Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КПУ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
595.17 Кб
Скачать

2. Непокора (ст. 402 кк)

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби, під яким ро-зуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців у процесі їх службової та бойової діяльності (цей порядок заснований на Конституції України, окремих законах, військових статутах, положеннях військової присяги, наказах міністра оборони України та інших нормативних актах). Безпосередній об’єкт злочину - встановлений порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі. Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами злочину можуть бути власність, довкілля, інші блага.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 402 КК) виражається у двох формах: 1) відкрита відмова виконати наказ начальника; 2) інше умисне невиконання наказу.

Під наказом розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов’язко- ва для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення під-леглим (групою підлеглих) певних дій по службі (в контексті ст. 402 КК під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо). Наказ завжди має бути конкретним, а тому не можна розглядати як невиконання наказу невиконання військовослуж-бовцем загальних вимог служби, які містяться в статутах, порадниках, інструкціях тощо. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи, а наказ з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, - крім того, у письмовій формі (за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був неза-конним, підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 КК).

До військових начальників слід відносити військовослужбовців, які для виконання певних завдань мають у своєму розпорядженні підле-глих, наділені правом віддавати останнім накази, розпорядження та інші обов’язкові для виконання вимоги і застосовувати щодо них дисциплі-нарну владу (зокрема, начальники за службовим положенням (посадою), тобто військовослужбовці, котрим доручено постійно чи тимчасово керувати службовою діяльністю інших військовослужбовців або робітників та службовців (підлеглих); начальники за військовим званням).

Відкрита відмова виконати наказ начальника - це найбільш зухвала форма непокори - передбачає наявність заяви (усної чи письмової) підлеглого про його небажання виконувати наказ, або інше демонстративне його невиконання, яке може супроводжуватись будь-якими репліками чи здійснюватися мовчки. Від непокори слід відрізняти випадки суперечки, коли підлеглий вступає в обговорення наказу, виявляючи своє незадоволення у зв’язку з його отриманням, але врешті-решт наказ виконує.

Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді не виконується. Невиконання наказу може полягати: а) у діях, вчиняти які наказ прямо забороняв; б) невиконанні дій, які мали бути виконані згідно з наказом; в) у виконанні таких дій з порушенням встановлених наказом строків та інших обов’язкових умов їх виконання.

Злочин є закінченим, залежно від форми її вчинення, з моменту відмови виконати наказ начальника або з моменту його фактичного невиконання.

Суб’єкт злочину - спеціальний. Це військовослужбовець (вій-ськовозобов’язаний під час проходження зборів), підлеглий щодо на-чальника, який віддав наказ.

Суб’єктивна сторона злочину у першій його формі характеризу-ється прямим умислом, а в другій - прямим або непрямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 402 КК) є: 1) вчинення його групою осіб; 2) спричинення ним тяжких наслідків (це оціночна категорія, під якою слід розуміти, приміром, зрив виконання бойового завдання, спричинення значної матеріальної шкоди тощо).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 402 КК) є вчинення його: 1) в умовах воєнного часу; 2) в бойовій обстановці.

Воєнний час - це особливий період, що має місце в Україні або в її окремих місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, не-безпеки державній незалежності України й територіальній цілісності. Бойова обстановка - це певний стан військових з’єднань, частин (кораблів) та (або) підрозділів, за яким вони ведуть погоджені дії з метою знешкодження (розгрому) військового супротивника, оволодіння важливими районами (рубежами) або утримання їх і виконання інших тактичних завдань (ця обстановка може мати місце під час ліквідації прикордонних конфліктів, при порушенні недоторканності повітряного чи морського простору України, під час загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного і морського, а також наступального й оборонного бою, бою у місті, в оточенні, відбиття висадки морського десанту тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 402 КК - службові обмеження на строк до 2 років або тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до 2 років, або позбавлення волі на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 402 КК - позбавлення волі на строк від 3 до 7 років; за ч. З ст. 402 КК - по-збавлення волі на строк від 5 до 10 років.

3. Задача

Д., працюючи в управлінні житлового забезпечення міста та ви-користовуючи своє службове становище, одержувала хабарі за спри-яння у наданні квартир пільговим категоріям громадян. Від К. вона отримала 10000 доларів США, а від С. - 25000 доларів США.

Кваліфікуйте дії Д.

Відповідь

Дії Д. потрібно кваліфікувати за ч. 2 і 3 ст. 368 КК як послідовне одержання хабара у великому та в особливо великому розмірі (абз. 2 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво»).

Білет № 79

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну не- відбутої частини покарання більш м’яким»

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність:

а) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК);

б) при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (ч. З ст. 82 КК);

в) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, - того, що вона сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (ч. 2 ст. 107 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.

Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою в законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Покарання в цьому разі не анулюється, проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

Застосування цього інституту має надзвичайно важливе значення для виправлення осіб і попередження вчинення нових злочинів (п. 1 постанови).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, застосовується лише за відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Від інших видів по-карань такі особи звільненню не підлягають (абз. 2 п. З постанови).

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк. При цьому більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне пе-ревищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком.

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м’яким не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можуть бути застосовані тільки після фактичного відбуття тієї частини строку покарання, яка зазначена у ч. З ст. 81, ч. 4 ст. 82 та ч. З ст. 107 КК.

Особи, яким покарання було замінено більш м’яким, можуть бути умовно-достроково звільнені і від цього, більш м’якого покарання, за правилами, передбаченими ст. 81 КК.

Згідно з ч. 1 ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково звільнено (повністю або частково) від відбування і додаткового покарання. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певного діяльністю (п. 7 постанови).

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким відповідно до ч. 2 ст. 82 КК засудженого також може бути звільнено і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю. Таке звільнення від додаткового покарання є безумовним.

Підстави застосування умовно-дострокового звільнення: дове-деність виправлення засудженого (матеріальна підстава); фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох чвертей вста-новленого вироком суду строку покарання (нормативна підстава) (ст. 82 КК).

Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути засто-соване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялась умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.