15.Прецедентне право Європейського Союзу.

Ще на етапі становлення Європейського Союзу в її правовій системі з'явилася третя, особлива група джерел, що складається з рішень наднаціональних судів (головним чином, Суду Європейських співтовариств).

Сукупність цих рішень у західній доктрині позначають термінами "прецедентне право" - у країнах англосаксонської правової сім'ї або "судова практика" - у країнах континентальної Європи (інші держави-члени).

Прецедентне право / судова практика Європейського Союзу створюється в ході тлумачення Судом положень установчих документів та інших джерел первинного і вторинного права організації. Даючи офіційне тлумачення, Суд, однак, не тільки роз'яснює сенс діючих правоположеній, але і вельми часто виводить з них нові принципи і норми.

Саме таким шляхом були сформульовані принципи верховенства і прямої дії права Європейського Союзу, багато "загальні принципи права Співтовариства", а також значне число більш спеціальних норм, що діють в рамках окремих галузей права Союзу.

Встановлені Судом правила надалі слугують джерелом, який використовується при вирішенні справ судовими органами всіх держав-членів. Існуюче нині прецедентне право Союзу залишиться в дії і після набуття чинності Лісабонського договору 2007 Можна припускати, що роль цієї групи джерел продовжить зростати у зв'язку з передбаченим Лісабонським договором розширенням юрисдикції союзних судів.

16.Склад та структура Суду єс. Компетенція Суду єс.

Засідання Суду проводяться у складі палат або у складі Великої палати згідно з правилами, встановленими для цих цілей в Статуті Суду Європейського Союзу. Якщо це передбачено Статутом, Суд може також засідати у повному складі.

До складу Суду ЄС входять по одному судді від кожної держави-члена (після останнього розширення – 27), яким допомагають 8 генеральних адвокатів. Суд може засідати в палатах або збиратися на пленарні засідання для розгляду особливо важливих чи складних справ та на вимогу держав-членів.

Обов’язком Генерального адвоката, який діє абсолютно неупереджено та незалежно, є подання у відкритому суді обґрунтованих позицій у справах, які відповідно до Статуту Суду Європейського Союзу вимагають його участі.

Судді та Генеральні адвокати Суду добираються з осіб, чия незалежність є поза сумнівом і які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади в їхніх країнах, або які є юристами визнаної компетентності; вони призначаються за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років після проведення консультацій із колегією.

Кожні три роки відбувається часткова заміна суддів та Генеральних адвокатів згідно з умовами, встановленими в Статуті Суду Європейського Союзу.

Судді обирають Голову Суду зі свого складу строком на три роки. Голова може бути обраний повторно.

Судді та Генеральні адвокати, що йдуть у відставку, можуть бути призначені повторно.

Суд призначає свого Секретаря та встановлює правила, що регулюють його роботу.

Суд встановлює свій Регламент. Цей Регламент потребує схвалення Радою.

Компетенція Суду.

Суд Європейського Союзу переглядає правомірність законодавчих актів, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, окрім рекомендацій та висновків, а також актів Європейського Парламенту, що мають на меті правові наслідки для третіх сторін.

Суд Європейського Союзу також переглядає правомірність актів органів, служб та агенцій Союзу, що мають правові наслідки для третіх сторін.

Суд Європейського Союзу для цих цілей має юрисдикцію щодо позовів держав-членів, Європейського Парламенту, Ради або Комісії на засадах браку компетенції, порушення істотної процесуальної вимоги, порушення Договорів або будь-якої норми права, пов’язаної з їх застосуванням, або зловживання повноваженнями.

Суд за цих самих умов має юрисдикцію щодо позовів Рахункової палати та Європейського центрального банку та Комітету регіонів з метою захисту їхніх прерогатив.

Будь-яка фізична або юридична особа відповідно до вимог, встановлених у частині 1 та 2, може порушити провадження проти рішення, адресованого цій особі, або проти рішення, що стосується їх безпосередньо та особисто, та проти регуляторного акту, що стосується їх безпосередньо та не призводить до виконавчих заходів.