2. Приховування злочину (ст. 396 кк)

Стаття складається з двох частин, перша з яких містить забороню- вальну норму, а друга - заохочувальну. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об’єкт злочину - інтереси правосуддя в частині забез-печення своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.

Об ’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 396 КК) полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів зло-чину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання, отри-мання, зберігання чи збуту майна, одержаного в результаті його вчи-нення, легалізації (відмивання) доходів (грошових коштів та іншого майна), одержаних злочинним шляхом. Способами приховування можуть, зокрема, бути: надання злочинцю сховища, транспортних за-собів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовнішнього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами.

Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки. Якщо винний задля при-ховування злочину вчинив убивство, то його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо особа з метою приховати злочин вчиняє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиве показання, її дії кваліфікуються, відповідно, за статтями 383 або 384 КК.

Склад цього злочину утворює приховування лише тяжкого або особливо тяжкого злочину (їх поняття дається у ст. 12 КК).

Злочин є закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину (формальний склад).

Суб’єкт злочину - загальний (фізична осудна особа, якій випо-внилось 16 років).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа не обов’язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, - вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином.

У ч. 2 ст. 396 КК передбачається спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила заздалегідь не обі-цяне приховування злочину. Згідно цієї норми не підлягають кри-мінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом. Членами сім’ї особи, яка вчинила злочин, є особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство (до них, крім близьких родичів, можуть належати й особи, які перебувають на вихованні чи утриманні потерпілого). До близьких родичів належать: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки.

Покарання за злочин: арешт на строк до 3 місяців або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на той самий строк.

3. Задача

Між директором птахофабрики Т. і заступником голови районного суду У., які проживали на одному поверсі в багатоквар- гарному будинку, склалися неприязні стосунки. Одного разу директор птахофабрики Т., будучи злим на сусіда-суддю У. та перебуваючи у стані сп’яніння, зустрів останнього біля кабіни ліфта та наніс йому тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Кваліфікуйте дії Т.

Відповідь

Дії Т. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що потягло за собою смерть потерпілого (при цьому посада потерпілого не впливає на кваліфікацію, адже злочин вчинено не у зв’язку з виконанням потерпілим своїх службових обов’язків).

Білет № 78

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Умови та правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосо-вується судом до особи, якій призначено покарання у вигляді виправних робіт або службового обмеження для військовослужбовців, або обмеження волі, або позбавлення волі на строк не більше п’яти років (ч. 1 ст. 75 КК).

Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі (ч. 2 ст. 104 КК).

При цьому враховується тяжкість злочину, особа винного та інші обставини справи, які свідчать про можливість виправлення засудже-ного без відбування покарання.

У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іс-питового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. З ст. 75 КК), а неповнолітньому - від одного до двох років (ч. З ст. 104 КК). Цей строк обчислюється з дня постановления вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або провадити певну діяльність та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов’язки: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально- виконавчої системи; 3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) пері-одично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або за-хворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Згідно п. 9 постанови перелік цих обов’язків є вичерпним і розши-реному тлумаченню не підлягає. Поклавши на засудженого обов’язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК, суд повинен зазначити, як часто той має з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випро-буванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання; погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі: направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання; призначення покарання за правилами, встановленими у статтях 71 і 72 КК.

Згідно п. 9 постанови, відповідно до ч. 2 ст. 75, ч. З ст. 78 КК вчи-нення протягом іспитового строку нового злочину є підставою для направлення засудженого для відбування призначеного покарання, тому Пленум ВСУ рекомендував судам не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Це спеціальний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, передба-чений ст. 79 КК. Він має свої особливості. Таке звільнення застосову-ється лише відносно вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Звільнення можливе щодо жінок, які засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план виступає вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до семи років. Тривалість іспитового строку визначається в межах строку, на який жінка відповідно до закону (ст. 179 КЗпП) може бути звільнена від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею 7-річного віку.