1. Позбавлення волі на певний строк. Постанова Пленуму Вер­ховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Позбавлення волі на певний строк — одне з найсуворіших видів покарань, що призначається за вчинення злочинів, які становлять під­вищену суспільну небезпеку, і полягає у примусовій ізоляції засудже­ного на визначений строк у спеціально призначених для цього кримі­нально-виконавчої установи закритого типу, і поєднаний з обмеженням прав (свободи пересування, вибору роботи та роду діяль­ності, спілкування з сім'єю, знайомими тощо) та з жорсткою регламен­тацією часу роботи та відпочинку. Відбування покарання в таких умо­вах характеризується виправно-трудовим впливом на осіб, які вчинили злочини, та проведенням з ними виховної роботи.

Згідно ст. 86 Кримінально-виконавчого кодексу України вид коло­нії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визна­чається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Позбавлення волі на певний строк є строковим видом покарання, чим відрізняється від довічного позбавлення волі. Цей вид покарання застосовується як основний, і лише у випадках, передбачених статтями Особливої частини чинного КК. Застосовується це покарання до будь-якої особи як самостійно, так і разом з додатковими. Позбавлення волі на певний строк з огляду на суворість покарання застосовується лише тоді, коли досягнення цілей покарання, зокрема виправлення засудже­ного, шляхом застосування інших видів покарання неможливе. Якщо санкція статті, за якою засуджується винний, передбачає позбавлення волі на певний строк альтернативно з іншими, більш м'якими видами покарань, суд у вироку має мотивувати, чому саме призначається або не призначається вказаний вид покарання.

У ст. 63 КК встановлюються єдині для всіх злочинів межі визна­чення строку позбавлення волі: від одного до п'ятнадцяти років, за ви­нятком випадків, передбачених Загальною частиною КК України. От­же, законодавцем встановлено більш жорсткі строки позбавлення волі, а нижню межу визначено в один рік, крім випадку, коли таке покаран­ня призначається особам, які не досягли до вчинення злочину вісімна­дцятирічного віку — нижня межа визначена в шести місяців (ч. 1 ст. 102 КК України).

Конкретні межі строків позбавлення волі вказано в санкціях статей Особливої частини КК. Нижня межа строку позбавлення волі в ряді статей чинного Кодексу може бути не вказана. Якщо нижня межа по­збавлення волі не вказана, мінімальним строком позбавлення волі є передбачений у ст. 63 КК один рік.

Особі, яка до вчинення злочину не досягла вісімнадцятирічного ві­ку, покарання у виді позбавлення волі може бути призначене на строк не більше 10 років, а у випадку вчинення нею особливо тяжкого зло­чину, поєднаного з умисним позбавленням людини життя, — 15 років (ст. 102 КК) (п. 27 постанови).

До неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжко­сті, покарання у виді позбавлення волі не застосовується.

Остаточне покарання у виді позбавлення волі, призначене за суку­пністю злочинів або вироків особі, яка вчинила злочини у віці до 18 років, не може перевищувати 15 років.

КК не передбачає заміни інших покарань (штрафу, виправних робіт тощо) на позбавлення волі. Утім, допускається можливість заміни по­збавлення волі строком не більше двох років, враховуючи обставини справи та особу засудженого, на службове обмеження для військовос­лужбовців (ст. 58 КК) і тримання в дисциплінарному батальйоні війсь­ковослужбовців (ст. 62 КК) на той же строк.

Закон про кримінальну відповідальність, на відміну від попередньо­го, не передбачає видів режиму відбування покарання у вигляді позбав­лення волі та необхідності визначення їх судом. Ці обов'язки покладено на відповідні служби виконання судових рішень на підставі та в поряд­ку, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України.

2. Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в елект­ронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої ін­формації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст. 362 КК).

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні но­рми. Родовим об'єктом злочину є врегульовані законодавством суспі­льні відносини, що забезпечують безпеку комп'ютерної інформації та нормальне функціонування ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютер­них мереж і мереж електрозв'язку. Безпосередній об'єкт злочину — встановлений порядок обробки інформації в ЕОМ (комп'ютерах), ав­томатизованих системах, комп'ютерних мережах чи мережах електро­зв'язку.

Предмет злочину: 1) інформація, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (див. поняття «комп'ютерна інформація» при розгляді ст. 361 КК); 2) носії комп'ютерної інформа­ції — це фізичні об'єкти, поля та сигнали, хімічні середовища, нагро-маджувачі даних у інформаційних системах (наприклад, жорсткі маг­нітні диски чи дискети різних типів, гнучкі магнітні диски, оптичні диски, пристрої з флеш-пам'яттю тощо).

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні двох видів діянь: 1) несанкціоновані зміна, знищення або блокування інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (ч. 1 ст. 362 КК); 2) несанкціоновані перехоплення або копіювання ін­формації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої ін­формації (наслідком такого діяння є витік цієї інформації) (ч. 2 ст. 362 КК).

Несанкціонована зміна інформації — це вчинена без дозволу влас­ника будь-яка її модифікація, тобто переробка, перекручення, викрив­лення, порушення цілісності тощо (наприклад, реорганізація бази да­них, видалення або додавання записів бази даних, переклад даних з однієї мови на іншу тощо). Несанкціоноване знищення інформації — це вчинене без дозволу власника повне або часткове видалення інфор­мації з її носіїв, внаслідок чого інформація перестає існувати на пев­ному носії в повному чи обмеженому обсязі та стає непридатною для задоволення інформаційних потреб. Несанкціоноване блокування ін­формації — це вчинене без дозволу власника припинення доступу до інформації в автоматизованих системах. Несанкціоноване перехоплен­ня інформації — це вчинене без дозволу власника збирання та запису­вання інформації, в процесі її обробки в ЕОМ (комп'ютерах), автома­тизованих системах та комп'ютерних мережах (наприклад, встановлення реєстраторів інформації, відтворення стертих файлів то­що). Несанкціоноване копіювання інформації — це вчинене без дозво­лу власника її відтворення у електронному вигляді, перенесення на ін­ший носій інформації.

Злочин є закінченим з моменту настання для власників інформації, яка оброблюється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, одного із зазначених наслідків: несанкціонованої зміни інформації, не­санкціонованого знищення інформації, несанкціонованого блокування інформації (ч. 1 ст. 362 КК) або витоку інформації (ч. 2 ст. 362 КК).

Суб'єкт злочину — спеціальний (фізична осудна особа, котра до­сягла 16-річного віку та має право доступу до інформації, яка оброб­люється в ЕОМ (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютер­них мережах або зберігається на носіях такої інформації у зв'язку із займаною посадою або спеціальними повноваженнями).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених частинами 1 та 2 ст. 362 КК (ч. 3 ст. 362 КК), є вчинення їх: 1) повторно; 2) за попере­дньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної шкоди (згідно з приміткою до ст. 361 КК).

3. Задача:

За попередньою змовою Б., Г. і Н., використовуючи свої знання в галузі хімії, виготовили 500 грам героїну. Цей наркотичний засіб вони продали на базарі невідомим особам, а кошти від реалізації у сумі 90000 гривень поклали на особисті рахунки у дев'яти відділеннях бан­ку «Інтеркаггітал», по 10000 гривень на кожний із рахунків, маючи на меті продовжувати незаконний обіг наркотичних засобів.

Кваліфікуйте дії зазначених осіб.

Відповідь:

Дії Б., Г., і Н. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 307 і ч. 2 ст. 306 КК

як незаконне виробництво та збут наркотичних засобів, вчинене за по­передньою змовою групою осіб та щодо наркотичних засобів в особ­ливо великих розмірах, а також розміщення коштів здобутих від неза­конного обігу наркотичних засобів, вчинене за попередньою змовою групою осіб та у великих розмірах.

 

Білет № 66