57. Банківська система. Банки, їх види та функції.
Банки є фінансово-кредитними установами, що обслуговують рух грошей і капіталів. Розвиток банків відбувався паралельно з розвитком кредитних відносин. Надання кредитів – одна з головних функцій банків. За надані кредити банк бере плату – банківський процент, а за вклади (депозити) сам платить процент. Різниця між процентами за кредит і процентами за вклади забезпечує банкові прибуток.
Банківська система ринкового типу, як правило, дворівнева. Вона складається з:
центрального банку (некомерційна державна або недержавна установа, яка виконує роль кредитного, емісійного і касового центру національної економіки. В Україні це НБУ.
комерційних банків (ділові фінансово-кредитні установи, що здійснюють пасивні (залучення вкладів), активні (надання позичок) та комісійні (обслуговування платежів клієнтів, зберігання цінних паперів, отримання грошей за зобов’язаннями –чеками, векселями) операцій).
Крім цього, виділяється ще група спеціалізованих фінансово-кредитних інституцій, діяльність яких обмежується певною сферою. Це – іпотечні банки, які надають позички під заставу нерухомості; інноваційні – під впровадження нових технологій; кредитні спілки (надають споживчий кредит).
Прибутковість банку оцінюють за нормою банківського відсотка.
Ефективність кредитної системи оцінюють за розміром одержаного прибутку, своєчасним поверненням позик, досягненням загальної економічної ефективності, максимальною віддачею з кожної грошової одиниці кредитних вкладень.
Банківські операції - це головний зміст діяльності банків. Розрізняють активні, пасивні і посередницькі (комісійні) банківські операції.
Пасивні операції, за допомогою яких банки формують власні, залучені (депозити та вклади) та емісійні кошти для проведення в подальшому активних операцій. Власні кошти формуються за рахунок відрахувань з поточного прибутку, нерозподіленого прибутку або розміщення акцій (у випадку, коли банк за своєю організаційно-правовою формою АТ). В пасивних операціях центрального банку переважає емісія кредитних грошей (випуск банкнот), інвестиційних банків – випуск і розміщення цінних паперів. Отже, банки забезпечують концентрацію тимчасово вільних коштів і їх перерозподіл у ті сфери діяльності, де відчувається нестача грошових коштів.
Активні операції, за допомогою яких банк розміщує власні та залучені кошти. Це насамперед кредити та банківські інвестиції (вклад коштів в цінні папери).
Посередницькі (комісійні), пов'язані з використанням доручень клієнтів, за що останні мають платити особливу плату — комісійні (плата за консультації, здійснення довгострокових операцій тощо).
58. Інфляція: суть, причини, соціально-економічні наслідки
Інфляція посилює диспропорцію в економіці, дезорганізує господарські зв’язки, приводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня населення.
Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці. Інфляція карає людей, які одержують відносно фіксований номiнальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення.
Інфляція також погіршує становище землевласників, які отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі “білі комірці”, частина службовців державного сектору, прибуток яких визначається фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім’ї.
Люди, які проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції. Номiнальний прибуток таких сімей спромагається обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, яка розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються досягти, щоб їх номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції або випереджала його.
З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.
Виграш від інфляції можуть одержати керівники фірм, інші одержувачі прибутку.
Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на “чорний день”, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банку, страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.
Знецінення трудових заощаджень призвело, що у США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції привласнюють до 70 млрд. дол. В Україні лише за 1990-2000 рр. споживчі ціни зросли у 328 тис. разів, у 130 тис. разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку, що істотно вплинуло на зниження життєвого рівня населення.
Для боротьби з інфляцією необхідно усунути причини, які її зумовили, зокрема здійснювати державне регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. Але навіть якщо усунути всі причини, що породжують інфляцію, вона певною мірою може тривати внаслідок інфляційних очікувань населення - вони продовжують ще деякий час купувати товари “про запас”.