1. Закон про кримінальну відповідальність.

У юриспруденції і судово-слідчій практиці термін «законодавство» застосовується у широкому розумінні як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, які забезпечують правове регулювання су­спільних відносин на території держави, та у вузькому розумінні лише як сукупність законів, прийнятих парламентом або референдумом.

Закон про кримінальну відповідальність — це сукупність сис­тематизованих та окремих законодавчих актів, що визначають загальні принципи та підстави кримінальної відповідальності, призначення по­карання, звільнення від відповідальності і покарання, а також визна­чають злочинність і караність діянь.

Характерною особливістю законодавства про кримінальну відпові­дальність (кримінального законодавства) є те, що воно фактично скла­дається з одного закону — Кримінального кодексу.

Кримінальний кодекс України — це прийнятий Верховною Ра­дою України закон, який містить систему взаємопов'язаних і взаємо-обумовлених юридичних норм, що розкривають загальні поняття і принципи кримінального права України, умови і підстави притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї і визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід за­стосовувати до осіб, котрі їх вчинили.

Основними ознаками закону про кримінальну відповідальність є: його загальнообов'язковість, формальна визначеність, прийняття його тільки парламентом України і тільки він визначає злочинність та кара­ність діяння.

Основним призначенням закону про кримінальну відповідаль­ність є забезпечення правовими засобами охорони прав і свобод люди­ни і громадянина, власності, громадського порядку та громадської без­пеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. При цьому, звичайно, кримінальне законодавство ґрунту­ється на загальних принципах і конкретних положеннях норм Консти­туції, яка є основою усього національного законодавства, і жоден нор­мативно-правовий акт не може їй суперечити. Виразом цього є те, що

Кримінальний кодекс дослівно відтворює ряд положень Конституції. У той же час суттєве значення для законодавства про кримінальну від­повідальність мають загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Це обумовлено визнанням Україною пріоритету загальнолюд­ських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права, а також її прагненням долучитися до системи правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету.

Після набрання чинності Кримінальним кодексом України закони України, які регулюють питання, пов'язані з кримінальною відповіда­льністю, не можуть застосовуватись як самостійні нормативно-правові акти.

У кримінальному законодавстві застосування аналогії для визна­чення злочинності діяння неприпустимо. Це базується на такому принципі: немає злочину і немає покарання, якщо немає закону, який їх установлює.

2. Посягання на державного чи громадського діяча (ст. 112 кк).

Стаття складається з однієї частини, яка містить заборонювальну но­рму. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України. Безпосереднім об'єктом злочину є без­пека держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади та у сфері діяльності політичних партій). Додатковим необхід­ним безпосереднім об'єктом злочину є життя людини. Потерпілим від злочину може бути тільки державний чи громадський діяч, обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку (Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Мі­ністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного ба­нку України, керівник політичної партії). Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112 КК, є вичерпним.

Об'єктивна сторона злочину полягає у посяганні на життя держа­вного діяча чи керівника політичної партії. Посягання на життя — це вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча (наприклад, здійснення пострілу, кидання гранати, вкладення радіоак­тивних речовин у робоче крісло, не вчинення необхідної медичної процедури тощо). Для застосування ст. 112 КК слід обов'язково вста­новити, що посягання на життя вчинюється у зв'язку з державною чи громадською діяльністю потерпілих.

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху на вбивство (усічений склад).

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом — бажанням припинити державну чи громадсь­ку діяльність певної особи або помстою за таку діяльність.

3. Задача:

Проведеною ревізією у продмазі було виявлено недостачу товарів на велику суму. Причиною цього було недбале ставлення завідувача магазину М. до зберігання й обліку товарів та мішкотари: тару здавали на склад сільського споживчого товариства несвоєчасно; не завжди оформляли належним чином відпуск товарів; в документах неправиль­но проставлялась їх ціна й кількість. Загальні збитки складають суму, яка у 300 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Кваліфікуйте дії М.

Відповідь:

Дії М. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 367 КК як службова не­дбалість, що спричинила тяжкі наслідки. Згідно п. 4 примітки до ст. 364 КК тяжкі наслідки, якщо вони полягають у заподіянні матеріа­льних збитків, вважаються такі, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

 

Білет № 5