1. Добровільна відмова при незакінченому злочині

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1ст. 17 КК).

Ознаками добровільної відмови від злочину є: остаточне припи-нення особою готування до злочину або замаху на злочин; відмова від злочину з волі самої особи; наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

Основні характеристики добровільної відмови: особа звільня-ється від кримінальної відповідальності; добровільна відмова може бути діянням; добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині; добровільна відмова можлива від злочинів з прямим умислом.

Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин

означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність наміру продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється погроза, небезпечність спричинення шкоди об’єктові, який охороняється кримінальним законом.

Недоведення злочину до кінця з власної волі особи. За добро-вільної відмови від злочину особа свідомо, з власної (своєї) волі при-пиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припи-нення злочинної діяльності виносить самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що відсутні причини (обставини), яких вона не в змозі подолати для закінчення початого нею злочину, і їй поталанить за певних умов його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, і, усвідомлюючи, що він може довес- ти злочин до кінця і ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву і відмовився від зґвалтування. У таких випадках, згідно з постановою ПВСУ «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4, особа не несе відповідальності за замах на зґвалтування, і може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різні і не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і в цьому розумінні рівнозначні.

Згідно зі ст. 17 добровільна відмова від злочину є самостійною під-ставою для виключення кримінальної відповідальності за незакінче- ний злочин, бо добровільною відмовою особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спри-чинення шкоди об’єктові, запобігає закінченню злочину.

2. Порушення недоторканності житла (ст. 162 кк)

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосереднім об’єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння. Предметом злочину є житло (приміщення, яке призначене для постійного або тимчасового проживання людини чи людей) або інше володіння особи (будови біля житла, земельні ділянки, гаражі, погреби, транспортні засоби тощо). Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа - громадянин України, особа без громадянства або іноземець.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 162 КК) передбачає такі форми: 1) незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи (будь-яке протиправне вторгнення у житло чи інше володіння сторонньої особи, здійснене всупереч її волі); 2) незаконне проведення в них огляду чи обшуку (якщо вони вчинені особою, яка не має на це права, або вчинені уповноваженою службовою особою, але за відсутності судового рішення на такі дії); 3) незаконне виселення (виселення із займаного житлового приміщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом); 4) інші дії, що порушують недоторканність житла громадян (самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо).

Злочин є закінченим з моменту вчинення зазначених вище дій (формальний склад).

Суб’єкт злочину - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 162 КК) є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з по-грозою його застосування.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 162 КК - штраф від 50 до 100 нео-податковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років або обмеження волі на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 162 КК - позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.

3. Задача

H. і С., які випадково познайомилися в кафе із П. (19 років), силою затягнули останню до підвалу та разом зґвалтували. Під час слідства було встановлено, що на момент вчинення злочину Н. виповнилося 18 років, а С. - 13 років.

Кваліфікуйте дії Н. та С.

Відповідь

Дії Н. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 152 КК як зґвалтування, а дії С. - не є кримінально караними, оскільки він не вважається суб’єктом злочину через недосягнення мінімального віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (при цьому співучасть відсутня, адже вона можлива тільки тоді, коли обидва хлопці є суб’єктами злочину).

Білет № 19