6.2. Правові засали забезпечення якості пролукиії і товарів

Виробництво якісної продукції є обов'язком кожного товаровироб­ника. Від якості продукції залежать попит на неї споживачів, реа­лізація та одержання прибутку, конкурентоспроможність на внут­рішньому і зовнішньому ринках.

За загальним уявленням, якість продукції - це сукупність спо­живчих властивостей товарів, продуктів, що забезпечують певні потреби населення та народного господарства відповідно до її при­значення.

У ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідаль­ність за їх порушення»² зазначено, що якість продукції - це сукупність властивостей, які відображають безпечність, новиз­ну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, есте­тичність, екологічність продукції та надають їй здатності задово­льняти споживача відповідно до її призначення.

Визначення поняття якості наводиться також у Міжнародному стандарті ISO 9001-87: якість-це сукупність властивостей, харак­теристик продукції чи послуги, що надають цим властивостям мо­жливість задовольняти обумовлені потреби, які передбачаються стандартами серії 9000. Система якості повинна функціонувати та­ким чином, щоб забезпечити впевненість у тому, що протягом пев­ного часу після її використання не виявляться недоліки.

Серед правових актів, що стосуються якості, визначним є За­кон «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої си­ровини»¹. Цей закон установлює правові засади забезпечення якості і безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади і виробниками, продавцями (постачальниками та споживачами) під час розроблення, виробництва, ввезення на митну територію Укра­їни, закупівлі, постачання:, зберігання, транспортування, реалі­зації, використання.

Законом України «Про стандартизацію»² визначено, що стандартизація - це діяльність, яка полягає у встановленні по­ложень для загального та багаторазового застосування відповід­но до наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптима­льного ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі та спри­яння науково-технічному співробітництву.

Цей Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб'єкти господарювання, незалежно від форми власності та видів діяльності, на органи державної влади, а також на відповідні гро­мадські організації.

Дія цього Закону не поширюється на ядерні матеріали, фарма­цевтичну продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухга­лтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких установлюється відповідними законами. Законодавство України у сфері стандартизації складається із Закону України «Про стандартизацію» та інших нормативно-правових актів.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси, послуги, мате­ріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Законом України «Про стандартизацію» визначена мета стан­дартизації. Вона полягає в забезпеченні безпеки для життя і здоро­в'я людини, тварин, рослин, збереженні майна, охороні довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів націо­нальних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації їхньому призначенню, сприянні усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

• забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розроблен­ні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не перед­бачено законодавством;

• відкритості і прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сто­рін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчиз­няних виробників;

• доступності стандартів та інформації про них для користу­вачів;

• відповідності стандартів законодавству;

• адаптації до сучасних досягнень науки й техніки з ураху­ванням стану національної економіки;

• пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнарод­них та регіональних стандартів;

• дотримання міжнародних та європейських правил і проце­дур стандартизації;

• участі в міжнародній (регіональній) стандартизації.

Одне з чільних місць у системі забезпечення якості продукції та безпеки споживача посідає інститут юридичної відповідаль­ності (насамперед, цивільно-правової та адміністративної, а вже потім і кримінальної).

Таку відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, на рівні законів установлено, зокрема, Законом «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Міністрів Укра­їни «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм та правил та відповідальність за їх порушення», а на рівні локальної правотворчості - умовами конкретних договорів, конкретних кон­трактів купівлі-продажу, контрактації, міни, кредиту під заставу майбутнього врожаю, ф'ючерсних та інших угод.

Законом України «Про захист прав споживачів» (ст. 17), зок­рема, установлено майнову відповідальність за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Відповідно до нього шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача то­варами, що містять недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачена більш висока міра від­повідальності. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визначається за кожним потерпілим споживачем, незалежно від того, перебував він чи ні в договірних відносинах із виробником. Таке право зберігається протягом установленого терміну служби (терміну придатності).

Згідно з п. 4 ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів», виро­бник несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, у зв'язку з використанням матеріалів, обла­днання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів, незалежно від рівня його наукових і техніч­них знань.

Недолік - окрема невідповідність товару вимогам нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що ставляться до ньо­го, а також інформації про товар, яка надана виробником (вико­навцем, продавцем).

Істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи не­допустимим використання товару відповідно до його цільового при­значення, або який не може бути усунутий цим споживачем, або для його усунення необхідні великі затрати праці й часу, або він робить товар іншим, ніж передбачено договором, або проявляється знову після його усунення (преамбула Закону «Про захист прав споживачів»).

Під час здійснення контролю за якістю продукції, матеріалів, сировини, що постачаються, працівники підприємства керуються положеннями Інструкцій про порядок прийняття продукції вироб­ничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю та якістю.

Інструкція П-6 застосовується в тих випадках, коли стандарта­ми, технічними умовами або іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок приймання продукції та товарів.

В Інструкції П-7 визначені методи перевірки продукції, поря­док направлення постачальнику виклику його представника для участі в прийманні продукції та складанні акта в разі виявлення нестачі, некомплектності, невідповідності продукції та інших по­рушень.