інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2. справи про банкрутство;

3. справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра­їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­ми актами до їх компетенції.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнан­ня недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'яза­них із задоволенням державних потреб. Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції всі справи, підвідомчі господарсь­ким судам.

Справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розі­рванні господарських договорів, справи у спорах про визнання до­говорів недійсними розглядаються господарським судом за місце­знаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі, як: передати майно, викона­ти роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійс­ними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходжен­ням відповідача. Справи в спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Якщо юридичну особу предста­вляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням ч. 1-3 ст. 15 ГПК України, залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцем знаходження боржника.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі й підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадяни­ном - суб'єктом підприємницької діяльності або його представ­ником.

Позовна заява повинна містити:

1 ) найменування господарського суду, до якого подасться заява;

2. найменування сторін; їх поштові адреси, найменування та номери рахунків сторін у банківських установах;

3. документи, що підтверджують за громадянином статус су­б'єкта підприємницької діяльності;

4. зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцін­ці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

5. зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відпо­відачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

в)викладення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований

розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законо­давство, на підставі якого подається позов;

7. відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спо­ру, якщо такі проводилися;

8. перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору (додатки 45-50).

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Такий самий обо­в'язок покладається на позивача в разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1. вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору, якщо такі проводилися, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання догово­ру, відомості про проп озиції однієї сторони і розгляд їх у вста­новленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одер­жано, та інші документи; у спорах, що виникають при ви­конанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, до­кази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претен­зію, якщо відповідь одержано);

2. відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

3. сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4. сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення су­дового процесу;

5. обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього. До позовної за­яви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника по­зивача.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати до господарського суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; пози­вачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, - копію відзиву (додаток 51).

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником. Він повинен містити: найменування позивача і но­мер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог пози­вача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунто­вують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання ко­пій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відпо­відачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження пред­ставника відповідача.

7.4. Участь юридичної служби у вирішенні спорів у господарському суді

Відповідно до ст. 18 ГПК України до складу учасників судового про­цесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які бе­руть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України.

Сторонами в судовому процесі - позивачами й відповідачами - можуть бути підприємства, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підпри­ємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за за­хистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та уста­новчими документами, через свого представника. Керівники під­приємств, інші особи, повноваження яких визначені законодавст­вом або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші осо­би, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені під­приємства. Довіреність видається за підписом керівника та посвід- чується печаткою підприємства (додаток 52).

Відповідно до Загального положення про юридичну службу остання представляє в установленому законодавством порядку інте­реси підприємства в судах, інших органах під час розгляду право­вих питань і спорів. Із цього випливає, що працівникам юридичних служб, як і іншим представникам підприємства, видається довіре­ність для ведення справ у господарських судах.

Працівники юридичної служби підприємства, представляючи інтереси останнього в господарському суді, мають право ознайом­люватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати ко­пії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, представляти свої доводи й міркування з усіх питань, що ви­никають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм ГПК України.

Працівники юридичної служби зобов'язані в період судового засідання добросовісно користуватися належними їм процесуаль­ними правами, виявляти взаємну повагу до права та охоронюва- них законом інтересів другої сторони, вживати заходи для всебіч­ного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Юридична служба як представник підприємства-позивача вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позо­ву, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову.

Юридична служба як представник підприємства-відповідача має право визнати позов повністю або частково. Юридична служба під­приємства повинна знати, у яких випадках суддя господарського суду може відмовити у прийнятті позовної заяви.

Відповідно до ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:

1. заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2. у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;

3. позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.

Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.

До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсила­ється заявникові, додаються позовні матеріали. Ухвалу про відмо­ву у прийнятті позовної заяви юридична служба може оскаржити. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, у якій указується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам та органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду-

Юридична служба підприємства або його законний представ­ник повинні знати, що спір має бути вирішено господарським су­дом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної за­яви (ст. 69 ГПК України).

У виняткових випадках голова господарського суду чи заступ­ник голови господарського суду має право продовжити строк вирі­шення спору, але не більш як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи клопотан ням однієї сторони, погодженим з другою сторо­ною, спір може бути вирішено в більш тривалий строк. Про продо­вження строку вирішення спору виноситься ухвала.

Вирішення спорів у господарських судах відкрите, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної чи банківської таємниці або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи й подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи в закритому засіданні або про його відхи­лення з цього приводу виноситься ухвала. Судовий процес фіксу­ється технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України порядок проведення засідан­ня визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, який головує на засіданні. Суддя оголошує склад господар­ського суду, роз'я снює учасникам судового процесу їх права та обо­в'язки і сприяє здійсненню належних їм прав. У засіданні заслухо­вуються представники позивача, відповідача та інші особи, які бе­руть участь у засіданні.

Якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським су­дом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявни­ми в ній матеріалами. Розгляд справи згідно зі ст. 77 ГПК України може бути відкладений Господарським судом у межах строків, уста­новлених статтею 69 ГПК України, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, с:

1. ) шм'явлеіши в засідання представників сторін, інших учас­

ників судового процесу;

2. ) жчіоднин* витребуваних доказів;

   3. необхідність витребування нових доказів;

   4. залучення до участі у справі іншого відповідача, заміна не­належного відповідача;

   5. нбюбхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, у якій вказуються час і місце проведення наступного засідання. Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих госпо­дарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслід­ки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд ви­носить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд при­ймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюва- них законом інтересів інших осіб. Господарський суд зупиняє про- вадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними ор­ганами.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі на підставі от. 79 ГПК України за клопотанням сторони або за своєю ініціативою у випадках:

1. призначення господарським судом судової експертизи;

2. надсилання господарським судом матеріалів до слідчих ор­ганів;

3. заміни однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реор­ганізації підприємства, організації.

Господарський суд поновлює провадження у справі після усу­нення обставин, що зумовили зупинення. Про зупинення прова­дження у справі та його поновлення виноситься ухвала.

Відповідно до ст. 80 ГПК України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1 )спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

2. відсутній предмет спору;

3. є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4. заявник не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених договором чи ст. 5 ГПК України, і можливість такого врегулювання втрачена;

5. позивач відмовився від позову й відмову прийнято госпо­дарським судом;

6. підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

7. сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господар­ським судом.

У випадках припинення провадження у справі повторне звер­нення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про гой же предмет і з тих же підстав не допускається. Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, у якій мають бути вирі­шені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позо­ву, відмова в позові повністю або частково) господарський суд при­ймає рішення. Рішення викладається в письмовій формі та підпи­сується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов'яза­ний викласти в письмовій формі свою окрему думку, що приєдну­ється до справи.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1. визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2. виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це с клопо­тання заінтересованої сторони;

3. змепшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що по­рушила зобов'язання;

Л)стягувати в дохід Державного бюджету України зі сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 I'll К Україли;

5. стягувати в дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покла­дених господарським судом на сторону;

6. відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Прийняте рішення оголошується суддею в судовому засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може ого­лосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після за­кінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення де­сятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відпо­відно до статті 84 ГПК України.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

7.5. Участь юридичної с лужби в перегляді рішень (ухвал) господарського суду в апеляційному порядку

Рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, може бути переглянуте в апеляційному порядку. Апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду мають право по­давати сторони у справі. Апеляційна скарга подається через місце­вий господарський суд, який розглянув справу, і в п'ятиденний строк надсилає одержану скаргу або подання разом зі справою від­повідному апеляційному господарському суду.

Строк подання апеляційної скарги визначено ст. 93 ГПК Укра­їни. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня при­йняття рішення місцевим господарським судом, а в разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, - з дня підписання рішення, оформленого від­повідно до закону. Пропущений строк подання апеляційної скар­ги може бути відновлено протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги встановлено ст. 94 ГПК У країни. Апеляційна скарга подається в письмовому ви­гляді й повинна містити:

1. найменування апеляційного господарського суду, до якого вноситься скарга;

2. найменування місцевого господарського суду, який прийн­яв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

3. вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підста­ви, з яких порушено питання про перегляд рішення, з поси­ланням на законодавство і матеріали, які є у спразі або по­дані додатково;

4. перелік документів, доданих до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка подала скаргу, або її представником. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у справі відсутні. Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу, має пра­во надіслати ві дзив на неї апеляційній інстанції та особі, яка пода­ла скаргу. Натомість відсутність відгуку на апеляційну скаргу не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського суду.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним судом, якщо:

1. апеляційна скарга підписана особою» яка не має права її підпи­сувати, або особою, посадове становище якої не зазначене;

2. до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій сторо­ні (сторонам);

3. до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита в установлених порядку й розмірі.

Після усунення зазначених обставин сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу. На ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути подана касаційна скарга.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також у випадках:

• подання скарги після закінчення встановленого для цього строку;

• за відсутності заявленого клопотання про відновлення цьо­го строку;

• якщо до винесення ухвали про прийняття скарги до прова­дження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її від­кликання.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, може відмовитися від неї до винесення постанови. Разом з тим апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо це суперечить законодавству або порушує права та охоронювані законом інтереси фізичних та юридичних осіб. Про прийняття відмови від скарги апе­ляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення міс­цевого господарського суду не оскаржене іншою стороною.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд роз­глядає справу повторно за наявними у справі й додатково подани­ми доказами. Апеляційний суд не пов'язаний доводами апеляцій­ної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місце­вого суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймають­ся і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої ів станції.

Апеляційна скарга розглядається протягом двох місяців з дня надходження справи разом зі скаргою до апеляційної інстанції.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1. залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2. скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3. скасувати рішення повністю або частково і припинити про­вадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого госпо­дарського суду згідно зі ст. 104 ГПК України є:

1. неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2. недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3. невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4. порушення або неправильне застосування норм матеріаль­ного чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуаль­ного права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийнят­тя неправильного рішення. Порушення норм процесуального пра­ва є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення міс­цевого господарського суду, якщо:

З ) господарський суд прийняв рішення про права й обов'язки осіб, які не були залучені до участі в справі;

4. рішення не підписане будь-яким із суддів або підписане не тими суддями, які зазначені в рішенні;

5. рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6. рішення прийнято господарським судом з порушенням пра­вил предметної або територіальної підсудності, крім випад­ків, коли в процесі розгляду справи її підсудність змінилася (ч. 3. ст. 17 ГПК України).

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені також ухвали місцевого господарського суду у випадках, передбачених ГПК Укра­їни та Законом України «Про відновлення платоспроможності бор­жника або визнання його банкрутом».

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про від­мову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про по­рушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без роз­гляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарсь­кого суду.

7.6. Участь юридичної служби в перегляді рішень господарського суду в касаційному порядку

Згідно зі ст. 107 ГПК України на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду касаційну скаргу мають право подавати сторони у справі; особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішен­ня чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків; прокурор. Ка­саційною інстанцією є Вищий Господарський Суд України.

Касаційна скарга подається до Вищого Господарського Суду України через місцевий чи апеляційні™суд, що прийняв оскаржуване рішення чи постанову, який у п'ятиденний строк з дня її надход­ження зобов'язаний надіслати скаргу разом із справою до касаційної інстанції. Подання касаційної скарги обмежене строком в один мі­сяць з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи по­становою апеляційного господарського суду законної сили.

Касаційна скарга подається у письмовому вигляді і повинна містити:

1. найменування касаційної інстанції;

2. найменування місцевого або апеляційного господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

3. найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сто­рін) у справі;

4. вимоги особи, що подає скаргу, із зазначенням суті пору­шення або неправильного застосування норм матеріально­го чи процесуального права;

5. перелік доданих до скарги документів.

Не допускається посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи. Касаційна скарга підписується особою, яка пода­ла скаргу, або її уповноваженим представником. До скарги дода­ються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу, має право наді­слати відзив на неї касаційній інстанції і особі, яка подала скаргу. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не є перешкодою для пере­гляду судового рішення, що оскаржується.

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1. касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підпи­сувати, або особою, посадове становище якої не зазначене;

2. скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляцій- ний суд, що прийняв рішення або постанову;

3. до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4. до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита в установлених порядку та розмірі;

5. у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного засто­сування норм матеріального чи процесуального права.

Після усунення зазначених обставин сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор внести касаційне подання в загальному порядку.

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також у випадках:

• подання скарги після закінчення встановленого для її подан­ня строку, за відсутності заявленого клопотання про віднов­лення цього строку або відхилення такого клопотання;

• якщо до надіслання ухвали про прийняття скарги до прова­дження від особи, яка подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Особа, яка подала касаційну скаргу, може відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією. Разом з тим каса­ційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги, якщо це суперечить законодавству або порушує права й охоронювані зако­ном інтереси. Про прийняття відмови від скарги касаційна інстан­ція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касацій­на інстанція на пі дставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншо­го доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга розглядається протягом двох місяців з дня надходження справи разом із касаційною скаргою до Вищого Гос­подарського Суду України.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної ска­рги має право:

1. залишити рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2. скасувати рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рі­шення;

3. скасувати рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм про­цесуального права, які є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення;

4. скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляцій­ної інстанції повністю або частково і припинити проваджен­ня у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5. змінити рішення першої інстанції або постанову апеляцій­ної інстанції;

6. залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або по­станов.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм про­цесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасуван­ня рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

1. справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

2. справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

3. господарський суд прийняв рішення або постанову, що сто­сується прав і обов'язків осіб, що не були залучені до участі у справі;

4. рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, які зазначені в рішенні або по­станові;

5. рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6. рішення прийнято господарським судом з порушенням пра­вил предметної або територіальної підсудності, крім випад­ків, передбачених ч. 4. ст. 17 ГПК України.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені також ухвали місцевого або апеляційного господарського суду у випадках, перед­бачених ГПК України та Законом України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

У випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про від­мову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення спра­ви про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення, припинен­ня провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство справа передається на розгляд суду першої ін­станції.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9

10.

1

2

З

4

5

6

7

8

9

10

11

Дайте визначення господарсько-правової відповідальності та розкрий­те її родові ознаки.

Що є юридичною підставою господарсько-правової відповідальності?

У чому полягає основна мета претензійної роботи?

У чому полягає завдання претензійної роботи на підприємстві?

Які структурні підрозділи несуть відповідальність за ведення претен­зійно-позовної роботи на підприємстві?

Зміст претензії.

Щодо яких порушень договорів найчастіше пред'являються пре­тензії?

Назвіть підстави для позову. Зміст позовної заяви.

Для чого потрібен аналіз претензійно-позовної роботи на підпри­ємстві?

Список використаної літератури Нормативно-правові акти

Господарський кодекс України // Голос України. - 2003. -14 березня. Господарсько-процесуальний кодекс України // ВВР України. —1992. - №6. -Ст. 56.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Урядовий кур'єр. - 2001. - 17 січня.

Закон України «Про господарські товариства» // ВВР України. — № 49.- Ст. 682.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізич­них осіб-підприємців» // Юридичний вісник України. - 2003. - №28(12-18 липня).

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // ВВР України. - 1996. - № 51. - Ст. 292.

Закон України від 23.06.2005 р. № 27.05-1У «Про встановлення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулюван­ня спорів».

Закон України «Про інноваційну діяльність України» // Офіційний вісник України. - 2002. - № 31. - Ст. 1447.

Закон України «Про кооперацію» // Юридичний вісник України. - 2003. - № 35 (30 серпня - 5 вересня).

Закон України «Просільськогосподарську кооперацію» // Урядовий кур'єр. - 1997. - 14 серпня.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності» // Урядовий кур'єр. - 2000. - 2 серпня.

12. Закон України ♦Просудоустрій України» // Голос України. - 2002.- № 51.

13. Закон України « Про акціонерні товариства» //ВВРУкраїни.-2008. - № 50- 51. - Ст. 384.

14. Цивільний кодекс України //Голос України. -2003. - 12-13 березня.

15. Цивільний процесуальний кодекс України. Закони України «УГВІШ». - X., 2005.-176 с.

16. Заков України «Про фермерське господарство» // Юридичний вісник України. - 2003. - № 33 (16-22 серпня).

Матеріали судової практики

1. Постанови Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду в господарських справах. - Вип. 1. - К. : Ін Юре. - 2003. - 176 с.

2. Постанови Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду у господарських справах. - Вип. 2. - К. : Ін Юре, 2003. - 212 с.

3. Про внесення змін та допобнєнь до роз'яснення президії Вищого Гос­подарського Суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» : Рекомендації Вищого Господарського Суду від 09.11.2009 № 04-06/159 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=v 159600-09.

4. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з достав­кою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних : Роз'яс­нення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.11.93 р. № 1-6/1205 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. -- С. 75-80.

5. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнан­ням угод недійсними : Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 // Вісник Вищого арбіт­ражного суду України. - 1999. - № 2. - С. 92-101.

6. Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, по­в'язаних з прийомом продукції і товарів за кількістю та якістю : Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовт­ня 1993 р. № 01- 6/1106 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. - С. 71-75.

7. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із засто­суванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, роз­глянутих у касаційному по рядку Вищим Господарським Судом Укра­їни) : Оглядовий лист Вищого Господарського Суду від 25.11.2009 № 01-08/627 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v_627600-09.

8. Про де які питання практики вирішення спорів, що виникають з перево­зом вантажів автомобільним транспортом: Роз'яснення Президії Вищо­го арбітражного суду України від 21 липня 1992 р. № 01-6-856 //

Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. -С. 20-29.

9. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про орен­ду державного та комунального майна : Роз'яснення Президії Вищо­го арбітражного суду України від 25.05.2000 р. № 02-5/237 // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. - № 3. - С. 141-149.

10. Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань: Роз'­яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 р. № 02-5/293 (із змінами в ред. від 14.07.94 р. Постанови пленуму Вищого арбітражного суду України № 2). // Збірник рі­шень арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1994. -№ 1.

11. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окре­мих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України): Інформаційний лист Вищого Господар­ського Суду від 27.11.2009 № 01-08/631 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/шain.cgi?nreg=v_б31600-09.

10. Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами : Роз'яснення президії Вищого арбіт­ражного суду України від 28.04.1995 р. № 02-5/310 // Збірник роз'­яснень Вищого Господарського Суду України / уклад. Д. Притика. - К. :Ін Юре, 2003. - 304 с.

11. Щодо деяких питань розгляду справ про банкрутство : Лист Вищого Господарського Суду від 05.02.2010 р. № 05-06/520/78 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

1іир://гакоп. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0005600-10.

Юридична література

1. Арбітражний процес : навчальний посібник / Д. М. Притика, М. І. Ті- тов, В. С. Щербина та ін. - X.: Консум, 2000. - Ч. II. - 416 с.

2. Вінник О. М. Господарське право : курс: лекцій / О. М. Вінник. - К. : Атіка, 2005.-624 с.

3. Горевий В. І. Юридична служба в агропромисловому комплексі : навч.-метод, посібник / В. І. Горевий. - К. : Мінагропром України, 1998. -232 с.

4. Долгополов А. М. Організація юридичної служби на підприємстві : курс лекцій / А. М. Долгополов. - К. : Вид. МАУП, 2000. - 72 с.

5. Козоріз В. П. Загальне і кадрове діловодство : навчальний посібник / В. П. Козоріз, Н. І. Ланицька. - К. : Вид. МАУП, 2002. - 163 с.

6. Побирченко И. Г. Советский арбитражный процесс / И. Г. Побир- ченко. - К., 1988.-147с.

7. Цивільне право України : підручник : у 2 кн. / за ред. О. В. Дзери та H. С. Кузнецової. - 4-те вид., перероб. і доп. - К. : Юрінком Інтер, 2004.

8. Чернадчук В. Д. Основи гос подарського процесуального права Украї­ни : навчальний посібник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. - 220 с.

Наукові статті

1. Абова T. Е. Совершенствование форм и порядка защиты субъективных прав и законных интересов хозяйственных органов. Труды ВЮЗИ / Т. Е. Абова. - Т. 51. - М., 1977. - С. 42-43.

2_ê Беляневич Е. Некоторые вопросы регулирования заключения хозяй­ственных договоров в порядке арбитражного судопроизводства / Е. Абова // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - № 9. - С. 44-47.

3. Беляневич О. А. До питання про недійсність господарських договорів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. - 2004. - №2.-С. 200-206.

4. Булгакова I. В. Особливості відповідальності сторін за договором за­лізничного перевезення вантажів / І. В. Булгакова // Вісник госпо­дарського судочинства. - 2002. - № 4. - С. 207-212.

5. Віхров О. Роль і місце організаційно-господарських зобов'язань у сучасній економіці / О. Віхров // Право України. - 2004. - № 4. - С. 53-57.

6. Горевий В. І. Участь юридичної служби у відшкодуванні збитків, заподіяних суб'єкту господарювання (підприємництва) контраген­тами / В. І. Горевий, А. М. Куліш // Підприємництво, господарство і право. - № 10. - С. 39-42.

7. Горевий В. І. Досудове врегулювання господарських спорів: сутність, проблеми, окремі шляхи їх вирішення / В. І. Горевий, А. М. Куліш // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 9. - С. 90-92.

8. Гуйван П. Відповідальність сторін за договором за неналежне засто­сування санкцій до контрагента / П. Гуйван // Право України. - 2004. -№ 6. -С. 36-38.

9. Логвинов П. В. Арбитрирование - метод разрешения хозяйственных спороя / П. В. Логвинов // Советское государство и право. - 1970. - № 3. - С. 88.

Розділ 8

Участь юридичної служби в збиранні доказів для вирішення господарської

справи

8.1. Поняття і вили доказів

Для правильного вирішення господарської справи, прийняття за­конного та обґрунтованого рішення господарський суд повинен вста­новити дійсні взаємовідносини сторін із цього конкретного спору, перевірити обґрунтованість вимог позивача та заперечень відпові­дача. Суд має з'ясувати, чи було насправді порушення прав та інте­ресів позивача, чи існує справді обов'язок відповідача щодо відно­влення порушених прав. Усі ці обставини, що мають відношення до даного спору, можуть бути з'ясовані господарським судом шляхом вивчення доказів, що містять інформацію щодо відповідних фактів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші об­ставини, які мають значення для правильного вирішення госпо­дарського спору.

З наведеного визначення випливає, що господарський суд, роз­глядаючи справу, повинен оцінити достовірність представлених даних, оскільки лише на підставі них може бути прийняте прави­льне рішення. Використання ж недостовірних даних як доказів тягне за собою винесення помилкового рішення.

Засобами доказування господарське процесуальне законодав­ство визнає: письмові і речові докази, висновки судових експертів; пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі (ч. 2 ст. 32 ГПК України). Наприклад, для перевірки претензії за поставку продукції з нестачею юридична слу­жба підприємства повинна провести належну підготовчу роботу, а саме: збір доказів, які обґрунтовують пред'явлення претензії. Та­кими доказами можуть бути:

• акт про нестачу, складений відповідно до Інструкції П-6 «Про приймання продукції виробничо-технічного призна­чення й товарів народного споживання за кількістю»;

• комерційний акт, а в разі відмови про його складання - пись­мові докази оскарження відмови;

• транспортний документ;

• специфікація;

• документ про сплату вартості вантажу;

• розрахунок суми нестачі продукції (товару);

• пломби, якщо транспортні засоби були опломбовані;

• документ про виклик представника постачальника (вироб­ника), якщо його виклик передбачений нормативними ак­тами чи договором;

• документи, які підтверджують повноваження осіб, що бра­ли участь у прийманні продукції (товарів);

• інші документи, які підтверджують часткову витрату, не­стачу, пошкодження вантажу.

Для якісного та швидкого збирання перелічених та інших до­казів юррщична служба повинна залучати до цієї роботи структурні підрозділи, перелік яких наведений у додатку 34.

Таким чином, судові докази - це поняття, яке охоплює два вза­ємопов'язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів (вони від­творюють факти реальної дійсності, є їх відображенням) і засоби доказування як процесуальну форму, за допомогою якої отриму­ються фактичні дані.

Найпоширенішими в господарському процесі є письмові дока­зи. Стаття 36 ГПК України відносить до них документи та матері­али, які містять дані про обставини, іцо мають значення для пра­вильного вирішення спору. Зазначена стаття не розкриває змісту поняття «документи і матеріали», оскільки це був би досить знач­ний перелік документів. У господарській судовій практиці це мо­жуть бути установчі документи, договори (контракти), протоколи, акти (у тому числі акти державних та інших органів), накази, дові­дки, листи, платіжна документи, квитанції (у тому числі поштові), накладні та ін¹.

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії. Ця вимога стосується також копій, виготовле­них за допомогою копіювальних апаратів. Копії можуть засвідчу­ватися нотаріусом, але в господарській судовій практиці, як прави­ло, копії документів та інших письмових доказів засвідчуються компетентними посадовими особами чи громадянами-підприємця- ми, підписи яких скріплюються печаткою. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа (наприклад, статуту підприємства, книги реєстрації комерційних операцій тощо), пода­ється засвідчений витяг із нього.

У судовій практиці виникло питання щодо можливості викори­стання як доказів документів, підготовлених за допомогою елект- ронно-обчислювальноїтехніки. Як роз'яснив Вищий арбітражний суд України, якщо документи, які мають значення для правильно­го вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допо­могою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні при­йматися арбітражним судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК України².

Оригінали документів подаються, коли обставини справи від­повідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими до­кументами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (наприклад, якщо подані копії документів викликають сумні­ви в суду). Так, відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України, наприклад, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та ко­мерційний акт подаються лише в оригіналі. Від письмових доказів слід відрізняти письмові пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі. Під іншими осо­бами маються на увазі прокурор, представник третіх осіб, а також посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організа­цій, державних та інших органів, коли їх викликано для давання пояснень, що виникають під час розгляду справи.

Відмінність цих засобів доказування від письмових доказів по­лягає в тому, що письмові пояснення є формою викладення так званих особистих доказів, джерелом яких є фізичні особи. Згідно зі статтею 37 ГПК України речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Такими властивостями можуть бути зовнішній вигляд, внутрішні якості, місце знаходження та інші ознаки предмета.

У господарській судовій практиці речові докази використову­ються досить рідко, оскільки необхідні для з'ясування обставини справи дані, як правило, фіксуються у відповідних документах. Наприклад, для того щоб доказати факт поставки продукції нена­лежної якості, немає потреби надавати суду для дослідження саму продукцію. Доказом у даному випадку може бути належним чином складений акт приймання продукції за якістю або висновок експе­ртизи¹.

Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов 'язаний витребувати від підприємств документи і матеріа­ли, необхідні для вирішення справи. У тих випадках, коли подан­ня доказів ускладнюється, господарський суд може провести огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження. За результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Цей протокол додається до матеріалів справи (ст. 39 ГІІК України).

Стаття 40 ГПК України регулює питання, пов'язані з повер­ненням письмових і речових доказів. Якщо в підприємств та орга­нізацій, що подали до господарського суду оригінали письмових доказів, виникла потреба отримати їх назад, вони можуть зверну­тися до господарського суду з відповідним клопотанням. У такому разі оригінали повертаються після вирішення господарського спо­ру за умови подання засвідчених копій цих доказів. Речові докази, які знаходяться в господарському суді, після вирішення спору по­вертаються тим підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або передаються стороні, за якою господарський суд ви­знав право на ці речі.

8.2. Призначення і проведення судової експертиз