89. Роль держави у захисті конкуренції. Антимонопольне законодавство.

Для захисту конкуренції, для боротьби з монополіями державою розробляється антимонопольна політика.

Антимонопольна політика – це комплекс заходів, розроблених і впроваджених державними органами багатьох країн світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного антимонопольного законодавства.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб здійснювати за діяльністю монополії державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя дійшов висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і збереженні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Отже, основними цілями антимонопольної політики держави є обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

• попередження створення монополій;

• обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні.

Антимонопольна політика держави передбачає застосування антимонопольного законодавства для боротьби з виникненням монополістичних тенденцій в економіці.

Антимонопольне законодавство інколи називають малою конституцією ринкової економіки. Саме антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки на ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій суб’єктів ринку, сприяє і творенню ринкового середовища і його головної рушійної сили — конкуренції.

Використовуючи свою монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції, завищують ціни на свою продукують умови тощо. Для запобігання монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонуванню ринку в світі сформувалось антимонопольне законодавство.

Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нових формах (групові монополії), вертикальних структурах (об’єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю).

Отже, узагальнивши захисні заходи від монополізму, які проводяться в країнах з сформованою ринковою економікою, можна виділити наступі:

1.Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

2.Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

3.Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавством і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.

4.Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що він в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює й це питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку.

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона , з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець-для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладанні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки. Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб’єктів ринкових відносин від певних вищих і зовнішніх сил. Ця незалежність проявляється, по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або про купівлю товарів та послуг; по-друге, у свободі виборів ринкових партнерів. У процесі конкуренції господарюючі суб’єкти контролюють один одного. Конкуренція є головним інструментом врегулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.

Окремі конкурентні підприємства стикаються у своїй діяльності з кривою попиту, яка є зовсім еластичною. Окрема фірма не може збільшити ціну, обмежуючи обсяг випуску і не потребує вона і нижчої ціни, щоб збільшити обсяг продажу. Якщо єдиний виробник збільшує або зменшує випуск за незмінних обсягів виробництва на всіх інших конкуруючих підприємствах, то це не впливає суттєво на загальний обсяг пропозиції і ринкову ціну. Крива попиту на продукцію є в той же час кривою доходу.

Валовий доход визначається множенням ціни на відповідну кількість продукції, яку фірма може продати. Граничний доход-постійна величина, оскільки він збільшується на постійну суму з кожною додатковою проданою одиницею. Тобто граничний доход-збільшення валового доходу.

В умовах чистої конкуренції ціна товару постійна і для окремої фірми, додаткові одиниці можуть бути продані без зниження ціни продукту. Граничний доход постійний в умовах чистої конкуренції, бо додаткові одиниці можуть бути продані за постійну ціну.

Сутність конкуренції глибше розкривається у дії відповідного закону-закону конкуренції.

Закон конкуренції –об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між відособленими товаровиробниками ( у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами їх продукції - з іншого боку, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.

Його дія для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва й систем заробітної плати тощо.

Конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. Тому не випадково Шумпетер визначив конкуренцію як суперництво старого з новим, тобто з новими технологіями, новими формами організації, новими товарами.

Позитивні наслідки конкуренції.

• Сприяє розвитку НТП

• Примушує економити ресурси,сприяє зниженню цін

• Веде до покращення якості продукції й обслуговування споживачів

• Вирівнює норму прибутковості і рівень з/п у всіх сферах економіки

Негативні наслідки конкуренції.

• Створює умови для безробіття,інфляції та банкрутства окремих підприємців

• Веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу

• Сприяє виникненню економічних криз

• Виступає важливим фактором монополізації економіки.