1. Види співучасників. Підстави та межі кримінальної відпові­дальності співучасників (кваліфікація їхніх дій та призначення покарання).

Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, під­бурювач і пособник (ст. 27 КК).

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповіда­льності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (зло­чинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організато­ром також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну орга­нізацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями», при з'ясуванні змісту ознак, за якими особа може бути визнана організато­ром вчинення злочину (злочинів) у простих формах співучасті, потріб­но виходити з того, що дії організаційного характеру полягають в об'єднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одно­го чи декількох злочинів або в координації поведінки цих осіб.

Згідно п.п. 4-7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами криміналь­них справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднан­нями», утворення (створення) організованої групи чи злочинної орга­нізації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, за­снування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною ді­яльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукання співучасників, об'єднання їхніх зу­силь, детальний розподіл між ними обов'язків, складення плану, ви­значення способів його виконання. Проте основною метою організа­тора такої групи (організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його стру­ктурних частин.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, при­мусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювач — це особа, яка викликала у виконавця або в ін­ших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину інши­ми співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предме­ти, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Вирізняють такі види пособництва: а) пособництво фізичне: наданням засобів чи зна­рядь або усуненням перешкод або іншим чином виражене сприяти приховуванню злочину; б) пособництво інтелектуальне полягає у на­данні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь учинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті та­ких предметів.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідаль­ності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 і тією статтею (час­тиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, учинений виконавцем.

Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтя­жують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, став­ляться у вину лише співучасникові, який усвідомлював ці обставини.

У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучас­ники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакі-нченому злочині.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за ді­яння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

2. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Постанова Пленуму Верхов­ного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі збро­єю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактив­ними матеріалами «.

Стаття складається з трьох частин (перші дві є заборонювальними нормами, а третя — заохочувальною). Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадська безпека. Предметом злочину є: 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263). Усі ці предмети призначені для ураження живої цілі, знищення чи пошко­дження навколишнього середовища.

Вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської) — це всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, як серійно виго­товленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей). Бойові припаси — це патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибухо­вою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху. Вибухові речовини — це порох, динаміт, тротил, ніт­рогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні ви­бухнути без доступу кисню. Вибухові пристрої — це саморобні чи ви­готовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені та за певних обставин спроможні за допомоги використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори — спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду — спосо­бом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, ін­ших подібних речовин. Холодна зброя — це предмети, які відповіда­ють стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, ар­балет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомоги м'язової сили людини або дії механічного при­строю.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, поля­гає у носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ремонті, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаче­ного законом дозволу, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, у но­сінні, виготовленні, ремонті або збуті кинджалів, фінських ножів, кас­тетів чи іншої холодної зброї без указаного дозволу. Тож зберігання, придбання і передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відпові­дальності.

Злочин має місце лише за умови, що зазначені дії вчиняються без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними. Незаконне но­сіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу, дії з їх перемі­щення, транспортування особою безпосередньо при собі (в руках, одя­зі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо). Незакон­не зберігання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що перебуває не при особі, а в обраному нею місці. Незаконне придбання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викра­дення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) усупереч передбаченому за­коном порядку — в результаті купівлі, обміну, привласнення знайде­ного, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо. Неза­конне виготовлення холодної, вогнепальної зброї (крім гладкостволь­ної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії з їх створення чи перероблення, внаслідок чого вони набувають відпо­відних характерних властивостей. Незаконний ремонт холодної, вог­непальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових пристроїв — це таке відновлення характерних власти­востей зазначених предметів способом заміни або реставрації зноше­них чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення де­фектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предме­ти стають придатними до використання за цільовим призначенням. Незаконна передача вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мислив­ської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристро­їв — це надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасо­вого зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу. Незаконний збут холодної, вогнепа­льної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, ви­бухових речовин або вибухових пристроїв — це умисна передача їх іншій особі поза встановленим порядком через продаж, обмін, дару­вання, сплату боргу тощо.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припа­сами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоакти­вними матеріалами».

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з зазначених вище дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину загальний, тобто фізична, осудна особа, яка дося­гла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Частина 3 ст. 263 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 або 2 цієї статті, якщо вона добро­вільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

Незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речо­винами або вибуховими пристроями з метою вчинення з їх допомогою іншого злочину являє собою ідеальну сукупність злочинів і повинно тягти відповідальність за ст. 263 КК і за готування до іншого відповід­ного злочину.

3. Задача:

И. наклеїв нулі на три справжні купюри номіналом 10 доларів США таким чином, щоб вони виглядали як стодоларові купюри. Через кілька днів він взяв ці підроблені гроші та ще п'ять справжніх купюр, номіналом 100 доларів США, та придбав на них новий ноутбук у при­ватного підприємця.

Кваліфікуйте дії И.

Відповідь:

Дії И. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК як шахрайство з метою заволодіння чужим майном (при цьому склад злочину, передба­чений ст. 199 КК у діях И. відсутній, адже у справжніх купюрах була неузгодженість тільки цифрового та буквеного номіналу й особа роз­раховувала на те, що потерпілий, котрому збуваються купюри інозем­ної валюти, за певних обставин не виявить підробки).

 

Білет № 42

1. Форми співучасті. Вчинення злочину групою осіб, за попере­дньою змовою групою осіб, організованою групою та злочинною ор­ганізацією. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 груд­ня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями».

Під формою співучасті слід розуміти тип спільної діяльності декі­лькох осіб у процесі скоєння злочину, які розрізняються за способом їх взаємодії та ступенем узгодженості.

В теорії кримінального права існують різні класифікації форм спів­участі. Так А. Трайнін, виділяв чотири форми співучасті (за суб'єктив­ним критерієм): просту, кваліфіковану попередньою змовою співучас­ників, злочинне об'єднання та організовану групу. А Піонтковький пропонував визначати дві форми: співучасть за попередньою змовою та без попередньої змови. М. Бєляєв вважає, що доцільно виділяти три форми співучасті: просту, організовану групу та злочинне співтовари­ство.

На нашу думку, форми співучасті слід класифікувати в залежності від критерію: об'єктивного чи суб'єктивного.

За об'єктивним критерієм — способом взаємозв'язку співучасни­ків між собою — також можна вирізнити дві форми співучасті:

а) проста співучасть (співвиконавство). Суть її полягає в тому, що декілька осіб, діючи спільно, виступають у ролі безпосередніх вико­навців злочину, які виконують його склад. Звичайно, їхні дії можуть мати різний характер. Але з погляду форми співучасті їхні ролі одно­рідні — всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сторони конкрет­ного складу злочину, в цьому випадку — розбою. В цьому випадку відсутній розподіл ролей на виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників. Тому дії кожного зі сггіввиконавців кваліфікуються тільки за статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК.

б) складна співучасть (співучасть у власному сенсі слова). У цьо­му випадку має місце об'єктивний розподіл незбіг ролей між співучас­никами: поряд з виконавцем, який безпосередньо вчиняє злочин, є та­кож організатор, підмовник або підбурювач.

За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, стійкістю умислу ст. 28 КК розрізняє вчинення злочину різними зло­чинними групами: а) вчинення злочину групою осіб; б) вчинення зло­чину групою осіб за попередньою змовою; і співучасть особливого ро­ду: в) вчинення злочину організованою групою; г) вчинення злочину злочинною організацією.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попере­дньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві чи більше), які за­здалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в йо­го готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), які попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення цьо­го та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподі­лом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять та бі­льше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змо­вою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї орга­нізації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Організована група відрізняється від злочинної організації на­ступними ознаками: 1) злочинна організація має ієрархічну структу­ру, організована група — ні; 2) метою: злочинна організація створю­ється для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної орга­нізації, так і інших злочинних груп, а організована група — тільки для вчинення будь-яких злочинів; 3) за кількістю учасників: організована група має 3-х або більше осіб, а злочинна організація утворюється від 5 осіб і більше; 4) організована група має внутрішню стійкість, а зло­чинна організація має ще й додатково зовнішню стійкість (п. 11 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями».

2. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є громадська безпека. Безпосереднім об'єктом злочину є пожежна безпека. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здо­ров'я людини або власність. Додатковими факультативними безпо­середніми об'єктами злочину є життя, довкілля та інші об'єкти кри­мінально-правової охорони.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 270 КК) містить: 1) діяння у формі порушення встановлених законодавством вимог пожежної без­пеки; 2) наслідки у вигляді виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у великому розмірі; 3) причино­вий зв'язок між указаними діянням і наслідками.

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки може полягати як у дії, так і в бездіяльності. Встановлені законодав­ством вимоги пожежної безпеки — це положення, які встановлюють норми та правила щодо запобігання виникненню пожежі (містяться в законах, стандартах, інструкціях тощо). Пожежа — це неконтрольо-ване горіння предметів поза спеціальним вогнищем, що створює без­посередню небезпеку для життя і здоров'я людини, власності, довкіл­ля, нормальної діяльності підприємств, організацій чи установ або заподіює їм шкоду. Шкода здоров 'ю людей — це заподіяння внаслідок пожежі хоча б одній особі опіків, травм, які оцінюються як легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в 300 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум дохо­дів громадян (примітка до ст. 270 КК).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 1976 р. № 4 «Про судову практику в справах про знищення державного та колективного майна шляхом підпалу або вна­слідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної без­пеки».

Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених ч. 1 ст. 270 КК (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний, тобто особа (як службова, так і при­ватна), на яку покладено обов'язки з дотримання відповідних правил.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю щодо наслідків. Порушення ж може бути умисним або необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 270 КК) є спричи­нення ним: 1) загибелі людей; 2) майнової шкоди в особливо великому розмірі; 3) інших тяжких наслідків.

Загибель людей — це смерть хоча б однієї особи. Майнова шкода вважається заподіяною в особливо великих розмірах, якщо прямі збит­ки становлять суму, яка в 1000 та більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 270). Інші тяжкі наслідки — це заподіяння хоча б одній особі тяжких тілесних ушко­джень або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам, порушення роботи транспорту, зв'язку тощо.

3. Задача:

Під час митного огляду в зоні митного контролю аеропорту «Бори­спіль» працівниками митниці у пасажира Ф. при виїзді з України було знайдено та вилучено пістолет та вісім набоїв до нього, які він зберігав і носив без відповідного дозволу.

Кваліфікуйте дії Ф.

Відповідь:

Дії Ф. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 263 і ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201

КК як незаконні придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї й бойових припасів до неї, а також як закінчений замах на вчинення кон­трабанди вогнепальної зброї й бойових припасів до неї.

 

Білет № 43

1. Специфічні прояви співучасті (ексцес виконавця, посереднє виконання злочину, співучасть у злочині зі спеціальним суб'єктом, провокація злочину, невдалі організація, пособництво чи підбурю­вання до злочину, добровільна відмова співучасників від доведен­ня злочину до кінця).

Посереднє виконавство — це коли виконавець особисто не ви­конує дій, які утворюють об'єктивну сторону злочину або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу частину дій вчиняє особа, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. Суб'єкт, який використовує для досягнення своїй цілей названих осіб, відповідає як виконавець злочину без посилання на ст. 27 КК.

Співвиконавство у злочинах зі спеціальним суб'єктом можливе тільки як спільна протиправна діяльність декількох спеціальних суб'єктів. Якщо ж поряд з указаним у законі виконавцем об'єктивну сторону цього злочину виконує інша особа, яка не відповідає ознакам спеціального суб'єкта, то вона розглядається як пособник. Тобто, ви­конавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб'єкт, а як ор­ганізатор, підбурювач, пособник можуть виступати й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб'єкта.

Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.

Ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не перед­бачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якіс­ний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема на кваліфікацію дії виконавця.

У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучас­ники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакі-нченому злочині.

Невдале підбурювання має місце там, де можливий (потенцій­ний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. У та­ких ситуаціях потенційний виконавець кримінальної відповідально­сті не несе, а інші співучасники відповідають за готування до зло­чину, який вони бажали вчинити, — тобто за ч. 1 ст. 14 і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їхня діяль­ність із підшукування співучасників є не що інше, як готування до злочину, прямо зазначене у цій статті КК.

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (сггіввиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявно­сті умов, передбачених ст. 17 КК. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочи­ну або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовив­ся виконавець.

У разі добровільної відмови будь-кого зі співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння бу­ло припинено.

2. Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є безпека виробництва, тобто суспільні від­носини, що забезпечують безпечні умови праці, випуск продукції, екс­плуатації певних підприємств, будівель та споруд, а також використання промислової продукції, і запобігають шкідливому впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів на індивідуально-невизначене коло громадян. Безпосередній об'єкт злочину — безпека праці, тобто стан умов праці, за якого виключено вплив на працюючих небезпечних і шкідливих факторів виробництва. Додатковими необхідними безпосе­редніми об'єктами злочину є здоров'я людини. Додаткові факульта­тивні безпосередні об'єкти злочину — життя людини, власність, до­вкілля. Потерпілими від злочину є тільки особи, які мають постійний чи тимчасовий зв'язок з певним підприємством, установою, організаці­єю чи з виробничою діяльністю громадянина -суб'єкта підприємницької діяльності (безпосередньо працюють, прибули у відрядження, на прак­тику, стажування або діяльність яких пов'язана з цим виробництвом то­що). Особи, які не пов'язані із зазначеним виробництвом, не можуть ви­знаватися потерпілими від цього злочину (представники контролюючих органів, замовники продукції чи послуг, особи, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації тощо).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 271 КК) передбачає: 1) діян­ня у формі порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілому; 3) причиновий зв'язок між указаними діянням і наслідками.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці — це різноманітні дії чи бездіяльність, ознаки яких визначаються змістом порушених норм (законів, постанов, ін­струкцій, положень, правил, наказів, розпоряджень тощо). Наприклад, це може бути допуск до роботи з обслуговування та ремонту електро­устаткування без проведення інструктажу; незабезпечення працівників засобами індивідуального захисту; організація роботи на висоті під час грози тощо. Шкода здоров 'ю потерпілого — це заподіяння особі сере­дньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень, що спричинили корот­кочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності.

Статтею 271 КК охоплюються порушення загальних правил охоро­ни праці, тобто тих, які поширюються на всі галузі та види виробницт­ва, стосуються всіх працівників і забезпечують безпеку осіб, пов'язаних з виробництвом. Такі правила передбачені: Законами України «Про охорону праці» (в редакції від 21 листопада 2002 р.), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня» від 24 лютого 1994 р., «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р., «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р., «Про за­побігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (в редакції від 3 березня 1998 р.); Ко­дексом законів про працю України, постановами КМ України, відом­чими нормативно-правовими актами (інструкціями, положеннями, правилами), а також нормативними актами підприємств, установ, ор­ганізацій (накази, розпорядження керівників з питань охорони праці) тощо. Порушення спеціальних правил безпеки, які стосуються вико­нання робіт з підвищеною небезпекою, діють на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; порушення правил ядерної або радіаційної безпеки, безпечного використання промисло­вої продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд статтею 271 КК не охоплюються та потребують кваліфікації відповідно за статтями 272-275 КК.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей зло­чин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 12 червня 2009 р. «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва».

Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (матеріа­льний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний, тобто службова особа підприємства, установи, організації або громадянин — суб'єкт підприємницької діяль­ності, на яких покладено обов'язки з дотримання правил охорони праці.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю що­до наслідків. Саме порушення може бути умисним або необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 271 КК) є спричи­нення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.

Загибель людей — це випадки смерті однієї або кількох осіб. Інші тяжкі наслідки — це випадки заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, шкоди у великих розмірах підприємству, установі, ор­ганізації чи громадянам, а так само тривалий простій підприємств, це­хів або їх виробничих дільниць.

3. Задача:

Н., працюючи головним бухгалтером машинобудівного заводу, за вказівкою заступника директора заводу У., протягом 2011 р. занижу­вав розмір отриманого прибутку через перекручення бухгалтерського обліку та звітності. Внаслідок цього не був сплачений податок на зага­льну суму 1700 тис. гривень.

Кваліфікуйте дії Н. та У.

Відповідь:

Дії Н. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 366 і ч. 2 ст. 212 КК як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіцій­них документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тя­жкі наслідки, та ухилення від сплати податків, вчинене службовою особою підприємства, яка виконує адміністративно-господарські фун­кції, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Тяжкі наслідки вважаються такі, які у 250 разів і більше переви­щують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 4 примітки до ст. 364 КК). Великий розмір коштів при ухиленні від сплати подат­ків — такий, що у 3000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 212 КК).

Дії У. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 212 і ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК, бо згідно з його вказівкам були вчинені згадані вище злочини та ч. 3 ст. 365 КК, так як він перевищив службові повнова­ження, що завдало тяжкі наслідки (спричинення матеріальних збитків, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян).

 

Білет № 44