3. Богослов’я св. Іринея44.

H.-J. Jaschke без перебільшень називає Іринея «засновником догматики»⁴⁵. «Проти єресей» представляє перший раз виразну богословську систему, що в багатьох своїх аспектах залишилася зразком для творення богословії в майбутньому. Тут Іриней перший раз визначає принципи богословствування в Церкві canon veritati і regula fidei. Перший принцип – це однозгідність із Святим Письмом. Новий Завіт є основою правдивої віри, бо в ньому апостолами є збережена істина, почута безпосередньо від Слова. Другий випливає із першого – однозгідність із наукою апостольських Церков: «Якщо виникне яка-небудь суперечка по одному із питань, потрібно звертатися до найстаровинніших Церков, в яких діяли апостоли, і звідтіля черпати точне пояснення про існуючі питання» (ІV, 36). Найавторитетнішою із усіх Церков є Церква із Риму - «Церква дуже велика і дуже стара», з якою повинні бути однозгідні всі Церкви (ІІІ, 3, 2). Апостольські Церкви є вірними зберігачами як традиції Святого Письма, так і традиції апостольської: «Не можна шукати ніде правди, але лиш у Церкві, тому що апостоли помістили в неї, як в дорогу скарбницю, все те, що стосується істини, щоби кожен, що бажав би взяти із неї, нехай би зачерпнув напиток Життя. Необхідно із великою ревністю любити все, що належить до Церкви, і осягати Традицію істини» (ІІІ, 4, 1). Без апостольського походження жодне зібрання не може вважати за церковне. Цим Іриней закладає принципові богословські істини в еклезіології.

В богословствуванні Іринея виділяються такі три головні теми: єдність Бога, ікономія спасіння через відновлення всього у Христі і божественна педагогіка у прогресивному вихованні людини.

Дуалізм гностиків, як розрізнення Бога на богів Старого і Нового Завітів, бога доброго і бога злого вносив назал у Церкву антагонізм до Старого Завіту. Для доказування єдності Бога Іриней використовує не тільки протиріччя у вченні самих таки єретиків, але й всі можливі раціональні докази. Проте найкращим доказом проти єретиків стає Святе Письмо - тут Іриней вміло находить принципи внутрішньої єдності, послідовності об’явлення Триєдиного Бога в історії спасіння. Бог не доступний людському пізнанню: «Не можна пізнати Бога у його величі, але лиш у його любові» (Проти єресей. ІV, 20, 1). Пізнання Бога належить виключно ініціативі Бога, його доброті і любові (ІІІ. 24, 2). Особовою ініціативою об’явлення Бога людині є Слово Боже: «Син, від самого початку будучи із своїм створінням, об’являє Бога всім тим, кому хоче Отець, коли хоче і як хоче» (ІV, 6, 7).

У Святому Письмі Іриней знаходить єдиний божественний проект спасіння людини, - на його основі Іриней перший раз у Церкві розробляє синтезу про єдину ікономію спасіння людини. Слово ікономія складається із грецьких слів ’οικία («дім», «хата») і νόμος («закон»), і перекладається «достроительство», «домобудівництво», «закон дому». В контексті богословської системи Іринея слово ікономія вживається в двох значеннях, залежно від того чи воно вжите в однині чи в множині. В першому значенні ікономія є Божою волею і єдиним божественним задумом спасіння людини, єдине діяння Боже протягом усієї історії спасіння, що звершується у Воплоченні Слова. «Як архітектор Бог накреслив та намалював всю споруду спасіння... розташовуючи весь людський рід у гармонії спасіння» (ІV, 14, 2). Друге значення слова ікономія – це є постійні божественні втручання в історію людини, окремі моменти вияву Божого провидіння в історії спасіння Ізраїлю. Божественна ікономія є присутньою також в історії спасіння кожної людини зокрема.

Іринею є важливо підкреслити, що людина є свобідною, бо є створена на образ свобідного Бога. У своїй свободі людина вибирає несвободу: «Є неможливим жити без життя, проте саме життя можливе лиш завдяки причастю Богові» (ІV, 20, 5). Людина отримує життя і має свободу удосконалити його, і це є можливе є лиш у Богові: «Є добре бути послушним Богові - це є життям людини. Непослух Богові є злом та є смертю людини» (ІV, 39, 1). Слово стає людиною, щоби у себе повернути людину до життя гідного їй – життя у Богові: «Слово знає Отця, але й також виявляє нам Отця», «Отець є невидимою дійсністю Сина, а Син є видимою дійсністю Отця» (ІV, 6, 3-6). Слово є також втраченою дійсністю людини, бо на Його образ людина є створена. Тому головна ідея Воплочення – рекапітуляція, відновлення, людини у Христі. «Син Божий став людиною, зробився подібним до людини, а тим самим зробив людину подібною до Себе, щоби через уподібнення Синові, людина стала дорогоцінною перед Богом» (ІІІ, 22, 3).

Прогресивне виховання людини⁴⁶.