114. Проблема зовнішньої трудової міграції в Україні та шляхи їх розв’язання.

Важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя у другій половині ХХ ст. стала міжнародна міграція робочої сили. Трудовий потенціал як найважливіший фактор виробництва шукає свого найбільш ефективного використання не тільки в межах національного господарства, але і в масштабах світової економіки.

Міжнародна трудова міграція – це форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

У сучасних умовах міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу відносять: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні та ін. Економічні причини пов’язані з відмінностями економічного рівня розвитку окремих країн, зокрема: низький рівень життя, масове безробіття, рівень заробітної плати тощо. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій.

Міжнародна трудова міграція має, як правило, тимчасовий характер і називається зворотною міграцією. Вона поділяється на три види: тимчасова , сезонна, маятникова. За рівнем кваліфікації міжнародна трудова міграція поділяється на: міграцію кваліфікованих працівників і міграцію некваліфікованої робочої сили. Залежно від мотивів і бажання виділяють добровільну і примусову міграцію (біженців).

Основу міграційних потоків становлять робітники, меншою мірою службовці та спеціалісти. На світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному сходиться робоча сила. Двома традиційними з них є США та Канада. Проте найпотужнішим споживачем іноземної робочої сили стали в другій половині ХХ ст. країни Західної Європи. У 1960-70-ті роки формуються нові полюси економічного зростання, що призвело до виникнення нових регіональних центрів тяжіння робочої сили. До них відносять: країни-експортери нафти (ОАЕ, Катар, Кувейт та ін.), Австралію, ПАР, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Латинську Америку.

Все чіткіше виявляються еміграційні настрої в населення України. Упродовж 1994-1998 рр. найбільша кількість вихідців з України рушила в Росію (798 тис.), Ізраїль (101,6 тис.), США (69 тис.), Німеччину (49,7 тис.).

За оцінками експертів за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально. Основним мотивом еміграції з України став економічний фактор. Така динаміка міграції робочої сили з України породжує підрив трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини.

115. Загальна характеристика транснаціональних корпорацій, їх вплив на економіку країни

Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Транснаціоналізація – це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Транснаціоналізація має дві сторони – якісну і кількісну. Якісно транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно – у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності. ТНК є наслідком та причиною зростання міжнародної концентрації виробництва і розгортання процесу інтернаціоналізації.

ТНК – це група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні. Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємозалежності між країнами. Будучи центрами координації і динаміки світового виробництва та обміну , ТНК формують мережу відносин, які виходять за межі національних господарських систем. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних економік, сучасні ТНК перетворилися на міжгалузеві внутрішньодиверсифіковані комплекси з інтернаціональним масштабом операцій. Вони є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від останніх ТНК не прив’язані до тієї чи іншої території, а отже, здатні з’єднати фактори виробництва різної національної належності і брати участь в освоєнні виробництва у будь-якій частині світу.

ТНК – це нова, але надзвичайно динамічна сила у світовій економіці. Масовим явищем вони стали у другій половині ХХ століття. Наприкінці 1990х років у світі було 53 тис. ТНК та 450 тис. закордонних філій. ТНК контролюють від 1/5 до ¼ частини світового ВВП.

У сучасній зовнішньоекономічній діяльності ТНК домінує вже не зовнішня торгівля, а організація товарів та послуг безпосередньо на зарубіжних ринках. Характерними рисами сучасного етапу транснаціоналізації є:

• Стрімке зростання масштабів операцій ТНК;

• Розширення географії діяльності ТНК;

• Підвищення ступеня “міжнародності” операцій ТНК більшості країн ,який характеризується питомою вагою зарубіжних активів, продажу, зайнятих у загальнокорпоративних показниках.

• Збільшення трансграничного злиття і поглинання;

• Розширення транснаціоналізації середніх і малих фірм.

Діяльність ТНК все більше перетворює світове господарство в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили та знань, визначає загальні риси сучасної і майбутньої світової економіки.