- •Гос экзамен отвнты мп
- •1.Поняття права Європейського Союзу. Співвідношення права Європейського Союзу з національним та міжнародним правом.
- •2.Право Європейського Союзу як сфера наукового пізнання та навчальна дисципліна.
- •3.Правові умови створення і розвитку Європейського Союзу.
- •4.Відносини єс з Радою Європи та обсє.
- •6.Компетенція Європейського Союзу в сучасних умовах.
- •7.Склад та структура Європейського парламенту.
- •8.Компетенція та порядок роботи Європейського парламенту.
- •9.Правовий статус Європейської Ради і Ради єс. Склад та структура Ради єс.
- •10.Компетенція та порядок роботи Ради єс.
- •11.Склад та структура Європейської комісії.
- •12.Компетенція та порядок роботи Європейської комісії.
- •13.Склад,структура,функції та порядок роботи Рахункової палати єс. Склад,структура,функції та порядок роботи Економічного і соціального комітету єс та Комітету регіонів єс.
- •14.Роль Суду єс в європейській інтеграції. Значення рішень Суду єс та Загального суду у розвитку інтеграції в рамках єс.
- •15.Прецедентне право Європейського Союзу.
- •16.Склад та структура Суду єс. Компетенція Суду єс.
- •17.Порядок судочинства в Суді єс. Преюдиціальна процедура.
- •18.Загальний суд: склад і порядок судочинства. Компетенція загального суду.
- •19.Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції і розвитку: правовий статус.
- •20.Принципи права єс.
- •21.Загальна характеристика джерел права єс. «Первинне» право єс.
- •22.»Вторинне» право єс. Акти інститутів та органів єс. Гармонізація законодавства країн-членів єс.
- •23.Субєкти нормотворчого процесу в єс. Порядок прийняття рішень в єс.
- •24.Гарантії прав і свобод людини і громадянина в єс. Інститут омбудсмана єс.
- •25.Єдине європейське громадянство.
- •26.Правові основи спільної зовнішньої політики і політики безпеки. Спільна оборонна політика єс.
- •27.Співробітництво поліцій та судових органів. Європейське поліційне відомство.
- •28.Вільний рух людей між країнами-членами єс. Умови вїзду працівників до країн єс. Винятки з принципу вільного руху трудових ресурсів між країнами єс.
- •29.Шенгенське право єс.
- •30.Свобода надання послуг єс. Обмеження права на вільне надання послуг в єс. Свобода підприємницької діяльності в єс. Підтримка малого та середнього бізнесу в єс.
- •31.Правові принципи вільного руху товарів в єс. Правові засади обмеження вільного руху товарів в єс.
- •32.Вільний рух капіталів між країнами-членами єс. Лібералізація платіжної політики.
- •33.Соціальна політика єс. Політика зайнятості в єс.
- •34.Європейські стандарти для компаній. Підтримка малого і середнього бізнесу в єс.
- •35.Принципи конкурентного права єс. Антимонопольне регулювання в єс.
- •36.Бюджетне регулювання в єс. Податкове регулювання в єс.
- •37.Валютне регулювання в єс. Регулювання обігу цінних паперів в єс.
- •38.Правила єс щодо постачання товарів, надання послуг, виконання робіт для державних потреб. Регулювання якості товарів в єс.
- •39.Організаційно-правові форми захисту прав споживачів в єс.
- •40.Спільна аграрна і риболовна політика єс.
- •41.Трансєвропейські мережі. Регулювання телекомунікацій в єс. Спільна транспортна політика. Енергетична політика в єс. Науково-технічна політика єс. Охорона навколишнього середовища в єс.
- •42.Митне регулювання в єс.
- •43.Регулювання експорту з єс до третіх країн та імпорту до єс з третіх країн.
- •44.Політико-правові форми співробітництва між Україною та єс. Угоди України з єс. «Порядок денний асоціації Україна-єс».
- •Міжнародне право
- •1.Поняття та система міжнародного права. «Сучасне міжнародне право». Міжнародне публічне та міжнародне приватне право.
- •2.Співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права. Імплементація норм міжнародного права.
- •3.Норми міжнародного права: поняття та види. Міжнародний нормотворчий процес. Мяке право. Юридично обов’язкова сила міжнародного права.
- •4.Поняття та зміст основних принципів міжнародного права. Співвідношення основних принципів міжнародного права.
- •5.Джерела міжнародного права. Порівняльна характеристика міжнародного договору та міжнародного звичаю як джерел міжнародного права. Допоміжні джерела міжнародного права.
- •6.Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності. Санкції та контрзаходи.
- •7.Субєкти міжнародного права: поняття та види. Поняття та зміст міжнародної правосуб’єктності.
- •8.Державний суверенітет та міжнародна правосуб’єктність держав. Особливості правосуб’єктності унітарних та складних держав (федерації, конфедерації, унії).
- •9.Міжнародні організації як суб’єкти міжнародного права.
- •10.Проблеми правосуб’єктності націй, що борються за незалежність.
- •11.Інститут визнання в міжнародному праві. Теорії визнання. Види та форми визнання.
- •12.Інститут правонаступництва в міжнародному праві. Правонаступництво держав. Правонаступництво України у зв’язку з розпадом срср.
- •13.Правонаступництво стосовно міжнародних договорів, державної власності державних обов’язків та державних архівів.
- •14.Право міжнародних договорів: поняття і джерела.
- •15.Поняття та види міжнародних договорів. Найменування та структура міжнародних договорів.
- •16.Стадії укладання міжнародного договору. Парафування. Підписання. Альтернат. Ратифікація. Ратифікаційна грамота. Депозитарій та його функції.
- •17.Дія міжнародного договору в просторі та часі. Зворотня сила міжнародного договору. Застереження до міжнародного договору.
- •18.Недійсність та припинення дії міжнародного договору. Денонсація.
- •19.Законодавство України про міжнародні договори.
- •20.Поняття та джерела дипломатичного права.
- •21.Дипломатичне представництво: поняття, функції, склад.
- •22.Порядок призначення дипломатичних представників. Агреман. Вірчі грамоти, їх зміст та порядок вручення. Закінчення місії.
- •23.Дипломатичні привілеї та імунітети.
- •24.Консульські представництва: поняття та склад. Зміст консульської діяльності.
- •26.Поняття та види територій та просторів у міжнародному праві.
- •28.Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території.
- •29.Міжнародно-правові проблеми громадянства. Апатриди та біпатриди.
- •30.Поняття «філіація», «натуралізація», «оптація», «трансферт».
- •31.Міжнародне право прав людини як галузь міжнародного права: поняття та джерела.
- •32.Універсальні та регіональні механізми захисту прав людини.
- •33.Міжнародно-правові стандарти прав людини. Роль Організації Обєднаних Націй в їх формуванні.
- •34.Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика.
- •35.Способи вирішення міжнародних спорів. «Спір» і «ситуація». Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги, слідчі та погоджувальні комісії.
- •36.Міжнародні судові процедури. Міжнародний Суд оон.
- •37.Міжнародне гуманітарне право: поняття та джерела.
- •38.Правовий статус учасників військових дій. Комбатанти та некомбатанти. Розвідники та шпигуни. Парламентери. Найманці.
- •39.Обмеження засобів та методів ведення війни в міжнародному праві.
- •40.Захист цивільного населення та цивільних об’єктів під час війни.
- •41.Міжнародні організації: поняття та види. Правосубєктність міжнародних міжурядових організацій.
- •42.Організація Обєднаних Націй. Історія створення, членство, головні органи. Проблема реформування оон.
- •43.Рада Європи; історія створення; головні органи; основні напрямки діяльності.
- •44.Поняття та джерела міжнародного екологічного права.
- •45.Миротворчі операції оон. Порядок їх проведення.
- •46.Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Ракетно-ядерне роззброєння. Договір про.
- •47.Поняття та джерела міжнародного кримінального права.
- •48.Поняття та види міжнародних злочинів.
- •49.Підстави та межі юрисдикції Міжнародного кримінального суду.
- •50.Міжнародне співробітництво в протидії транснаціональній злочинності.
11.Інститут визнання в міжнародному праві. Теорії визнання. Види та форми визнання.
Термін «визнання» в міжнародному праві застосовується у зв'язку з появою яких-небудь нових суб'єктів, фактів, ситуацій.
Іноді говорять і про визнання міжнародних міжурядових організацій з боку держав, в них беруть участь, що, однак, навряд чи доречно. Треті держави (що не є членами організації) також можуть «визнати» міжнародну організацію, уклавши з нею договір і т.п.
Міжнародно-правове визнання може трактуватися як у вузькому, так і широкому сенсі. У першому випадку мова йде тільки про визнання суб'єктів міжнародного права: визнання - це акт держави, яким констатується виникнення нового суб'єкта міжнародного права.
У широкому сенсі під міжнародно-правовим визнанням розуміється акт держави, за допомогою якого воно констатує наявність певного юридично значущого факту або ситуації або висловлює свою згоду з юридично значущими і міжнародно-правомірними діями інших суб'єктів.
Розрізняють основні та перехідні види визнання. До основних видів визнання відносять:
- Міжнародно-правове визнання держав;
- Визнання урядів.
Перехідними видами визнання є:
- Визнання органів національного опору (звільнення);
- Визнання повсталої (воюючою) сторони.
В даний час існують дві теорії визнання (конститутивна і декларативна) і відповідно дві форми поведінки держав на міжнародній арені.
На думку прихильників конститувною теорії, визнання володіє правообразующим значенням: воно (і тільки воно) конституює (створює) нових суб'єктів міжнародного права. Без визнання з боку групи провідних держав нова держава не може вважатися суб'єктом міжнародного права.
З точки зору представників декларативної теорії, визнання лише підтверджує правомірність якихось певних міжнародно-правових дій або подій. Іншими словами, визнання носить декларативний характер і спрямоване на встановлення стабільних, постійних міжнародних правовідносин між суб'єктами міжнародного права. Конститутивна теорія була широко поширена до Другої світової війни. Потім більшого поширення набула декларативна теорія, якої зараз і дотримується в основному значне число міжнародників, у тому числі й російських.
У міжнародному праві існують такі форми визнання: de jure (юридична, де-юре), de facto (фактичне, де-факто) і визнання ad hoc (на конкретний випадок, в даному контексті, для конкретної мети).
Визнання de jure є повним і остаточним. Це найбільш поширена в практиці міжнародних відносин форма визнання. Воно надається коли у визнає держави немає сумнівів у його законності чи життєздатності, коли визнає держава має намір встановити дипломатичні відносини з визнаним державою і здійснювати з ним всебічне співробітництво в різних областях.
Визнання de facto, на відміну від визнання de jure, не є повним і остаточним. Більше того, воно, як правило, є тимчасовим, носить обмежений характер. Визнання de facto надається, коли дестинаторам визнання вважає себе тимчасовим утворенням або коли визнає держава недостатньо впевнене в життєздатності та стабільності нового уряду чи держави.