1. Обставини, які обтяжують покарання. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практи­ку призначення судами кримінального покарання».

Обтяжуючі обставини — це встановлені судом відповідно до ч. 1 ст. 67 КК різного роду відомості, що свідчать про підвищену небезпеку особи винного і вчиненого ним злочину і дають підстави для застосу­вання до нього більш суворого покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 67 КК до обставин, що обтяжують покарання, чин­не кримінальне законодавство відносить: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину групою осіб за по­передньою змовою; 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національ­ної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворювання чи недоумство; 10) вчи­нення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з ви­користанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзви­чайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Згідно пр. 6 постанови наведений у ч. 1 ст. 67 КК перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посила­тись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні по­карання інші обставини, не передбачені цією статтею.

Водночас суд має право, залежно від характеру вчиненого зло­чину, не визнати за фактичної наявності деякі із зазначених у цьому переліку обставин такими, що обтяжують покарання, навівши мо­тиви свого рішення у вироку (ч. 2 ст. 67 КК). До таких відносять обставини, викладені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 зазначеного пе­реліку. За наявності у справі обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК, закон зобов'язує суд врахувати їх при при­значенні покарання.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні по­карання як таку, що його обтяжує.

Обставини, які обтяжують покарання, свідчать про підвищену не­безпечність вчиненого злочину й особи винного, що дає підстави суду призначити йому покарання найбільш суворе з можливого. За наявнос­ті обтяжуючих обставин суд може: а) призначити більш суворе пока­рання в межах одного виду; б) за альтернативної санкції обрати більш суворий вид покарання; в) призначити додаткове покарання, передба­чене санкцією як факультативне; г) обрати принцип, за яким призна­чене остаточне покарання буде найсуворішим (наприклад, не принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, а принцип част­кового чи повного складання); ґ) не застосувати звільнення від відбу­вання покарання в порядку ст. 75 КК.

2. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочи­ну — інтереси правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 383 КК) полягає у завідомо неправдивому повідомленні суду, прокурору, слідчому або органу діз­нання про вчинення злочину.

Повідомлення може бути здійснене у різних формах: письмово, ус­но, за підписом особи, яка його зробила, або без такого (анонімним). Неправдивим таке повідомлення є, коли воно стосується злочину, яко­го насправді не було, або коли у ньому міститься інформація про вчи­нення злочину особою, яка насправді його завідомо для винного не вчиняла, або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж той, що вона насправді вчинила.

Неправдивість повідомлення має торкатися тільки фактичних об­ставин вчинення злочину, а не його юридичної оцінки. Якщо у повід­омленні будуть подані правдиві факти щодо вчиненого злочину, але їм буде дана неправильна юридична оцінка, то не буде відповідно і заві­домо неправдивого повідомлення про вчинення злочину. Також не утворює складу цього злочину неправдиве повідомлення, що стосуєть­ся аморальної поведінки якоїсь особи, або вчиненого нею дисципліна­рного проступку чи адміністративного правопорушення.

Злочин є закінченим з моменту надходження неправдивого повід­омлення до суду, прокурора, слідчого або органу дізнання (формаль­ний склад).

Суб'єкт злочину — загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16 років).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 383 КК) є поєднання його: 1) з обвинуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому зло­чині (див. ст. 12 КК); 2) із штучним створенням доказів обвинувачення (наприклад, підроблення документів, що є доказами в кримінальній справі, виготовлення фальшивих речових доказів тощо), а також 3) вчинення його із корисливих мотивів.

3. Задача:

За попередньою змовою Л. і Ч. незаконно проникли на веб-сервер однієї комерційної компанії та розташували на головній веб-сторінці цієї компанії зображення порнографічного характеру.

Кваліфікуйте дії Л. і Ч.

Відповідь:

Дії Л. і Ч. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 361 і ч. 3 ст. 301 КК як несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних ма­шин (комп'ютерів), що призвело до підробки інформації та спотворен­ня процесу її обробки, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а також як розповсюдження зображень порнографічного характеру, вчи­нене за попередньою змовою групою осіб.

 

Білет № 74

1. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за­коном. Рішення Конституційного Суду України у справі за кон­ституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідно­сті Конституції України (конституційності) положень статті 69

Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) № 15-рп від 2 листопада 2004 року. По­станова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише:

за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'як­шують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

особа вчинила будь-який злочин (Див. Закон України «Про вне­сення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008 р.). Таким змінам передувало Рішення КС від 2 листопада 2004 р. № 15-рп, згідно п. 4.1 якого: «можливість застосування до осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості, інших норм, що передбачають правові підстави і порядок звільнення від кримінальної відповідально­сті та від покарання (статті 44, 45, 46, 47, 48, 74 Кодексу), не може бу­ти перепоною для індивідуалізації покарання, зокрема, шляхом при­значення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Проте цього способу індивідуалізації покарання для осіб, які вчинили злочи­ни невеликої тяжкості, статтею 69 Кодексу не передбачено, хоча в ній ідеться про особливі підстави, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину для осіб, які вчинили особливо тяжкі, тяжкі і середньої тяжкості злочини. Тим самим норми зазначеної статті суперечать основоположному принципу правової держави — справедливості, оскільки особи, які вчинили злочини неве­ликої тяжкості, поставлені в гірші умови, ніж ті, які вчинили більш тяжкі злочини».

Тому Конституційний суд України вирішив:

Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконс­титуційним), положення частини першої статті 69 Кримінального ко­дексу України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Положення частини першої статті 69 Кримінального кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Верховній Раді України привести положення статті 69 Криміна­льного кодексу України у відповідність з Рішенням Конституційного Суду України;

3)         з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого зло­чину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній — посла­тися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, вста­новленої у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбав­лення (для повнолітніх) чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

З підстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може не призначати до­даткового покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією части­ни статті) Особливої частини КК як обов'язкове.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може при­значити більш м'яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити пока­рання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупні­стю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Призначенню покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаче­ної санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій же санкції альтернативних, більш м'яких покарань.

Згідно п. 8 постанови, суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і зві­льнити особу від кримінальної відповідальності або постановити об­винувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.