120. Ринок праці та його державне регулювання (активна і пасивна політика).

В умовах ринкової економiки зайнятість регулюється в основному державою вiдповiдно до прийнятої полiтики (концепцiї) зайнятостi. Основними напрямами сучасної полiтики бiльшостi розвинених країн є сприяння в працевлаштуваннi незайнятого населення i подання допомоги в профпiдготовцi та перепідготовцi, а також стимулювання створення гнучкого ринку працi.

Згідно з рекомендацiями Мiжнародної органiзацiї працi та нормативними актами про зайнятiсть населення в ході реалізації державної полiтики зайнятостi потрібно керуватися такими принципами:

- забезпечення рiвних можливостей всiм громадянам незалежно вiд походження, соцiального та майнового стану, расової та нацiональної приналежностi, статi, вiку, полiтичних переконань, ставлення до релiгiї, в реалiзацiї права на працю i вiльний вибiр виду дiяльностi;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятостi, яка запобiгає безробiттю, створення нових робочих мiсць та умов для розвитку пiдприємництва;

- добровiльнiсть працi, згідно з якою зайнятiсть ґрунтується на вiльному волевиявленнi громадян. В основу цього принципу, крiм права на працю, покладено також iншi громадянськi права, якi розширюють свободу розпоряджання працiвником своєю робочою силою.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає:

- заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

- забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

- проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки та прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

- сприяння в разі потреби створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві;

- організацію професійної орієнтації.

Активна політика на ринку праці — це комплекс методів і заходів, націлених на сприяння найшвидшому поверненню безробітних до активної праці. Загалом активнi методи та заходи являють собою сукупнiсть методiв і заходiв:

- щодо створення додаткових сфер зайнятостi (переструктуризацiя економiки, додатковi робочi мiсця на державних пiдприємствах, субсидування створення нових робочих мiсць у приватному секторi, створення умов для iноземного iнвестування, органiзацiя суспiльних робiт, створення умов для самозайнятостi громадян тощо);

- з пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв;

- щодо посилення територiальної та професiйної мобiльностi робочої сили;

- щодо субсидування частини витрат пiдприємств на заробiтну плату, перепiдготовку та пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв, застосування гнучких форм зайнятостi;

- щодо подання допомоги у працевлаштуваннi.

При пасивній політиці в країні формується «ринковий» державний патерналізм, в умовах якого держава бере на себе відповідальність за стан працівників і роботодавців на ринку праці.

До пасивних методiв і заходiв регулювання зайнятостi належать асигнування коштiв на часткове вiдшкодування безробiтним їхнiх втрат у доходах, а саме: реєстрацію осіб, що шукають роботу; визначення розміру допомоги по безробіттю; організацію системи подання допомоги по безробіттю; впровадження негрошових форм підтримки безробітних та їхніх сімей тощо.

Пасивна політика надає гарантії працівникам у збереженні робочого місця, виплаті заробітної плати і допомоги, соціальному страхуванні тощо, а роботодавцям гарантує попит на запланований обсяг продукції, надання сировини та матеріалів, стабільні ціни й цільове фінансування. Недоліками такої політики є те, що ці гарантії, дозволяючи працівникам і роботодавцям відчувати себе захищеними при будь-яких ринкових коливаннях, обмежують стимули до особистої активності, до пошуку найефективніших сфер застосування праці, підвищення продуктивності, виявлення внутрішніх резервів самозабезпечення, тобто розвивають пасивність у соціально-трудових відносинах. Проте, з іншого боку, допомога держави може сприяти перерозподілу та підвищенню купівельної спроможності населення, вирівнюванню доходів тощо.

Створення гнучкого ринку працi є об’єктивною передумовою розвитку економiки останнiх десятилiть. Потреба в такому заходi зумовлена посиленням виробничої гнучкостi, внаслідок якої здiйснюється диверсифiкацiя виробництва, збiльшуються дрiбні виробничі одиниці, зростає кiлькість мобiльних малих пiдприємств, орiєнтованих на споживача, розвиваються пiдрядні форми працi. У межах цiєї системи широко використовуються рiзноманітні гнучкi форми заробiтної плати, зайнятостi та органiзацiї робочого часу. Важливе значення мають також гнучкiсть використання робочої сили, її мобiльнiсть мiж пiдприємствами, в межах пiдприємств, мiж професiями, а також залучення трудящих у господарськi справи фiрми. Водночас ускладнюється розв’язання соцiальних проблем: посилюється нестабiльнiсть стану тимчасово зайнятих i працюючих в умовах гнучких режимiв робочого часу, скорочується кiлькiсть трудящих, якi мають право на одержання допомоги i виплат по соцiальному забезпеченню.