1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обставин.

Це звільнення від кримінальної відповідальності застосовується, передусім, за наявності таких умов: щодо діяння, яке має ознаки зло­чину, наслідки якого не були тяжкими; щодо особи, що вчинила зло­чин вперше. Що стосується ступеня тяжкості злочину, то від криміна­льної відповідальності за ст. 48 КК звільняються особи, що вчинили злочин невеликої та середньої тяжкості. Вчинення вказаною особою злочину вперше означає відсутність судимості за раніше вчинений злочин та порушеної проти неї кримінальної справи.

За наявності вказаних вище підстав притягнення особи до криміна­льної відповідальності може вважатися недоцільним в умовах певних змін обстановки, що настали на час розслідування справи або її судо­вого розгляду. КК передбачає дві самостійні, хоч і наближені одна до одної зміни обстановки: настання умов, коли значною мірою зміню­ється уява про суспільну небезпеку вчиненого діяння; втрата суспіль­ної небезпечності особою, яка його вчинила.

При цьому треба розрізняти зміну обстановки в широкому розу­мінні, тобто соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаці­ональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, вироб­ничих та інших процесів у масштабах країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації, та у вузькому, — тобто об'єктивних (зовнішніх) умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначались на її суспільній небезпечності (п. 7 постанови Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосуван­ня судами України законодавства про звільнення особи від криміналь­ної відповідальності»).

Ці зміни впливають на суспільну правосвідомість, яка в нових умо­вах не сприймає як суспільно небезпечне діяння, вчинене в інших об­ставинах, яке становило значну небезпеку для суспільства в момент учинення.

Втрата суспільної небезпечності діяння зовсім не означає відсутно­сті підстав кримінальної відповідальності, бо на час вчинення діяння складало склад злочину та було підставою щодо кримінальної відпові­дальності. І ця підстава збереглась, оскільки кримінальний закон не змінився і діяння продовжує формально залишатися протиправним. Тому для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, в чому конк­ретно виразилася зміна обстановки і чому вона потягла за собою втра­ту суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Найбільш поширеною є зміна обстановки в житті конкретної лю­дини, яка свідчить про втрату цією особою суспільної небезпеки. Зміна обстановки розуміється при цьому вузько: вона стосується умов життя і діяльності особи як у момент скоєння нею злочину, так і після цього, наприклад, перебування особи на час розслідування чи розгляду спра­ви судом в армії, в іншому трудовому колективі або колективі учнів, усунення з посади тощо.

Вказаний вид звільнення від кримінальної відповідальності є факу­льтативним. Тобто це є право, а не обов'язок суду. При цьому суд вра­ховує також характер вчиненого злочину, тяжкість завданої шкоди, час, що пройшов з моменту вчинення злочину, а також важливість об­ставин, що свідчать про зміну обстановки та усунення суспільної не­безпеки діяння або особи, що його вчинила. Звільнення від криміналь­ної відповідальності є остаточним та безумовним, тобто не ставиться у залежність від наступної поведінки особи, що звільняється.

2. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК).

Стаття складається з однієї частини, яка містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпо­середній об'єкт злочину — це суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність правоохоронних органів, громадських форму­вань з охорони громадського порядку і державного кордону та закон­них військових формувань на території України. Додатковим обов'язковим безпосереднім об'єктом злочину є життя особи.

Потерпілими від злочину є: 1) працівник правоохоронного органу; 2) його близький родич; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець.

Об'єктивна сторона злочину виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві; 2) замаху на вбивство.

Необхідною умовою кримінальної відповідальності за цей злочин є вчинення зазначених діянь «у зв'язку з виконанням працівником пра­воохоронного органу своїх службових обов'язків», тобто як під час, так і до або після виконання таких обов'язків, навіть і тоді, коли особа не є працівником правоохоронного органу (наприклад, вийшла у від­ставку).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 «Про застосування судами законодав­ства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів».

Злочин є закінченим з моменту замаху на вбивство (усічений склад).

Суб'єкт злочину — фізична, осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом, яким може бути: 1) прагнення перешкодити по­терпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов'язки або здійснювати діяльність щодо охорони громад­ського порядку; 2) помста за виконання цих обов'язків або таку діяль­ність у минулому.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров'я особи», умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону або військовослужбовця, за наявності відповідних під­став належить кваліфікувати тільки за ст. 348 КК. Водночас, коли уми­сне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

3. Задача:

М., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, із хуліганських спонукань учинив вночі в будинку свого тестя сварку. Він нецензурно лаявся, погрожував розправою дружині, побив посуд, шибки у вікнах, та заподіяв тестю тілесні ушкодження середньої тяжкості. Для прибо­ркання хулігана мешканці села викликали працівників міліції, які пред'явили вимогу до К припинити незаконні дії. Проте той вчинив опір, поєднаний з насильством, і вдарив палицею по руці одного пра­цівника міліції, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження з коротко­часним розладом здоров'я.

Кваліфікуйте дії М.

Відповідь:

Дії М. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 122 і ч. 2 ст. 345 КК як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та пов'язані з опором представникам влади, умисне заподіяння серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень тестю та умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу у зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків.

 

Білет № 63