1. Поняття, ознаки та види повторності злочинів. Правові на-слідки повторності злочинів

1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох чи більше зло-чинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особли-вої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК). Вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

Повторність злочинів має такі ознаки:

а) особою (групою осіб) вчинено два чи більше самостійних оди-ничних злочинів. Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер; б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу; в) для повторності не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин; г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.

Види повторності:

1) повторність злочинів, не пов’язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (фактична повторність). Її зміст роз-кривається через аналіз її видів, певний характер злочинів, які створю-ють її. Це такі види: повторність тотожних злочинів і повторність од-норідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК говориться про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією ж статтею або частиною статті КК, а в ч. З ст. 32 КК - про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.

Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така повторність наявна, якщо злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки чи два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення цього злочину. Тож кваліфікація такої повторності в певних прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289 КК. Цієї вимоги суворо дотримується й судова практика. Так, щодо справ про вбивство було пояснено, що, якщо винний у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене загально має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 КК та іншим її пунктам, якщо наявні інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, що раніше вчинила такий же злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 КК та додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною цієї статті не потребує.

Така кваліфікація відбувається лише у випадках, коли злочини, належні до повторності, всі є закінченими чи всі є замахами на злочин або готуванням до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що в разі, якщо один зі злочинів є закінчений, а інший - замах (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної однієї і тієї ж самої статті КК. Так, при вчиненні двох або більшої кількості зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю зазначених злочинів.

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті Особливої частини КК (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні чи подібні безпосередні об’єкти та вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, має отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 КК (за ознакою повторності);

2) повторність злочинів, пов’язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.

Цей вид повторності в теорії кримінального права іноді ототож-нюють із рецидивом. Це пов’язано з тим, що особа є засудженою за злочин і знову вчиняє злочин. Та законодавець не відмовився від ре-цидиву, тому потрібно розмежувати цей вид повторності та рецидив. Відмінність полягає в об’єктивних і суб’єктивних ознаках.

При повторності особа вчиняє однорідні чи тотожні злочини, а для рецидиву така умова не є обов’язковою. При повторності особа може вчиняти як умисні (ч. 2 ст. 185 КК), так і необережні (ч. 2 ст. 286 КК та ч. 2 ст. 286 КК) злочини, а при рецидиві, як відомо, мають бути наявні тільки умисні злочини.

Виникає питання, а як бути з рецидивом, визначеним як кваліфікуюча ознака (ч. З ст. 296, ч. 2 ст. 201 КК та ін.) певних злочинів. На нашу думку, в ситуаціях, коли законодавець прямо вказує в диспозиції норми на «вчинення діяння особою раніше судимою» - слід говорити про ре-цидив, у всіх інших випадках буде лише різновид загального рецидиву.

Зрозуміло, що ця проблема потребує законодавчого вирішення та можливий такий варіант: залишення двох видів множини сукупності та повторності злочинів.

2. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК). Відмінність від злочинів проти власності, що вчиняються з корис-ливих мотивів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміні-стративні правопорушення на транспорті»

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонюваль- ними нормами, а четверта - заохочувальною) та примітки. Родовим об’єктом злочину є безпека руху або експлуатації транспорту. Без-посередній об’єкт злочину - контрольоване використання тран-спортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286 КК. Додатковим необхідним або факультативним безпосереднім об’єктом злочину, залежно від конкретного способу вчинення цього злочину, можуть виступати життя і здоров’я особи, власність, інші блага. Предметом злочину, згідно з приміткою до ст. 286 КК, є транспортні засоби.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 289 КК) полягає в незакон-ному заволодінні транспортним засобом.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 289 КК під незаконним заво- лодінпям транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їхній волі. Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, через обман чи зловживання довірою, угоном або захопленням транспортного засобу тощо.

Цей злочин відмежовується від злочинів проти власності, що

вчиняються з корисливих мотивів, насамперед, родовим об’єктом по-сягання, предметом злочину, специфікою об’єктивної та суб’єктивної сторін, зокрема особливостями мотивації злочину.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного

Суду України № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про ад-міністративні правопорушення на транспорті».

Злочин є закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав ру-хатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодій- ня відбувається під час руху такого засобу, - з моменту встановлення контролю над ним (абз. 2 п. 15 названої постанови). Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або букси-рувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно роз-глядати як замах на вчинення злочину (не є незаконним заволодіння транспортним засобом у стані крайньої необхідності, наприклад, для того, щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, при-боркати стихійне лихо, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави).

Суб’єкт злочину - фізична осудна особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння, і на момент вчинення злочину досягла 16- річного віку (ч. 1 ст. 289 КК) чи 14-річного віку (ч. 2 і 3 ст. 289 КК). Суб’єктами цього злочину не можуть бути: а) особи, які є спів-власниками або законними користувачами транспортного засобу; б) працівниці підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; в) службові особи, наділені повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою - для викрадення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 289 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у по-єднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) із про-никненням у приміщення чи інше сховище; 5) із завдання значної ма-теріальної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 289 КК) є

вчинення його: 1) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насиль-ства; 2) організованою групою; 3) із завданням великої матеріальної шкоди.

Частина 4 ст. 289 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

Дії винного щодо заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, треба кваліфікувати залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому наявні корисливі мотиви щодо заволодіння транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, а за їх відсутності - за іншими ознаками ст. 115 КК. Вбивство з метою полегшення заволодіння транспортним засобом для пересування необхідно кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 і ч. З ст. 289 КК.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 289 КК, під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, що раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186,187, 189-191, 262,410 КК.

Відповідно до ч. 2 і ч. З ст. 289 КК п. З примітки до ст. 289 КК, матеріальна шкода визнається значною у разі заподіння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою - у разі заподіння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. З примітки до ст. 289 КК).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 289 КК - штраф від 1000 до 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років; за ч. 2 ст. 289 КК - позбавлення волі на строк від 5 до 8 років; ч. З ст. 289 КК - позбавлення волі на строк від 7 до 15 років з конфіскацією майна.

3. Задача

Продавець парфумерного відділу універмагу Л., разом із завідуючою відділу Г., за ініціативою останньої з 1 березня та до кінця місяця 2007 р. продавали товари за підвищеними цінами (товари були продані 12 покупцям), одержавши прибуток в сумі 8000 гривень.

Кваліфікуйте дії Л. і Г.

Відповідь

Дії Л. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 225 КК як умисний обман покупців під час реалізації товарів, вчинений у значних розмірах. Дії Г. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 364 КК, як умисне з корисливих мотивів використання службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду.

Білет № 47