1. Поняття та види множинності злочинів. Відмінність мно­жинності злочинів від триваючих, продовжуваних та складних (складених) злочинів.

Множинність злочинів — це вчинення особою двох чи більше су­спільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

Загальні ознаки множинності злочинів:

Якщо вчиняються два чи більше злочинів, це значить, що запо­діюється шкода або ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш ши­роке коло суспільних відносин.

Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь.

Вчинення двох, а часто й більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності.

Множинність — одне з поширених явищ у структурі і динаміці злочинності.

Передбачені у розділі VII Загальної частини КК повторність, суку­пність та рецидив злочинів є окремими формами (видами) множиннос­ті злочинів, кожна з яких має специфічний кримінально-правовий зміст. Водночас цей зміст визначений у КК таким чином, що деякі із цих форм не виключають одна одну. Тому вчинення особою двох або більше злочинів може за відповідних умов утворювати сукупність і повторність (наприклад, вчинення грабежу особою, яка раніше вчини­ла крадіжку), повторність і рецидив (наприклад, вчинення вимагання особою, яка має судимість за шахрайство) (п. 2 постанови ПВС Украї­ни від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кри­мінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив зло­чинів та їх правові наслідки»).

Форми (види) множинності злочинів:

Повторністю злочинів визнається вчинення двох чи більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Осо­бливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК). Вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у ви­падках, передбачених в Особливій частині КК.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи бі­льше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засу­джено (ч. 1 ст. 33 КК). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої ча­стини цього Кодексу.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного зло­чину особою, яка має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34 КК).

Згідно п. 6 п. 2 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», від повторності злочинів необхідно відрізняти продовжуваний злочин, який відповідно до частини другої статті 32 КК складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Об'єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких ді­янь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом оди­ничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може, а при повторності тотож­них злочинів кожен із них має свою суб'єктивну сторону, зокрема са­мостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

Якщо склад злочину, визнаного продовжуваним, передбачає певні кількісні показники, які впливають на його кваліфікацію (розмір ви­краденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо), то при його кваліфі­кації враховується загальна сума таких показників, пов'язаних з кож­ним із вчинених особою діянь, що утворюють продовжуваний злочин, і при визначенні їх розміру необхідно виходити з кількості неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, вирахуваних за кожен період вчинення продовжуваного злочину окремо.

При повторності злочинів відповідні кількісні показники обчис­люються за кожен злочин окремо; розмір цих показників визначається в порядку, встановленому на час вчинення кожного злочину, і загальна їх сума на кваліфікацію злочинів не впливає. За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної або реальної сукупності застосовуються дві чи більше статей КК — залеж­но від того, скільки злочинів входить до цієї сукупності. Така кваліфі­кація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим за­коном як єдиний, один злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Практичне значення множинності злочинів полягає в тому, що форми (види) множинності враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, у вирішенні питання щодо можливості зві­льнення від кримінальної відповідальності й покарання.

2. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуата­ції транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорож­нього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністрати­вні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 груд­ня 2008 p.).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні но­рми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є безпека руху або екс­плуатації транспорту — це сукупність суспільних відносин, які скла­даються з приводу убезпечення від шкоди, яка може бути заподіяна під час руху (пересування людей та переміщення вантажів) за допомогою транспортних засобів або експлуатації транспорту. Безпосередній об'єкт злочину — безпека дорожнього руху або експлуатації автотра­нспорту і міського електротранспорту. Додатковим необхідним без­посереднім об'єктом злочину є здоров'я і життя людини.

Предметом злочину, згідно з прим. до ст. 286 КК, є транспортні за­соби, під якими в цій статті та статтях 287, 289 і 290 КК слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. Механічний транспортний засіб — це транспортний засіб, що приво­диться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трак­тори, самохідні машини і механізми (крім транспортних засобів, робо­чий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см), а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 286 КК) містить: 1) діяння (дія чи бездіяльність) у формі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; 2) наслідки у вигляді спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками; 4) обстановку вчинення злочину.

Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов'язане з недотри­манням вимог відповідних нормативних актів — правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Такі правила встановлено в за­конах та інших нормативно-правових актах, насамперед у Правилах дорожнього руху. Порушення правил безпеки дорожнього руху може полягати в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об'їзду перешкод, проїзду перехресть, користування зовнішніми світловими приладами, буксирування, їзди з причепом тощо. Порушення правил експлуатації транспорту може полягати в недотриманні водієм техні­чних умов експлуатації, порушенні порядку перевезення пасажирів, неправильному завантаженні, укладанні та закріпленні вантажів тощо. Причиновий зв'язок між діянням і наслідками (спричиненням потерпі­лому середньої тяжкості тілесного ушкодження) має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допуще­не винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, пе­редбачені ст. 286 КК. Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорож­нього руху, тобто в процесі пересування транспортних засобів. Тому не охоплюється ст. 286 КК заподіяння шкоди під час ремонту транспо­ртних засобів чи виконання ними певних спеціальних (не транспорт­них) операцій (наприклад, під час переміщення ґрунту бульдозером, збирання врожаю самохідним комбайном).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування суда­ми України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністра­тивні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.).

Злочин є закінченим з моменту настання зазначених у ст. 286 КК наслідків (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом (водій; інструк­тор, який керує навчальним водінням; службова особа, яка дає водієві обов'язкові для виконання вказівки тощо). При цьому не мають зна­чення наявність чи відсутність в особи права володіння чи користу­вання цим транспортним засобом, посвідчення на право управління транспортним засобом.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною фо­рмою вини, що визначається характером ставлення винного до наслід­ків. Сама ж дія чи бездіяльність під час порушення правил безпеки ру­ху або експлуатації транспорту може бути як умисною, так і необережною.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 286 КК) є спричи­нення в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту смерті потерпілого або заподіяння тяжкого ті­лесного ушкодження.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 286 КК) є спричинення в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту загибелі кількох осіб.

Порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуа­тації транспорту, яке спричинило наслідки, передбачені різними час­тинами ст. 286 КК, слід кваліфікувати як один злочин за тією її части­ною, яка передбачає більш тяжкі наслідки. Якщо ж наслідки, зазначені у різних частинах ст. 286 КК, спричинені двома або більше порушен­нями, винна особа має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ними нормами. У разі загибелі двох людей під час різ­них дорожньо-транспортних подій винна особа має відповідати за ч. 2 ст. 286 КК. Водій, який після вчинення злочину завідомо залишив по­терпілого в небезпечному для життя стані, повинен нести відповідаль­ність за сукупністю злочинів (за відповідною частиною ст. 286 КК і відповідною частиною ст. 135 КК). Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 286, але життя потерпілого було поставле­но під загрозу внаслідок вчиненої водієм дорожньо-транспортної при­годи, то завідоме залишення потерпілого без допомоги за наявності інших необхідних ознак тягне відповідальність за ч. 1 або 3 ст. 135 КК, але в разі миттєвої загибелі потерпілого відповідальність за ст. 135 КК виключається.

Білет № 46