2. Екоцид (ст. 441 кк).

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом злочину є безпека людства — це стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населення земної кулі тощо. Безпосередній об'єкт злочину — безпека природи як середовища проживання людської спільноти. Предметом злочину є рослинний світ, тваринний світ, атмосфера, водні ресурси, а також можуть виступати земля, надра, інші компоненти екосистеми і космічний простір.

У міжнародному праві під екоцидом, зазвичай, розуміють викорис­тання геофізичних, метеорологічних та інших засобів з метою зміни динаміки, складу чи структури Землі, включаючи її біосферу, літосфе­ру, гідросферу та атмосферу, а також космічного простору, що може потягнути або потягло масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери, водних ресурсів або інші тяжкі наслідки. Відповідно до взятих на себе міжнародних зобов'язань Україна не по­винна застосовувати військові чи інші ворожі засоби впливу на приро­дне середовище, які мають широкі, довгострокові чи серйозні наслідки як засоби зруйнування, заподіяння шкоди будь-якій іншій державі (за принципом взаємності).

Об'єктивна сторона злочину проявляється у таких формах: 1) ма­сове знищення рослинного або тваринного світу; 2) отруєння атмосфе­ри або водних ресурсів; 3) вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Під масовим знищенням рослинного або тваринного світу слід ро­зуміти повне знищення флори та (або) фауни певного регіону Землі або часткове, але таке, що поширюється на велику кількість (множину) рослин та (або) тварин, а під отруєнням атмосфери або водних ресур­сів — поширення отрути різних видів у повітряному просторі, у водах Світового океану, морів, озер, рік, інших водоймищ. Екологічна ката­строфа означає надзвичайні, трагічні, тобто такі, що створюють гост­ру аномалію, наслідки для природного середовища (наприклад, над­звичайно великі за площами поширення лісові пожежі, катастрофічне затоплення місцевості, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, що обмежує або виключає можливість життєдіяльності людини та прова­дження господарської діяльності в цих умовах тощо).

Спричинити перелічені наслідки може застосування: а) зброї масо­вого знищення; б) небезпечної зброї невибіркової дії, наприклад запа­лювальної; в) геофізичних методів; г) метеорологічних методів.

Злочин є закінченим: а) у перших двох його формах — з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення еко­логічної катастрофи, конкретними різновидами якої є масове знищен­ня рослинного або тваринного світу і отруєння атмосфери або водних ресурсів (матеріальний склад); б) у третій формі — сформульований як формальний: злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, якими створюється загроза спричинення екологічної катастрофи.

Суб'єкт екоциду — загальний (фізична осудна особа з 16-річного віку).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. 3. Задача:

Сержант Б., який був начальником солдата Д., зробив йому заува­ження і при цьому нецензурно вилаявся. Д. у відповідь завдав кількох ударів Б. у різні частини тіла, заподіявши йому фізичного болю.

Кваліфікуйте дії Д.

Відповідь:

Дії Д. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 405 КК як насильство щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби.

Білет № 84

1. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед неповнолітніх у КК відокремлюється ще ряд категорій осіб, зок­рема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку, новонародже­ні діти, діти, які не досягли 16-річного віку, тощо. Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку непов­нолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини КК. До них нале­жать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК); передбачають, що обставиною, яка пом'якшує покарання, є вчинення злочину неповнолітнім (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК), а обставинами, які обтяжують покарання, — вчинення зло­чину щодо малолітнього (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК) або з використанням ма­лолітнього (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК).

Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КК це такі основні види покарання: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) по­збавлення волі на певний строк. На підставі ч. 2 ст. 98 КК до неповно­літнього можуть бути застосовані й додаткові покарання у виді штра­фу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Застосування до осіб, які на час постановлення вироку не досягли шістнадцятирічного віку, таких покарань, як громадські та виправні роботи, а також арешту законом не передбачено.

Перелік видів покарань, визначений у ст. 98 КК, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття.

Згідно зі ст. 99 КК штраф застосовується лише до тих неповноліт­ніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення. Відповідно п. 12 постанови, суди повинні до­сліджувати докази щодо наявності у неповнолітнього достатнього для сплати штрафу доходу, коштів або майна та наводити у вироку відпо­відні мотиви прийнятого рішення.

Суд визначає розмір штрафу неповнолітньому в межах від 30 (ч. 2 ст. 53 КК) до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 99 КК).

Громадські роботи згідно з ч. 1 ст. 100 КК призначаються непов­нолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин (не більше ніж дві години на день) і полягають у виконанні ним у вільний від навчання чи основної роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Виправні роботи відповідно до ч. 2 ст. 100 КК призначаються не­повнолітнім у віці від 16 до 18 років, які мають постійну чи тимчасову роботу, на строк від двох місяців до одного року за місцем роботи. Суд у вироку визначає розмір відрахувань у дохід держави із заробітку не­повнолітнього засудженого в межах 5—10 \%.

Арешт застосовується до неповнолітнього, який на момент постановления вироку досяг 16 років, на строк від 15 до 45 діб (ст. 101 КК).

Позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, що може бути призначене особам, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 102 КК (за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням людини життя не більше 15 років). Це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого.

Згідно зі ст. 102 КК встановлено ряд особливостей призначення неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі. За вчинення вперше злочину невеликої тяжкості позбавлення волі до неповнолітнього не застосовується; за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості таке покарання не може перевищувати одного року шести місяців; за зло­чин середньої тяжкості — чотирьох років; за тяжкий злочин — семи років; за особливо тяжкий — 10 років; за особливо тяжкий злочин, по­єднаний з умисним позбавленням людини життя, — 15 років. При при­значенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або ви­років остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років (ч. 2 ст. 103 КК).

Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі до особи, котра вчинила злочин у віці до 18 років, не застосовується.

Звільнення неповнолітніх від покарання з випробуванням засто­совується на тих же підставах, що й дорослих (статті 75-78 КК), з ура­хуванням особливостей, визначених у ст. 104 КК. Таке звільнення до­пускається лише в разі засудження неповнолітнього до арешту чи позбавлення волі (ч. 2 ст. 104 КК).

Тривалість іспитового строку встановлюється в межах від одного до двох років (ч. 3 ст. 104 КК) з урахуванням визначеного судом стро­ку позбавлення волі, а також даних про особу засудженого й інших об­ставин справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 104 КК у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок наглядати за засудже­ним та провадити з ним виховну роботу.

Згідно п. 18 постанови, якщо санкцією закону, за яким засуджуєть­ся неповнолітній, передбачено лише такі види покарань, які з огляду на вік підсудного чи його стан не можуть до нього застосовуватися, суд звільняє його від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, або відповідно до ст. 7 КПК закриває справу і звільняє його від кримінальної відповідальності, або постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від покарання.