2. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, ма-триць, обладнання та сировини для їх виробництва (ст. 203-1 кк)

Стаття складається з двох частин, що містить заборонювальні норми, та примітки. Родовим об’єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об’єкт злочину - встановлений за-конодавством порядок обігу дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва. Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами злочину є авторське право чи суміжні права.

Предмет злочину:

- диски для лазерних систем зчитування (це будь-які оптичні диски для лазерних систем зчитування із записом або з можливістю запису на них інформації, що відображає об’єкти авторського права чи суміжних прав, або без запису такої інформації);

- матриці (матеріальні носії у вигляді штампів чи інших анало-гічних або еквівалентних пристроїв, які містять інформацію у цифровій формі і використовуються для безпосереднього перенесення цієї інформації на диски для лазерних систем зчитування під час їхнього виробництва);

- обладнання для виробництва таких дисків і матриць (це спеціа-лізоване обладнання - виробничі лінії - з виробництва таких дисків і матриць та основні вузли до нього, перелік яких затверджується Ка-бінетом Міністрів України);

- сировина для виробництва таких дисків і матриць (оптичний полікарбонат, що використовується у виробництві дисків для лазерних систем зчитування та матриць).

Об’єктивна сторона злочину (ст. 203-1 КК) полягає в учиненні у значних розмірах незаконних: виробництва, експорту, імпорту, збері-гання, реалізації та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва.

Незаконність таких дій полягає у невідповідності їх вимогам Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць» (в редакції від 6 липня 2005 р.).

Під значним розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх вироб-ництва, що у 20 разів і більше перевищує рівень неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Злочин є закінченим з моменту вчинення незаконних дій, перелічених у ст. 203-1 КК (формальний склад).

Суб’єкт злочину спеціальний (або службова особа суб’єкта гос-подарської діяльності - юридичної особи, або фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, що здійснює таку діяльність без створення юридичної особи).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 203-1 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах (якщо вартість дисків для лазерних систем зчитування, ма-триць, обладнання чи сировини для їх виробництва у 100 разів і більше перевищує рівень неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).

Діяльність фізичної особи, не зареєстрованої як суб’єкта підприєм-ницької діяльності з виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, матриць, а також обладнання та сировини для їх виробництва, за наявності підстав має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 202 КК як здійснення без державної реєстрації суб’єктом підприємництва діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню.

Переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, якщо їх вартість у 1000 та більше разів перевищує неопо-датковуваний мінімум доходів громадян, учинене фізичною особою, що не має ліцензії на їх експорт чи імпорт, має кваліфікуватися за наявності підстав як контрабанда за ст. 201 КК. Як контрабанда мають кваліфікуватись і дії службових осіб - суб’єктів господарювання та фізичних осіб, які зареєстровані як суб’єкти підприємництва та мають ліцензію на експорт або імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо вони переміщують через митний кордон України зазначені товари в обсягах, що перевищують за вартістю дозволені в ліцензії для експорту чи імпорту, і їх вартість у 1000 та більше разів перевищує неоподат-ковуваний мінімум доходів громадян. За умови визнання оптичного полікарбонату стратегічно важливим сировинним товаром його пере-міщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю утворюватиме склад злочину «контрабанда» незалежно від вартості товару.

Порушення законодавства, що регулює виробництво дисків для лазерних систем зчитування із записом на них інформації, що є об’єктом авторського та (або) суміжних прав, без дозволу осіб, які мають на неї авторське право та (або) суміжні права, а також їх реалізація, особою, котра їх незаконно виробила, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтями 203-1 та 176 КК, за наявності всіх необхідних ознак складів сформульованих у них злочинів.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 203-1 КК - штраф від 1000 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк із конфіскацією та знищенням дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва;

ч. 2 ст. 203-1 КК - позбавлення волі на строк від 2 до 5 років з конфіскацією та знищенням дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва.

3. Задача

Робітник Ф., працюючи на ткацькій фабриці, заховав під одяг 4 метри тканини вартістю 500 гривень, яку намагався пронести через прохідну. Де помітив охоронець Л. і зупинив Ф. для перевірки. З метою утримання викраденого майна Ф. вчинив опір, пов’язаний з насильством, яке не було небезпечним для життя і здоров’я, і намагався втекти з території фабрики, але був затриманий іншими робітниками.

Кваліфікуйте дії Ф.

Відповідь

Дії Ф. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 186 КК як за-кінчений замах на вчинення грабежу.

Білет № 30

1. Поняття та ознаки суб'єкта складу злочину. Співвідношення понять «суб'єкт злочину» та «особа злочинця». Спеціальний суб'єкт складу злочину. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».

Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, «є фізична осудна осо­ба, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального ко­дексу може наставати кримінальна відповідальність».

Ознаками суб'єкта злочину є: фізична особа, осудність і вік.

Фізична особа — це завжди людина, яка володіє не тільки всіма названими обов'язковими ознаками, а й іншими якостями, які можуть мати певне кримінально-правове значення. Тварини, неживі істоти, предмети, сили природи, юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочинів, а заходи, які вживаються для відвернення завданої ними шкоди, не є покаранням.

Осудність — це психічний стан особи, який полягає в її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний ха­рактер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність. Кримі­нально-правове визначення осудності дало можливість законодавчо в ст. 19 КК закріпити формулу осудності через поєднання двох критері­їв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного).

Вік особи — це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для юридичного статусу особи.

У частині 1 ст. 22 КК прямо зазначено, що «кримінальній відпові­дальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності — 14 років — за деякі, прямо пере­лічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначено, наприклад, та­кі: умисні вбивства (статті 115-117), умисне нанесення тяжких тілес­них ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), зґвалтування (ст. 152), крадіж­ка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) та деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність із 14 років, є вичерпним.

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: 1) на­сильницькі злочини; 2) майнові злочини. В основу зниження віку кри­мінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

рівень розумового розвитку, свідомості особи, що свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити суспільну небезпечність і про-типравність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

•           значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів. Особа віком від 14 до 16 років не відповідає за злочини, за які

встановлюється відповідальність із 16 років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У таких випадках особа віком від 14 до 16 років може нести відповідальність тільки, якщо в конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за який законом встановлена відпо­відальність із 14 років. Наприклад, якщо неповнолітній віком до 16 ро­ків бере участь разом з іншими особами, що досягли 16 років, у такому злочині, як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя та здоров'я (ч. 3 ст. 355 КК), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121 КК.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про злочини неповнолітніх» вік неповнолітньо­го підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата йо­го народження, — за паспортом чи свідоцтвом про народження. В разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем ре­єстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо.

За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні ві­ку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

Вік кримінальної відповідальності в різних країнах дуже різниться: у Греції та Франції — 13 років, у ФРН, Японії, Норвегії — 14 років, у Данії, Фінляндії, Швеції — 15 років, в Єгипті, Лівані, Ірані, Ірландії — 7 років, в Ізраїлі — 9 років.

Однак у законодавствах переважної більшості держав вік криміна­льної відповідальності передбачений з 16 років.

Поряд з поняттям «суб'єкт злочину» в кримінальному праві та в кримінології існує поняття «особа злочинця», яке розкриває індивіду­альні риси кожного суб'єкта злочину. Розмежовуючи ці поняття, слід підкреслити, що ознаки суб'єкта злочину впливають передовсім на ви­рішення питання про те, чи присутні у скоєному конкретному суспіль­но небезпечному діянні ознаки складу злочину, передбачені криміна­льним законом. Дані ж, які характеризують особу злочинця, мають суттєве значення для індивідуалізації кримінальної відповідальності, зокрема і призначення покарання.

Суб'єкти злочинів поділяються на загальні та спеціальні. По­няття загального суб'єкта дається в ч. 1 ст. 18 КК.

Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є «фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути ли­ше певна особа».

Отож, спеціальний суб'єкт — це особа, що крім обов'язкових за­гальних ознак (фізична осудна особа, котра досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особли­вої частини КК для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочи­ну, постаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різни­ми, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяль­ність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та ін.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначе­но в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364­370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці до ст. 364 КК дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 КК зазначається, що спеціаль­ні суб'єкти цього злочину є судді, винні в постановленій завідомо не­правосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути пря­мо й не названо, але скоєний злочин припускає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного за­тримання, приводу чи арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, наділеними правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 КК передба­чено, що суб'єктом шпигунства є тільки іноземець чи особа без грома­дянства, а в ст. 117 КК прямо вказується, що відповідальність за вбив­ство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини.

Однак нерідко трапляється, що ознаки спеціального суб'єкта вико­ристовуються законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особли­во кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 КК кваліфікую­чою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, що обіймає відповідальну посаду.

Отож, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежуваль­ними, бо вони визначають, що той чи той злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Особи ж, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність як виконавці за конкре­тним кримінальним законом, у якому зазначено спеціальний суб'єкт. Так, якщо в убивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь й інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117 КК, а за ст. 115 КК (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).