Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. Які політичні передумови становлення та розвитку соціального страхування в Україні?

2. Які економічні передумови становлення та розвитку соціального страхування в Україні?

3. Які соціальні передумови становлення та розвитку соціального страхування в Україні?

4. Вкажіть основні історичні етапи становлення та розвитку соціального страхування.

5. Чи є відмінності у формуванні, становленні та розвитку соціаль­ного страхування на різних історичних етапах?

6. У чому сутність політичної спрямованості соціального страху­вання?

7. Вкажіть прояви динаміки економіко-правових відносин між страховиком і страхувальником у сфері соціального страхування.

Література: 5, с. 45-52; 31, с. 7; 32, с. 13; 34, с. 9; 38, с. 6; 39, с. 9; 40, с. 5-9; 41, с. 12-17.

Тема 3: Державне регулювання соціального страхування

1. Методологія державного регулювання соціального страхування.

2. Основні поняття і принципи збору та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

3. Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування

4. Повноваження фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування

5. Органи регулювання та нагляду загальнообов’язкового державного соціального страхування

1. Методологія державного регулювання соціального страхування.

Методи державного регулювання соціального страхування:

- за формами впливу: прямі та непрямі (опосередковані)

- за засобами впливу: правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів соціального страхування. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, що регламентують діяльність суб’єктів соціального страхування та економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами прямого державного регулювання соціального страхування є нормативно-правові акти, директивні заходи макроекономічних планів і цільових комплексних програм.

Методи непрямого державного регулювання соціального страхування - це методи, що регламентують поведінку суб’єктів соціального страхування не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскального, бюджетного, грошово-кредитного та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконання.

Правове регулювання соціального страхування - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів права у сфері соціального страхування. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади.

Предметом правового регулювання соціального страхування є

• відносини між державою (державними органами) і суб’єктами соціального страхування;

• відносини між державними органами з приводу розподілу повноважень, визначення їх правового статусу у сфері соціального страхування;

• відносини між суб’єктами соціального страхування.

Основними формами правового регулювання соціального страхування в Україні є:

1. Конституція та закони України;

2. укази та розпорядження Президента України;

3. постанови та інші акти Верховної Ради України,

4. постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств);

5. нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Адміністративні методи державного регулювання соціального страхування - це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів соціального страхування.

Ознаки зазначених методів:

• прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через установлення їх обов’язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень);

• безальтернативний вибір способів розв’язування завдань, варіанта поведінки;

• обов’язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб’єктів соціального страхування за ухиляння від виконання наказів.

Цілі встановлення державних соціальних стандартів і нормативів:

1. Визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України.

2. Визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації.

3. Визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, соціальних фондів та соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів:

• Забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного.

• Законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів.

• Диференційований за соціально-демографічними ознаками підхід до визначення нормативів.

• Наукова обґрунтованість норм споживання та забезпечення.

• Соціальне партнерство.

• Гласність та громадський контроль при їх визначенні та застосуванні.

• Урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяють на:

1. Нормативи споживання – це розміри споживання в натуральному вираженні за певний проміжок часу (за рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг

2. Нормативи забезпечення – визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг

3. Нормативи доходу – це розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяють на:

1. Нормативи раціонального споживання – це рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб

2. Нормативи мінімального споживання – це соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб

3. Статистичні нормативи – це нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп

Соціальне партнерство:

• особлива система відносин, що виникають між найманими робітниками та роботодавцями за посередницької ролі держави з узгодження інтересів у соціально-трудовій сфері та врегулювання соціально-трудових конфліктів;

• ідеологія співробітництва найманих працівників із власниками капіталу, коли перші не посягають на основи існуючого ладу, а намагаються шляхом реформ і переговорів поліпшити своє становище.

Система соціального партнерства може ефективно функціонувати тільки за певних умов:

1. коли економіка розвивається, а держава проводить активну соціальну політику в інтересах більшості населення;

2. коли розвиненими є парламентські форми демократії та інститути громадянського суспільства, що забезпечують представництво інтересів різних соціальних груп;

3. коли організації робітників (партії, профспілки) мають достатню силу і користуються авторитетом у суспільстві

Рівень і якість життя – це інтегровані показники соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах використовується поняття «індекс розвитку людського потенціалу» або скорочено «індекс людського розвитку» (рис. 3.1). Цей показник запропонований ООН в 1990 р. як інтегрована оцінка цивілізованості країни. Він включає в себе тривалість життя населення, рівень освіти та обсяг ВВП на душу населення.

Рис. 3.1. Складові індексу людського розвитку

Граничні значення для кожного показника (рис. 3.2):

1. Середня тривалість життя населення від 25 до 85 рр.

2. Рівень освіти включає в себе кількість років які провів громадян в режимі навчання після 15 років

3. Обсяг ВВП на душу населення від 200 до 4000 $ США на місяць

Низьким вважається індекс людського розвитку меншим за половину цих показників, а високим від 0,9 до 1 цих показників.

Рис. 3.2. Граничні значення для кожного показника індексу людського розвитку

Рівень життя населення – це міра задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.

Поняття «якість життя» конкретизує категорію «рівень життя». ООН було запропоновано комбінований показник «індекс якості життя» який теж включає рівень освіти, тривалість життя, рівень медичного обслуговування, міру зайнятості населення, платоспроможність населення та доступ до політичного життя.

Показники які характеризують якість життя:

1. Кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок на одну людину та на 1000 населення.

2. Якість медичного обслуговування, рівень шуму в населених містах, швидкість руху в години ПІК

Основні важелі демографічної політики:

1. Підвищення рівня народжуваності

2. Зростання середньої тривалості життя

3. Оптимізація імміграційних процесів і мінімізація міграційних втрат

4. Розв’язання проблем старіння населення

Структурні завдання у системі державної політики охорони здоров’я:

1. Зниження захворюваності населення

2. Поліпшення медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення охорони здоров’я

3. Підвищення ефективності державної політики щодо формування здорового способу життя.

4. Раціоналізація системи надання медичної допомоги та розвитку інституту сімейної медицини.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

1. Фізіологічний мінімум – вартість товарів та послуг необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, при чому протягом короткого періоду майже без придбання одягу, взуття та інших товарів.

2. Соціальний мінімум – мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб, тобто вартість товарів які суспільство визначає необхідними для збереження рівня життя.

3. Кошик споживача – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.

4. Iндекс вартості життя – це індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг що входять до бюджету середнього споживача і становлять його прожитковий мінімум.