20.Принципи права єс.

Принципи права ЄС розділяються на функціональні і загальні. До функціональних принципів відносяться принцип верховенства права ЄС і принцип прямої дії права ЄС. Принцип верховенства права ЄС означає пріоритет норм права ЄС над нормами національного законодавства держав-членів, норми національного права держав-членів не повинні суперечити нормам права ЄС. Принцип прямої дії права ЄС означає безпосереднє застосування права ЄС на території держав-членів, дія норм права Співтовариства без якої-небудь трансформації в правопорядок держави-члена. Дані принципи були вироблені практикою Суду шляхом тлумачення установчих документів організації. До загальних принципів права ЄС належать принцип охорони прав і свобод особистості, принцип правової визначеності, принцип пропорційності, принцип недискримінації, принцип субсидіарності , а також низка процесуальних принципів.

ПРИНЦИП ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ОСОБИ - Відповідно до ст. F Маахстріхтского договору, ЄС «поважає основні права особистості», гарантовані європейською конвенцією про захист прав і основних свобод і що випливають з «спільних конституційних традицій держав-членів».

Принцип правової визначеності - ключовим елементом цього принципу служить неприпустимість надання положенням законодавства ЄС зворотної сили.

Принцип пропорційності - За цим принципом, будь-яка обов'язок або заборона, накладені органами публічної влади на громадян, не повинні виходить за межі необхідних цілей вжитих заходів. Якщо закон або інший правовий акт встановлює зобов'язання, явно не відповідають меті його прийняття, то він повинен бути анульований.

ПРИНЦИП РІВНОСТІ - тобто неприпустимість дискримінації фізичних та юридичних осіб в залежності від різних соціальних і правових факторів, насамперед належність до громадянства певної держави.

Процесуальних принципів - право на надання та заслуховування своєї точки зору перед виданням правозастосувального акта ЄС; принцип конфіденційності, згідно з яким інститути та органи співтовариства в процесі реалізації своїх повноважень, не має права розкривати стороннім особам інформацію, що зачіпає приватне життя громадян, комерційну таємницю підприємців і без згоди останніх.

Принцип субсидіарності - за цим принципом ЄС і його інститути повинні проявляти активність там, де держави-члени не в змозі успішно самостійно вирішувати проблеми своїх народів, а також там, де дії на рівні співтовариства здатні принести кращий результат, ніж коли проблема вирішується на рівні окремих держав.

21.Загальна характеристика джерел права єс. «Первинне» право єс.

Джерела права Європейського Союзу - це зовнішні форми виразу його правових норм.

Система джерел права ЄС відрізняється великою своєрідністю. Вона обумовлена ​​особливостями формування європейського права та його структурою.

Всі джерела права Союзу утворюють взаємозв'язану систему, побудовану на ієрархічних засадах. Документи, які мають вищу юридичну силу в правовій системі Союзу, становлять джерела первинного права. На підставі первинного права органи Союзу видають нормативні акти та інші документи, що становлять разом джерела вторинного права, яке називають також правом «похідним».

К актам первичного права относятся все учредительные договоры Европейского Союза. По своей юридической природе акты первичного права являются международными договорами. Нормы актов первичного права обладают высшей юридической силой по отношению ко всем другим нормам Европейского Союза, содержащимся в актах вторичного права.

Особенностью Европейского Союза является то, что в его основе лежат несколько международных договоров, учредительного характера. В первую очередь это Парижский договор об учреждении ЕОУС 1951 г., Римский договор, учреждающий ЕС 1957 г., Римский договор, учреждающий Евратом 1957 г., Маастрихтский договор о Европейском Союзе 1992 г., так называемые «учредительные договоры в узком смысле». Данные договоры носят «конституирующий» характер для Европейского Союза. К «учредительным договорам в широком смысле» обычно относят все перечисленные выше акты, а также международные договоры изменяющие и дополняющие их: Брюссельский договор, учреждающий единый Совет и единую Комиссию европейских сообществ (Договор о слиянии) 1965 г., Бюджетный договор 1970 г., Бюджетный договор 1975 г., Единый европейский акт 1986 г., Амстердамский договор об изменении Договора о Европейском Союзе, договоров, учреждающих европейские сообщества и ряда связанных с ними актов 1997 г. На Конференции государств-членов, завершившейся11 декабря 2000 г. в г. Ницца, были одобрены очередные изменения в учредительные договоры Союза (Ниццкий договор 2001 г.). Эти изменения были окончательно оформлены 14 февраля 2001 г.