- •Патрологія
- •Частина і
- •(Нотатки із лекцій - рro manuscripto)
- •Вступ. Патрологія як богословська дисципліна
- •І. Патрологія як наука
- •1. Визначення Патрології. Поняття терміна «отець»
- •2. Термінологічна різниця: патрологія, патристика, історія церковної літератури6
- •3. Історія Патрології
- •4. Поділ Патрології
- •5. Мови Отців
- •Іі. Переказ патристичних тектів7
- •1. Зародження первинних християнських текстів
- •2. Поширення текстів
- •3. Способи поширення християнських текстів
- •3. Роль монашества у розвитку християнського переписування
- •Частина і. Донікейська доба. Церковна література перших трьох століть Вступ. Початки християнської літератури і. Усна традиція і передлітературні форми апостольського періоду7
- •Іі. Види апостольської літератури.
- •Розділ 1. Апокрифи Вступ. Формування біблійного канону.
- •Б. Старий Завіт
- •І. Апокрифічні Євангелія а. Вид літератури
- •Б. Протоєвангеліє від Якова8
- •В. Євангеліє від Томи
- •Д. Євангеліє від Никодима
- •Іі. Апокрифічні апостольські діяння а. Вид літератури
- •Б. Діяння Петра
- •В. Діяння Павла
- •Ііі. Апокрифічні листи а. Вид літератури
- •Б. Лист Псевдо-Варнави
- •Іv. Апокрифічні апокаліпсиси а. Вид літератури
- •Б. «Пастир Єрми»
- •Розділ 2. Апостольські Отці та субапостольська література
- •А. Св. Климент Римський. «Перший лист до Коринтян»
- •В. Св. Полікарп Смирнський. Лист до Филип'ян
- •А. Папій із Ієраполя
- •Б. Дідахе18
- •Частина іі. Отці Церкви та церковна література в часі великих гонінь Церкви
- •Розділ 3. Грецька література
- •І. Грецькі апологети
- •А. Апологія «До Діогнета»
- •1. Апологія ширша
- •2. Апологія коротша
- •3. Діалог із жидом Трифоном.
- •В. Татіян Сирійський30
- •2. Τò διὰ τεσσάρων εὐαγγέλιον, Четвероєвангеліє
- •Г. Афінагор із Афін, філософ
- •1. «Прошення за християн» (Πρεσβεία περὶ χριστιανω̃ν)
- •2. «Про воскресіння мертвих» (Περὶ α̉ναστάσεως νεκρω̃ν)
- •Е. Єрмій філософ
- •Ііі. Пасхальна гомілія Мелітона Сардійського
- •Іі. Писання про мучеників31
- •А. «Акти»
- •2. «Акти мучеників із Шілл»34
- •2. «Лист церков Відня та Ліону до Церкви в Малій Азії»36
- •Іv. Полемічна література а. Св. Іриней Ліонський39
- •1. «Викриття та заперечення фальшивоназваної гнози»
- •2. Представлення апостольської проповіді (’Еπίδειξις του̃ α̉ποστολικου̃ κηρύγματος)
- •3. Богослов’я св. Іринея44.
- •Б. Іпполит47
- •V. Початки наукової християнської літератури. Перші християнські школи a. Початки християнських шкіл і богословських традицій
- •Б. Климент Олександрійський
- •1. «Заохочення до греків» (Λόγος προτρεπτικός πρòς Έλληνας)
- •2. «Педагог» (Λόγος παιδαγωγός)
- •3. «Килими» (Στρωματεις)
- •1. Екзегетичні писання.
- •Розділ 4. Західна література. Західні письменники ііі ст.
- •І. Тертуліан59
- •2. «Проти Маркіона»
- •5. Навчання Тертуліана
- •Іі. «Октавій» Мінутія Фелікса
- •Ііі. Кипріян Карфагенський
- •3. Листи
- •Іv. Новатіян. «De trinitate»
- •V. Лактацій «християнський Цицерон». «Divine institutiones» I «Epitome»
2. «Про воскресіння мертвих» (Περὶ α̉ναστάσεως νεκρω̃ν)
Написаний близько 178-179. Поділяється на 36 р. Твір є зосереджений на відповіді про імовірність воскресіння у плоті проти двох суджень, що побутували в той час: 1) воскресіння є проти здорового розуму; 2. воскресіння є припустиме тільки з огляду на остаточний суд.
Сенс і мета сотворіння людини мали би полягати в вічному житті (філософи говорили про безсмертність душі), проте вічне життя можна приймати інтегральна людина - із тілом і душею, оскільки обидва вони становлять цілість людини. Якщо ж тіло є віддане землі, то його приведе до життя знову нове воскресіння. Це не тільки припустимо, але й відповідає розумові, оскільки Бог є всемогутній і може відтворити втрачену плоть, подібно як то він сотворив плоть на початку із нічого. Ця проблема порушується автором ще глибше: як чоловік відновиться, якщо наприклад його пожерла тварина, а пізніше та тварина стала здобиччю чоловіка, або стався випадок канібалізму. Афінагор розв’язує питання в спосіб майже науковий: елементи людського тіла не можуть бути засвоєні ані іншою твариною, ані іншою людиною, але розкладаються не зазнаючи змін.
Афінарор найбільше із апологетів свого визначається любов’ю до філософії, особливо до Платона. Стиль і зміст творів Афінагора мають класичний грецький стиль. Він пише за усіма вимогами класичної аргументації, застосовує різні літературні види, мова його є дуже чиста. Головним критерієм аргументації для нього є розум, так що він жодного разу не застосовує Святого Письма.
Є вірним свідком віри у воскресіння і в Пресвяту Тройцю. Не визнає другого подружжя, як «приличне чужолозтво», за що йому закидається монтанізм. Таке ставлення можна пояснити однак його ревнивістю до досконалого життя християн, серед яких, як він говорить, «багато старіють у дівицтві».
Д. Теофіл, єп. Антіохії (+180). Апологія «До Автоліка»
Теофіл народився у східній Сирії (над Євфратом) у поганській родині. На християнство навернувся щойно в зрілому віці і завдяки своїм великим чеснотам, як і совісті, світській і релігійній, був вибраний близько 169 на Єпископа Антіохії. Помер десь після 180.
Апологія «До Автоліка» не представляє собою цілісного твору. Ділиться на три частини, що радше є трьома окремими листами, написані в різному часі і зв'язані в одну цілість спільною адресою.
Автолік був освіченим поганином, можливо на становищі урядовця і був приятелем Теофіла. Теофіл намагався усними розмовами і письмами навернути свого сердечного але впертого друга на християнство.
В першій книзі Теофіл дає відповідь Автолікові який глузд з невидимого Бога, з імені християн. Відповідь ось яка: Бога неможливо бачити тілесними очима; для того щоб Його пізнати, потрібна чистота серця; повне пізнання Бога наступить щойно по воскресінні тіла.
В другій книзі Теофіл критикує поганську міфологію і протиставляє їй біблійну праісторію.
У третій книзі (гл. 30 ) він зразу обороняє християн перед закидами неморальності, а потім виказує що християнська релігія є старшою від поганської міфології. При цій нагоді Теофіл опрацьовує коротку хроніку світу на основі перекладу 70-ох.
