33.Міжнародно-правові стандарти прав людини. Роль Організації Обєднаних Націй в їх формуванні.

Будь-яка держава регламентує та забезпечує права й свободи особистості за допомогою норм національного права, різноманітних внутрішніх механізмів і процедур. Проте силами однієї держави важко їх захистити, тому необхідні міжнародні гарантії.

В ході своєї діяльності ООН прийняла і проголосила ряд міжнародно-правових актів у галузі прав людини, зокрема:

1. Загальну декларацію прав людини (10 грудня 1948 p.), що має основоположне значення для міжнародної регламентації прав і свобод людини.

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 p.);

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.) Ці два Пакти та Декларація стали складовими частинами Хартії прав людини. На відміну від Декларації, кожен Пакт має обов'язкову силу для держав, які його підписали. За обсягом - Пакти не відрізняються від Декларації, а лише розширюють та конкретизують її положення;

4. Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод (прийнята Рада Європи у 1950 p.);

5. Європейську соціальну хартію (Турін, 1961 p.);

6. Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі /НБСЄ/, підписаний у Хельсінкі у 1975 p.;

7. Конвенцію про права дитини (1989 р.) та ряд інших.

Міжнародні документи про права людини не є застиглими стандартами, вони виникають за конкретних умов і можуть уточнюватися, змінюватися, розвиватися.

О рганізація Об'єднаних Націй (ООН), згідно зі ст. 13 Статуту ООН,

покликана сприяти міжнародному співробітництву в галузі прав людини і

основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії. ООН

приймає рекомендації, ухвалює рішення, скликає міжнародні конференції,

готує проекти конвенцій, здійснює дослідження, надає консультативну та

технічну допомогу окремим країнам. Фактично усі головні і значна частина

допоміжних органів ООН тією чи іншою мірою займаються питаннями прав

людини.

34.Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика.

Європейський механізм захисту прав людини заснований на Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., укладеної під егідою Ради Європи. Конвенція закріплює Перчень прав і свобод, які підлягають захисту, регулює порядок формування Європейського суду з прав людини, процедуру подання та розгляду жалоб.14 додаткових протоколів.

Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 закріплює економічні та соціальні права людини. Контроль за виконанням зобов'язань, закріплених у Хартії, здійснюється за допомогою розгляду доповідей і колективних скарг Комітетом експертів і винесення рекомендацій Комітетом міністрів РЄ.

Організаційна структура європейської системи захисту прав людини:

1. Європейська комісія з прав людини (складається з 43 чоловік, що обираються строком на 3 роки).

2. Європейський суд з прав людини — єдиний юрисдикційний орган, який працює на постійній основі — всього 39 суддів (у його складі діє Велика палата — 17 суддів, що займається питаннями внутрішньосудової апеляції);

3. Комітет міністрів Ради Європи — функції обмежуються лише наглядом за виконанням остаточних постанов Європейського суду.

Усі вони є суб'єктами формування європейського права як органічного «сплаву» англо-американського і континентального типів правових систем, їх статутна форма (Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини, Статути Комісії та Суду, Процедурні правила роботи Комісії та Суду) має прецедентный зміст.

Європейська система захисту прав людини включає дві можливості (два права):

• можливість (право) особи подавати індивідуальні петиції;

• право держав — учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати провадження у справах про порушення прав будь-яких людей, включаючи іноземців.