половини ІІ ст. Про особу Мінутія Фелікса знаємо із самого твору, що походив із поганського родини із Африки, став адвокатом, і на цій посаді будучи християнином знаходився в Римі. У Марка були два приятелі: перший із них – Октавій Януарій, давній товариш по начанню та праці, що перед наверненням на християнство разом із Мінутієм брав участь в протихристиянських процесах; другим є Кекілій Наталіс, поганин, очевидно адвокат.

Твір починається із описання причин написання твору, характеристики осіб і контексту, в якому розвивається дискусія. Після смерті Октавія автор згадує роки дружби із ним. Особливо згадується йому одна подія, що трапилася разом із Октавієм під час одних літніх канікул. Лиш як Октавій прибув із Африки до Риму, вони разом ще з одним знайомим по імені Кекілій відправилися на Остію. Всі троє були адвокатами, що визначало особливий тон їх розмови. Проходячи попри статую поганського бога Серапіса, Кекілій віддає йому честь. На це відразу негативно відреагував Октавій. На його думку, такому освіченому чоловікові, як Кекілій, не личить поклонятися божкам із популярних примітивних народних вірувань. Кекілій не відповідає відразу, але трохи пізніше на пляжі чи по дорозі назад він розпочинає дискусію. В цій дискусії Мінутій Фелікс займає нейтральну арбітражну позицію.

Спочатку промовляє Кекілій. В блискучий спосіб найкращих риторичних засобів він викладає свої звинувачення проти християнства. Для Кекілія християнство в своїй вірі в Боже провидіння протиставляється реальності світу поглинутого випадковістю (скептицизм). В порівнянні із християнством поганське вірування в богів є більш доступним і зрозумілим, завдяки ласки богів Рим осягнув найбільшої могутності у світі. На думку Кекілія християнство є релігією ображених долею, є для втечею слабких від реальності в невизначене «туди», бо не можуть покращити свій жалюгідний стан «тут». Крім того християни є людьми, що не люблять світла, вони переховуються під час своїх зібрань, щоби часом хтось не дізнався про злочини, які вони чинять між собою, а це є кровозмішення, дітовбивство, людожерство, молитви перед «ослом» (ілюстрація із «Primi secoli»). Віра християн в одного всемогутнього Бога і їхнє очікування кінця світу є для Кекілія комічними. Вкінці він пробує осміяти Октавія, що змушує втрутитися самого Мінуція (14-15), який поправляє його, бо дискусія повинна слідувати лінію об’єктивного пошуку правди.

Октавій відповідає згідно порядку закидів Кекілія (16-38). Кожна людина є обдарована розумом і здорове спостереження природи вказує на існування єдиного Створителя, про що свідчили багато із філософів. Боги є ніщо інше як обожествленні люди та демони. Потужність римської імперії досягнуто завдяки жорстокості її імператорів. Вкінці Октавій заперечує фальшиві підозріння проти християн і оправдує їх віру у всемогутнього Бога. Есхатологічне очікування християн не протиставиться загальному порядку їх земного життя – вони навпаки є найзразковішими громадянами імперії. Кекілій був настільки переконаний словами Октавія, що визнає свою поразку ще перед сентенцією Мінутія Фелікса, і навертається (39-40).

Діалог «Октавій», що є досконалим під оглядом риторичним і літературним, є найкращою апологією на християнство перших віків. Цей твір є цінний своєю виключно раціональною аргументацією.