2. Проблемні питання кримінальної відповідальності свідків і потерпілих.

Злочини, які вчиняються свідками і потерпілими проти правосуддя, відносяться до злочинів проти інтересів всебічного, повного й неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних справ (статті 384, 385 і 387 КК). Основні проблемні питання виника­ють при встановленні умислу вказаних учасників кримінального про­цесу, при відмежуванні зазначених злочинів від адміністративних пра­вопорушень тощо. Розглянемо три статті, які передбачають відповідальність свідків і потерпілих.

Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочи­ну — інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 384 КК) полягає у: 1) завідо­мо неправдивому показанні свідка чи потерпілого; 2) завідомо неправ­дивому висновку експерта; 3) завідомо неправильному перекладі.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони цього злочину є об­становка і час його вчинення (зазначені дії можуть бути вчинені тіль­ки під час проведення дізнання, досудового слідства, здійснення вико­навчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді).

Показання — це відомості про факти, що підлягають встановленню у кримінальній чи цивільній справі і мають важливе значення для пра­вильного вирішення справи. Неправдивими є показання, в яких повніс­тю чи частково перекручені факти, що мають значення для правильно­го вирішення справи. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встанов­леному законом порядку і належним чином процесуально оформлені.

Злочин є закінченим з моменту вчинення зазначених дій (формаль­ний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний (це фізична осудна особа, яка до­сягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий у справі, призначена експертом або залучена як перекладач).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину (ч. 2 ст. 384 КК) за своїм змі­стом повністю аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаче­ного ст. 383 КК.

Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК).

Стаття складається з двох частин, з яких перша містить що містить заборонювальну норму, а друга — заохочувальну. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуд­дя у державі. Безпосередній об'єкт злочину — інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину полягає у відмові свідка від давання показань або відмові експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.

Відмова — це відкритий прояв небажання свідка давати показання, а експерта чи перекладача — виконувати покладені на них обов'язки за відсутності поважних причин (форми відмови можуть бути різни­ми — усна, письмова тощо). Злісне ухилення свідка, експерта чи пере­кладача від з'явлення в суд, органи досудового слідства чи органи діз­нання, яке не має на меті відмовитись від виконання юридичного обов'язку щодо давання показань чи виконання обов'язків експерта або перекладача, не утворює складу цього злочину і тягне адміністра­тивну відповідальність за статтями 185-3 і 185-4 КУпАП.

Злочин є закінченим з моменту доведення відмови до відома суду, органів досудового слідства, тимчасової слідчої або тимчасової спеці­альної комісії Верховної Ради України чи дізнання.

Суб'єкт злочину — спеціальний (тільки свідок, експерт або пере­кладач).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Частина 2 ст. 385 КК зазначає, що не підлягає кримінальній відпо­відальності особа за відмову давати показання під час провадження ді­знання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочи­ну — інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні даних досу­дового слідства чи дізнання: 1) без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, особою, попередженою в установлено­му законом порядку про обов'язок не розголошувати їх (ч. 1 ст. 387 КК); 2) суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність (ч. 2 ст. 387 КК).

Розголошені дані можуть стосуватися досудового слідства або діз­нання винної особи чи інших осіб. Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 387 КК, наявний тоді, коли злочин вчинено без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, та якщо особа була попе­реджена в установленому законом порядку про обов'язок не розголо­шувати такі дані.

Злочин є закінченим з моменту ознайомлення з даними досудового слідства чи дізнання сторонніх осіб.

Суб'єкт злочину — спеціальний (за ч. 1 ст. 387 КК — свідок, поте­рпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, а також інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій і попереджені про обов'язок не розголошува­ти даних досудового слідства чи дізнання; за ч. 2 ст. 387 КК — суддя, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, оперативно-розшу­кового органу незалежно від того, чи брали вони безпосередню участь у досудовому слідстві або дізнанні).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

3. Задача:

3., маючи право доступу до бази даних системи електронно-обчислю­вальних машин Києво-Печерського комерційного банку, 3 квітня 2011 р. вніс туди неправдиву інформацію та перерахував 175 000 дола­рів США на свій рахунок до Центрально-Європейського банку Угор­щини в м. Будапешт.

Кваліфікуйте дії 3.

Відповідь:

Відповідно до абз. 3 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності» шахрайство, вчинене шляхом незакон­них операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, має кваліфікуватися за ч. 3 ст. 190 КК і додаткової кваліфікації (напев­но за іншими статтями, зокрема, розташованими у розділі XVI «Зло­чини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електро-зв 'язку» Особливої частини КК. — авт.) не потребує. Однак, врахову­ючи суму завданих збитків, дії 3. слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 190 КК, як шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки та в особливо великому розмірі.

Разом з тим, у кримінально-правовій літературі переважає думка, що способи шахрайства («обман» і «зловживання довірою») можуть використовуватися лише при спілкуванні між людьми (Див.: Азаров Д. С Злочини у сфері комп'ютерної інформації (кримінально-правове до­слідження): монографія / Азаров Д. С. — К, 2007. — С. 163, 164; Куз­нецов В. В. Кримінальна відповідальність за крадіжки: монографія / Кузнецов В. В. — К, 2005. — С. 109-112; Панов Н. И. Квалификация преступлений, совершаемых путем обмана: Учеб. пособ. / Па­нов Н. И. — X., 1980. — С. 32; та ін.). За такого підходу дії 3. слід ква­ліфікувати за ч. 3 ст. 362 і ч. 5 ст. 185 КК як несанкціоновані дії з ін­формацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї, що завдало значної шкоди, а також як крадіжка, вчине­на в особливо великих розмірах.

Білет № 75