69. Сукупний попит і сукупна пропозиція (проблеми макроекономічної рівноваги).

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі, фірми і уряд можуть купити за кожного рівня цін.

Сукупна пропозиція – кількість створених матеріальних благ і послуг, які виробники при кожному можливому рівні цін пропонують на ринку.

Взаємодія та взаємозв’язок між сукупним попитом (AD) та сукупною пропозицією (AS) здійснюється через систему цін.

Точка перетину кривої сукупного попиту та кривої сукупної пропозиції – це точка рівноваги. Вона визначає рівноважний рівень цін (Pa) та рівноважний реальний обсяг раціонального виробництва (Qa).

Існують три варіанти макрорівноваги:

Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізка, то зростання попиту приводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.

Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, то приводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.

Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку, то приводить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП (оскільки він не може зростати за межі рівня “повної зайнятості”).

Отже, макроекономічна рівновага передбачає рівність сукупного попиту і пропозиції. Але в реальній практиці вони можуть змінюватися в різних напрямах, при цьому також змінюються ціни і обсяги виробництва. Разом з ними змінюється і національний дохід. Але його зміни при одночасних коливаннях цін і обсягів виробництва визначити достатньо складно. Представники економічної теорії по-різному оцінюють можливість досягнення макроекономічної рівноваги.

Класична теорія макроекономічної рівноваги.

Існувала в економічній теорії до 30-х р. р. ХХ ст. Представниками є А. Сміт і Д. Рікардо. Класики вважали, що ринкова система являє собою механізм, який автоматично забезпечує необхідний обсяг виробництва і рівень зайнятості. Порушення рівноваги виникає внаслідок неекономічних факторів: війни, політичної нестабільності. В даних умовах найкраща економічна політика – це повне невтручання держави в економіку.Основне положення класичної теорії полягає в тому, що рівень витрат завжди є достатнім, щоб купити всю продукцію, створену при повній зайнятості. Це положення засноване на законі Ж.-Б. Сея: дохід, що створюється виробництвом товарів в точності дорівнює вартості вироблених товарів. Іншими словами, сума пропозицій повинна дорівнювати сумі попитів.

Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги.

Була сформована у 30-х р. р. ХХ ст. Кейнс стверджував, що для ринкової економіки характерна не рівновага, а відсутність саморегуляції, і тому вона не гарантує повної зайнятості ресурсів. Кейнс дійшов висновку, що для ефективного функціонування економіки необхідно втручання держави. Він вважав пропозицію стабільним елементом і представляв її у вигляді прямої, а попит – нестабільним елементом, який можна представити у вигляді кривої. Основним фактором, що визначає обсяг виробництва, є величина сукупних витрат (С + S = затрати на споживання + затрати на заощадження). Крім цього, впливають фактори інвестицій, норма чистого прибутку і реальна відсоткова ставка. Саме попит є основним дестабілізуючим фактором, і його необхідно регулювати. Підтримувати попит Кейнс пропонував за допомогою мультиплікатора, який дозволяє пов’язати одиницю зміни ефективного попиту зі зміною інвестицій. Загальна формула мультиплікатора має наступний вигляд: m = DJ ¸ DІ, де

D J – величина доходу, що використовується;

D І – величина інвестицій.

Сучасні моделі макроекономічної рівноваги.

Базуються на основі міжгалузевих балансів, теоретичну основу яких складає модель В. Леонт’єва “Витрати-випуск”. Баланс представляє собою “шахову” таблицю, в якій по горизонталі відображаються дані про випуск продукції в окремих галузях, а по вертикалі – витрати на виробництво продукції по галузям. Аналіз цих даних дозволяє визначити динаміку суспільного виробництва, тенденції економічного розвитку окремих галузей та прогнозувати ці дані на перспективу