1. Поняття об'єкта складу злочину, його значення для визна­чення характеру суспільної небезпеки діяння. Класифікація об'єктів.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охо­роною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюють­ся або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди. До обов'язкових ознак об'єкта злочину відносять суспільні відносини, до факультативних — предмет злочину і потерпілого від злочину.

Суспільні відносини, як об'єкт злочину, мають внутрішню струк­туру. Структурними елементами суспільних відносин є: суб'єкти сус­пільних відносин, предмет, із приводу якого існують суспільні відно­сини, суспільно корисна діяльність (соціальний зв'язок) як зміст суспільних відносин.

У теорії кримінального права широке розповсюдження отримала тричленна класифікація об'єктів злочину на загальний, родовий та безпосередній. Це — класифікація «по вертикалі».

Загальним об'єктом злочинів визнається вся сукупність суспіль­них відносин, які охороняються кримінальним законом.

Під родовим об'єктом злочинів прийнято розуміти суспільні від­носини, на які посягає певна група злочинів. Це можуть бути тотожні, або однорідні, суспільні відносини, які охороняються комплексом вза­ємопов'язаних кримінально-правових норм. Родовий об'єкт злочинів найчастіше вказується в назвах розділів Кримінального кодексу. На­приклад, розд. XVII має назву «Злочини у сфері службової діяльності».

Безпосередній об'єкт — це суспільні відносини, на які посягає конкретне злочинне діяння. Безпосередній об'єкт — це суспільні від­носини, поставлені під охорону конкретного кримінального закону.

У теорії кримінального права широко розповсюджена триступенева класифікація багатооб'єктних злочинів «по горизонталі». Суть цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта вирі­зняються основний, додатковий та факультативний безпосередні об'єкти злочину (класифікація «по горизонталі»).

Основний безпосередній об'єкт — це суспільні відносини, пору­шення яких складає соціальну сутність злочину, основний безпосеред­ній об'єкт в вирішальній ступені визначає суспільну небезпечність конкретного злочину.

Додатковий безпосередній об'єкт злочину — це суспільні відно­сини посягання на які не являються суттю цього злочину, але вони по­рушуються, або ставляться в загрозу порушення поряд з основним безпосереднім об'єктом.

Факультативним безпосереднім об'єктом злочину визнаються суспільні відносини, які даний злочин в одних випадках порушує, а в інших не порушує.

Об'єкт злочину має важливе практичне значення: для відмежуван­ня злочинів від інших правопорушень; для визначення соціальної сут­ності злочину; для визначення суспільних відносин, які потребують кримінально-правової охорони; для класифікації всіх злочинів; для встановлення характеру та ступеня суспільної небезпечності злочину; для правильної кваліфікації злочину.

2. Грабіж (ст. 186 кк). Відмінність грабежу від розбою.

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні но­рми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані за­коном суспільні відносини власності. Якщо при грабежі застосовуєть­ся насильство, то додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я, психічна або фізична недо­торканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Об'єктивна сторона грабежу (ч. 1 ст. 186 КК) передбачає відкрите викрадення чужого майна. Обов'язковими ознаками об'єктивної сто­рони грабежу є: 1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, що полягає в заволо-дінні винним чужим майном; 3) причиновий зв'язок між дією та нас­лідком, а також 4) спосіб вчинення злочину, який характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, коли воно: а) здійснюється у присутності власника або іншої особи і винний усвідомлює, що ці осо­би розуміють сутність його злочинних дій; б) вчиняється винним, який помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були по­мічені власником або іншою особою; в) було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжується винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Грабіж є злочином з матеріальним складом. Він вважається закін­ченим з моменту протиправного вилучення майна і отримання винним реальної можливості розпорядитися чи користуватися таким майном (сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 186 КК) є вчинення його: 1) з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я по­терпілого; 2) з погрозою застосування такого насильства; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб.

Зокрема, насильство, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним для життя і здоров 'я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (п. 5 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10). Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими стат­тями КК не потребують.

Не утворюють насильства при грабежі (ч. 2 ст. 186 КК) викрадення способом «хапка» (хапання) чи «висмикування» відповідного чужого майна (наприклад, сумки, яку тримає у руці потерпілий), оскільки винна особа за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Насильницькі дії при грабежі можуть застосовуватись і для утри­мання майна, викраденого без застосування насильства. Кваліфікуєть­ся такий злочин загалом за ч. 2 ст. 186 КК. Якщо ж грабіжник під час затримання залишив вилучене майно та застосував насильство, щоб уникнути затримання, то він відповідатиме за замах на грабіж за ч. 2 ст. 15 КК та відповідною частиною ст. 186 КК, а за наявності заподія­них під час ухилення від затримання тілесних ушкоджень — за відпо­відний злочин проти життя та здоров'я особи за сукупністю злочинів.

Погроза застосування насильства, що не є небезпечним для жит­тя чи здоров 'я потерпілого — це психічне насильство, яке полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фі­зичного насильства.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186); 3) у великих роз­мірах (ч. 4 ст. 186); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак грабежу див. у примітці до ст. 185 КК.

Відмінність грабежу від розбою полягає передусім в моменті за­кінчення злочину, способі вчинення злочину та в характері й ступені насильства. Зокрема, якщо склад грабежу є матеріальним, то роз­бою — усіченим. Спосіб вчинення грабежу носить відкритий характер, а спосіб вчинення розбою полягає в нападі (як відкитому, так і прихо­ваному, тобто вчиненого, наприклад, із засідки). Насильство (як фізич­не, так і психічне), яке може бути застосоване під час грабежу, не по­винно бути небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. Навпаки при розбої застосовується насильство, яке є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. При цьому оцінка небезпечності насильства, яке виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, по­винна проводитися не стільки на суб'єктивному сприйнятті небезпеч­ності потерпілим, скільки на об'єктивних критеріях і з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, по­грозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров'ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні у кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих пред­метів для життя і здоров'я потерпілого (розбій).

3. Задача:

Зобов'язаний рішенням суду сплачувати аліменти на утримання двох дітей, П. не сплачував їх протягом року. Кинувши роботу на ви­робництві, він працював за приватними угодами у різних громадян.

Кваліфікуйте дії П.

Відповідь:

Дії П. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 164 КК як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

 

Білет № 23