- •Патрологія
- •Частина і
- •(Нотатки із лекцій - рro manuscripto)
- •Вступ. Патрологія як богословська дисципліна
- •І. Патрологія як наука
- •1. Визначення Патрології. Поняття терміна «отець»
- •2. Термінологічна різниця: патрологія, патристика, історія церковної літератури6
- •3. Історія Патрології
- •4. Поділ Патрології
- •5. Мови Отців
- •Іі. Переказ патристичних тектів7
- •1. Зародження первинних християнських текстів
- •2. Поширення текстів
- •3. Способи поширення християнських текстів
- •3. Роль монашества у розвитку християнського переписування
- •Частина і. Донікейська доба. Церковна література перших трьох століть Вступ. Початки християнської літератури і. Усна традиція і передлітературні форми апостольського періоду7
- •Іі. Види апостольської літератури.
- •Розділ 1. Апокрифи Вступ. Формування біблійного канону.
- •Б. Старий Завіт
- •І. Апокрифічні Євангелія а. Вид літератури
- •Б. Протоєвангеліє від Якова8
- •В. Євангеліє від Томи
- •Д. Євангеліє від Никодима
- •Іі. Апокрифічні апостольські діяння а. Вид літератури
- •Б. Діяння Петра
- •В. Діяння Павла
- •Ііі. Апокрифічні листи а. Вид літератури
- •Б. Лист Псевдо-Варнави
- •Іv. Апокрифічні апокаліпсиси а. Вид літератури
- •Б. «Пастир Єрми»
- •Розділ 2. Апостольські Отці та субапостольська література
- •А. Св. Климент Римський. «Перший лист до Коринтян»
- •В. Св. Полікарп Смирнський. Лист до Филип'ян
- •А. Папій із Ієраполя
- •Б. Дідахе18
- •Частина іі. Отці Церкви та церковна література в часі великих гонінь Церкви
- •Розділ 3. Грецька література
- •І. Грецькі апологети
- •А. Апологія «До Діогнета»
- •1. Апологія ширша
- •2. Апологія коротша
- •3. Діалог із жидом Трифоном.
- •В. Татіян Сирійський30
- •2. Τò διὰ τεσσάρων εὐαγγέλιον, Четвероєвангеліє
- •Г. Афінагор із Афін, філософ
- •1. «Прошення за християн» (Πρεσβεία περὶ χριστιανω̃ν)
- •2. «Про воскресіння мертвих» (Περὶ α̉ναστάσεως νεκρω̃ν)
- •Е. Єрмій філософ
- •Ііі. Пасхальна гомілія Мелітона Сардійського
- •Іі. Писання про мучеників31
- •А. «Акти»
- •2. «Акти мучеників із Шілл»34
- •2. «Лист церков Відня та Ліону до Церкви в Малій Азії»36
- •Іv. Полемічна література а. Св. Іриней Ліонський39
- •1. «Викриття та заперечення фальшивоназваної гнози»
- •2. Представлення апостольської проповіді (’Еπίδειξις του̃ α̉ποστολικου̃ κηρύγματος)
- •3. Богослов’я св. Іринея44.
- •Б. Іпполит47
- •V. Початки наукової християнської літератури. Перші християнські школи a. Початки християнських шкіл і богословських традицій
- •Б. Климент Олександрійський
- •1. «Заохочення до греків» (Λόγος προτρεπτικός πρòς Έλληνας)
- •2. «Педагог» (Λόγος παιδαγωγός)
- •3. «Килими» (Στρωματεις)
- •1. Екзегетичні писання.
- •Розділ 4. Західна література. Західні письменники ііі ст.
- •І. Тертуліан59
- •2. «Проти Маркіона»
- •5. Навчання Тертуліана
- •Іі. «Октавій» Мінутія Фелікса
- •Ііі. Кипріян Карфагенський
- •3. Листи
- •Іv. Новатіян. «De trinitate»
- •V. Лактацій «християнський Цицерон». «Divine institutiones» I «Epitome»
Іv. Полемічна література а. Св. Іриней Ліонський39
Про св. Іринея, єпископа Ліонського, знаємо дуже мало, із деяких його відомостей про себе, та від Євсевія Кесарійського (HE, V, 3-25), який, в свою чергу, користувався самим Іринеєм в описі його життя.
Народився Іриней близько 135-140 в Малій Азії в Смирні їх околиці. Як опинився Іриней в Ліоні не відомо. Є припущення, що він мігрував туди разом із своїми батьками, а деякі передання говорять, що в Ліон вислав його св. Полікарп на допомогу старенькому єпископу Потину.
В 177 його, як пресвітера ліонської Церкви, висилають його до Риму із двома листами до Папи Єлевтерія (пр. 174-189). В одному із тих двох листів ісповідники Ліону прохають Папу не поривати відношень із малоазійськими християнськими спільнотами монтаністиного спрямування. Ця поїздка рятує Іринею життя, бо тоді в Ліоні виникають переслідування, під час яких страчують велику частину ліонських християн, а в тому числі і єпископа Потина (Quasten). Повернувшись Іриней стає наступником Потина.
Про двадцятип’ятирічну єпископську діяльність Іринея багато відомостей не має, але однозначно його місійна праця у місті була дуже ефективною, бо, як писав Григорій Турський: «За короткий час своєю проповіддю він (Іриней) преобразив весь Лугдун на християнське місто». Іриней виявляє себе як єпископ всецерковного авторитету. Він є першим, що розв’язує проблему єресі гностицизму. При цьому слід зауважити, що той час навіть така старовинна Церква як Рим не була в спромозі дати відповідь гностикам, котрі вміли спекулювати церковною свідомістю за допомогою приписуваного собі езотеричного знання і псевдофілософських досягнень. Демаскування гностиків потребувало особливих знань, як в традиції Святого Письма, так і в традиції Церкви, щоби вповні посідати критеріями істини, зауважувати існуючі проблеми та вміло давати на них відповіді, розвиваючи одночасно нові актуальні істини у їх строгій відповідності із Святим Письмом та традицією Церкви. В цьому Іриней виявився досконалим: його твір «Викриття і заперечення фальшиво названої гнози» завдає нищівного удару по гностиках, що від тоді почали втрачати свій колись незаперечний авторитет у Церкві і вплив на неї, а з часом і взагалі зникають, не витримавши наступу здорового богослов’я Церкви в послідуючих Отцях та церковних письменниках.
Іриней Ліонський є відомий не тільки, як захисник ортодоксальності у Церкві, а ще як знаменитий посередник у розв’язуванні загальноцерковних конфліктів. В такій ролі він виступає за Папи Віктора (189-199), котрий повстає проти неправильного святкування Пасхи так званими квадродециманами із деяких малоазійських Церков. Питання дня святкуння Пасхи набирає такого загострення, що Папа є готовий кинути анафему. Однак Іринею вдалося переконати Папу стриматися від цього крайнього кроку, дати часові можливість розв’язати дану проблему, що було насправді у мирі досягнуто на Першому Вселенському Соборі в Нікеї 325. Завдяки розумному втручанню Іринея Церкву врятовано від небажаного розколу, який через поспішність церковних провідників міг призвести до невідомих трагічних наслідків для самої Церкви в пізніших століттях40.
Помер Іриней як мученик близько 202 під час гонінь імператора Септимія Севера (193-211) в Ліоні.
Як вихванець св. Полікарпа, що вважався учнем св. Івана Богослова, та як єпископ грецького міста Ліон, Іриней є особою, що поєднує у собі дві культури: біблійну і елліністичну. Він є достатньо ознайомлений у філософії, в якій він однак далеко не досягає рівня Юстина41,. Проте Іриней є людина великої біблійної культури - він не тільки знає і розуміє Святе Письмо, він із геніальністю вміє передавати його у відповідності до існуючих вимог і потреб. Іриней залишається завжди «людиною Церкви» – його особисте пізнання Писань завжди прямує до вірного збереження традиції Церкви.
