1. Правова характеристика обмеження волі.

Обмеження волі це міра кримінального покарання, яка полягає в триманні за вироком суду засудженої особи у спеціалізованих криміна­льно-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням до праці.

Відповідно до ст. 52 КК обмеження волі може застосовуватися тільки як основна міра покарання.

Можливий строк обмеження волі — від одного до п'яти років.

У зв'язку з тим, що даний вид покарання пов'язаний з обов'язко­вим залученням засудженого до праці, до обмеження волі, згідно з ч. 3 ст. 61 КК не можуть бути засуджені: неповнолітні, вагітні жінки і жі­нки, які мають дітей віком до 14 років; особи, які досягли пенсійного віку; інваліди першої і другої груп, військовослужбовці.

У разі заміни покарання у вигляді обмеження волі позбавленням волі згідно зі ст. 72 КК до одного дня позбавлення волі прирівнюються два дні обмеження волі.

Згідно ст. 56 Кримінально-виконавчого кодексу України особи, за­суджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх проживання до засудження.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на під­приємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засу­джених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переве­дення на іншу роботу. Засудженим незалежно від усіх відрахувань на­лежить виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної су­ми заробітку (ст. 60 КВК).

Засуджені до обмеження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без об­межень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеро­лі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі по­бачення — до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі ви­правного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засудже­них до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках: за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу за­хворювання чи лікування за наявності відповідного медичного виснов­ку; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судових і слідчих органів — на період провадження слідства чи дізнання; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення — строком до семи діб, без урахування часу на доро­гу; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потре­бують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані: виконувати за­конні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання; сумлінно працювати у місці, ви­значеному адміністрацією виправного центру; постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за осо­бистим посвідченням, яке видається взамін паспорта; проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках.

Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожит­ком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить вмотивовану постанову (ст. 59 КВК).

Засудженим до обмеження волі забороняється: доставляти і збе­рігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають ви­лученню зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються.

2. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Відмінність від перевищення влади або службових повнова­жень (ст. 365 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику в справах про пе­ревищення влади або посадових повноважень».

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні но­рми, а також із примітки, що має чотири пункти. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління під­приємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Безпо­середній об'єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують но­рмальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також автори­тет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

Об'єктивна сторона зловживання владою або службовим стано­вищем (ч. 1 ст. 364 КК) має три обов'язкові ознаки: 1) діяння — вико­ристання службовою особою влади чи службового становища всупе­реч інтересам служби, яке полягає у певних діях чи бездіяльності суб'єкта; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками.

Зловживання владою — це умисне використання службовою осо­бою, яка здійснює функції представника влади, свого службового ста­новища всупереч інтересам служби. Зловживання службовим стано­вищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з її посадою. Словосполучення «всупереч інтересам служби» означає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов'язками, діє всупереч їм, не звертає уваги на службові інтереси.

Істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окре-мих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб - це як матеріальна шкода, так і шкода нематеріального характеру. Відповідно до п. З прим, до ст. 364 КК істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в 100 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Істотна шкода, якщо вона має нематеріальний вимір, - це оцінне поняття, яким, зокрема, охоплюється порушення політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини і громадянина, підрив авторитету і престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадського порядку, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій тощо.

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоро-нюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину - спеціальний (службова особа). Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повно-важенням. Представники влади - це працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також постановляти рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їхньої відомчої належності чи підлеглості (наприклад, народні депутати України, депутати Верховної Ради АРК, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції та податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти тощо). Організаційно-розпорядчі обов’язки - це обов’язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (наприклад, такі функції виконують керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт тощо). Адміністративно-господарські обов’язки - це обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо), які, зокрема, здійснюють начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їхні заступники, завідувачі ск надів, магазинів, підприємств побутового обслуговування населеній, їхні заступники, керівники відділів цих підприємств, відомчі ревізори та конт ролери тощо.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини та спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінтересованістю винної особи або її бажанням задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб).

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 364 КК) є спричинення ним тяжких наслідків. Поняття «тяжкі наслідки» відрізняється від поняття «істотна шкода» більшим ступенем суспільної небезпеки і може полягати у матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Відповідно до п. 4 прим, до ст. 364 тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у 250 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкі наслідки, не пов’язані з матеріальними збитками, - це оцінне поняття, яким, зокрема, охоплюється: повний розвал діяльності підприємства; катастрофа; масове отруєння людей; смерть однієї чи більше осіб; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи декільком особам; наслідки, які суттєво ускладнюють відносини з іншими державними або міжнародними організаціями та підривають авторитет держави або її окремих органів на міжнародній арені тощо.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. З ст. 364 КК) є вчинення його працівником правоохоронного органу.

Необхідно відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем. В останньому випадку службова особа незаконно, всупереч інтересам служби використовує надані їй законом права і повноваження (ст. 364 КК). Цьому злочину властива корислива мотивація. При перевищенні влади або службових повноважень службова особа вчиненяє дії, які виходять за межі наданих їй прав чи повноважень (при цьому корислива мотивація у цьому злочині відсутня).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 364 КК - виправні роботи на строк до 2 років, або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 3 років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 364 КК - позбавлення волі на строк від 5 до 8 років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до З років; за ч. З ст. 364 КК - позбавлення волі на строк від 5 до 12 років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років і з конфіскацією майна.

3. Задача

В. декілька років був активним учасником партії «Екологічний союз»-. Працюючи в одному з науково-дослідних інститутів і маючи допуск до таємних документів, одного разу він повідомив своїм пар-тійним колегам відомості про незадовільний стан довкілля, про аварії на атомних станціях, що сталися в Україні за минулий рік. Ці дані стали відомі йому у зв’язку з виконанням службових обов'язків.

Кваліфікуйте дії В.

Відповідь

Дії В. не є кримінально караними, адже розголошення прихованої інформації про незадовільний стан довкілля, про аварії на атомних станціях, що сталися в Україні за минулий рік, є суспільно корисною діяльністю. До того ж, відповідно до законодавства ця інформація не може вважатися державною таємницею.

Білет № 67

1. Правова характеристика виправних робіт. Відмінність від гро-мадських робіт. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримі-нального покарання»

1. Виправні роботи є основним видом покарання, яке характери-зується тим, що особа примусово залучається до роботи на вказаний у вироку строк з утриманням у доход держави визначеного судом від-сотка її заробітку.

2. Виправні роботи мають такі ознаки:

а) втілюють в собі докір держави;

б) обмежують права засудженого на зміну місця роботи та побічно можливості професійної кар’єри в деяких сферах (на державній службі, в банківській діяльності, системі освіти тощо);

в) породжують майнові наслідки, зменшуючи заробіток засудженого;

г) час. відбування покарання, як правило, не включається до загального та безперервного стажу. Втім, за певних умов час відбування виправних робіт може бути включений до загального трудового стажу.

Виправні роботи як вид покарання в цілому мають економічний характер і не пов’язані з розривом позитивних суспільних зв’язків за-судженого.

Згідно п. 12 постанови виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Місцем роботи засудженого можуть бути підприємства, установи та організації будь-якої форми власності, тому що на кожне з них поширюються конституційні гарантії та норми трудового законодавства. Роботою засудженого є його діяльність, щодо здійснення якої складений трудовий договір.

Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов’язані з виконанням ними службових або професійних обов’язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

Під час відбування покарання засудженому забороняється звіль-нятись з роботи за власним бажанням без дозволу спеціальних органів, що здійснюють виконання вироків. Дозвіл може бути виданий після перевірки обґрунтованості причин звільнення. Відмова у видачі дозволу на звільнення повинна бути мотивованою та може бути оскарженою в установленому законом порядку. Якщо засуджений не має місця роботи, він повинен самостійно працевлаштуватися або стати на облік в органах служби зайнятості. В останньому випадку засуджений не може відмовитися від запропонованої органами служби зайнятості роботи або перекваліфікації.

Виправні роботи є строковим видом покарання. КК встановлений їх мінімальний строк призначення - 6 місяців. Максимальний строк виправних робіт - 2 роки. Строк відбування виправних робіт, що обчислюється роками і місяцями, розглядається як строк, упродовж якого засуджений працював та із його заробітку проводились відрахування. Якщо під час перебігу строку засуджений не працював через причин, що визнані нормативно-правовими актами поважними, цей час включається у строк відбування покарання. Обчислення строку відбування покарання може мати юридичне значення при заміні невідбутого покарання або при призначенні покарання за сукупністю вироків. Таким чином, строк покарання продовжується до повного відпрацювання засудженим належної кількості робочих днів, враховуючи час, коли він не працював з поважних причин, але отримував заробітну плату, час, коли він хворів, час відпустки по ва-гітності і пологам.

Розміри відрахувань в дохід держави мають бути в межах від де-сяти до двадцяти відсотків. Відрахування проводяться від усієї суми заробітку, без виключення з неї податків та інших платежів, а також претензій по виконавчим документам. Відрахування не проводяться від пенсій, допомог, які одержуються в порядку соціального забезпечення та соціального страхування, виплат одноразового характеру та не передбачених системою заробітної плати. При скасуванні вироку та закритті справи суми, відраховані із заробітку, повертаються засудженому.

Виправні роботи застосовуються як основний вид покарання у ви-падках, передбачених санкціями статей Особливої частини Кодексу.

У той же час передбачаються випадки призначення виправних робіт навіть тоді, коли вони не передбачені санкцією статті, по якій засуджується особа, а саме у разі: заміни штрафу за неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК) у порядку, передбаченому ст. 410 КПК; призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК); заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК); заміни більш м’яким покаранням жінки, засудженої до обмеження або позбавлення волі не більше як на 5 років, після досягнення дитиною трирічного віку або її смерті (ч. 4 ст. 83 КК); заміни покарання на більш м’яке на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

Звільнення від відбування виправних робіт можливе: при умов-но-достроковому звільненні від відбування покарання (ст. 81 КК); за хворобою (ст. 84 КК); при звільненні від відбування покарання на підставі закону про амністію або акта про помилування.

4 2 ст. 57 К К передбачає випадки, коли виправні роботи не за-стосовуються: до вагітних жінок та таких, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; до непрацездатних; до осіб, що не досягли 16 років; до осіб пенсійного віку; до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого само-врядування.

Якщо особа стала непрацездатною після постановления вироку про застосування виправних робіт, суд може у порядку, передбаченому ст. 410 КПК, замінити виправні роботи штрафом із розрахунку: три встановлені законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт, але на строк не більше двох років.

Ухилення засудженого від відбування виправних робіт передбачає кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.

Основні відмінності виправних робіт від громадських:

1) виправні роботи є більш суворим видом покарання, ніж громад-ські роботи;

2) в місці відбування покарання (виправні - на місці роботи, а гро-мадські - поза місце роботи);

3) в характері робіт (виправні - особа виконує свої трудові обов’язки, а громадські - виконує суспільно корисну роботу (прибирання вулиць);

4) в часі відбування (виправні - під час виконання обов’язків за місцем роботи, а громадські - у вільний від роботи чи навчання час);

5) в строках відбування (виправні - від 6 міс. до 2-х років, а гро-мадські - у кількості від 60 до 240 годин);

6) в майновому обмеженні (виправні - особа отримає заробітну плату, а розміри відрахувань у дохід держави складають в межах від де-сяти до двадцяти відсотків, а громадські - особа працює безоплатно).