96. Кредитно-грошова політика держави: кейнсіанський і монетаристський підходи

В основі кейнсіанського напряму стабілізаційної політики лежать думка, що управління податками, державними витратами, обсягом бюджетного дефіциту та пропозицією грошей дає можливість управляти динамікою сукупного попиту, а через нього і динамікою реального обсягу виробництва. Головним засобом впливу на підтримання обсягів виробництва, а отже, і забезпечення макроекономічної рівноваги, є сукупний попит. Вони вважали, що для розширення грошового попиту необхідна така кредитно - грошова політика, за якої потрібні заходи з регулювання відсоткових ставок, стримуючи їх зростання під впливом фінансування державних витрат. Для цього повинні використовуватись такі важелі, як управління обліковою ставкою, банківськими резервами та операціями на відкритому ринку. Ще однією умовою ефективності політики регулювання попиту є наявність недовантажених виробничих потужностей.

У другій половині 1970-х років умови економічного розвитку різко погіршилися: кейнсіанства стабілізаційна політика усунути ці негативні явища не змогла на противагу цій теорії звявилась нова яка одержала назву монетаризму.

Прибічники монетаризму вважають, що головною причиною нестабільності економіки є розлади у функціонуванні грошового обігу. Головний вплив на економіку з метою стабілізації цін та зайнятості і забезпечення економічного зростання потрібно здійснювати шляхом контролю грошової системи через такі її складові, як грошова маса, рівень та структура відсоткових ставок і інших, що впливають на доступність кредиту. Визначається за необхідне суттєве обмеження бюджетних витрат і зміна їх структури. Одночасно відбуваються зміни у податковій системі, спрямовані на зменшення масштабів оподаткування фірм і корпорацій та перерозподіл доходів фізичних осіб через систему прогресивного оподаткування.

Отже, на противагу кейнсіанській політиці, що грунтується на стимулюванні ефективного попиту, насамперед податково-бюджетними засобами при допоміжній ролі кредитно-грошової системи, монетаристи пропонують насамперед різні заходи щодо регулювання грошової маси в обігу як головної форми державного регулювання економіки з метою її стабілізації.

97. Функції центрального і комерційних банків.

У сучасних умовах центральний банк виконує наступні функції:

1. Емісійний центр готівкового обороту – ця функція полягає в тому, що центральні банки володіють монопольний правом на випуск банкнот.

2. Валютний центр.:

акумулює золотовалютні резерви; здійснює валютне регулювання, тобто регулювання платіжного балансу і валютного курсу; представляє всю країну в міжнародних і регіональних валютно-фінансових організаціях.

3. Банк банків і розрахунковий центр. Центральні банки більшості країн безпосередньо не вступають у фінансові відносини з підприємствами та населенням, а забезпечують касове, розрахункове та кредитне обслуговування кредитних установ, переважно комерційних банків, для яких центральний банк:

є кредитором останньої інстанції; виступає у ролі посередника у міжбанківських розрахунках; здійснює контроль або нагляд над банками; є дослідницьким та інформаційним центром.

4. Орган банківського регулювання та нагляду.

використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

ухвалення положень, що регламентують діяльність банків;

застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності банківської системи і на проведення ефективної монетарної політики.

Основними функціями комерційних банків є:

акумуляція та мобілізація грошового капіталу; посередництво в кредиті; проведення розрахунків і платежів у господарстві; створення платіжних засобів; організація випуску і розміщення цінних паперів;

консультаційне обслуговування клієнтів.

Однієї з важливих функцій комерційного банку є посередництво в кредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб.