2. Становлення соціального страхування в Україні

Початок зародження соціального страхування в Україні припадає на 90-ті роки XIX cтоліття, коли у 1899 р. почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їх робітниками і службовцями. У 1903 р. був прийнятий закон «Про винагороду робітників і службовців, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві». У 1917 p. цей вид страхування припинив існування і був відновлений тільки у 1921 р. 3 1933 р. соціальне страхування почало перетворюватись у соціальне забезпечення.

Етапи становлення соціального страхування у незалежній Україні:

1. 1998 р. – прийняття Закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

2. 1999-2000 рр. – прийняті Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2000 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (2001р.). Дані закони базуються на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці (1944 p.)

3. 2001 р. – відповідно до прийнятих законів запроваджено три види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

4. 2002-2010 рр. – удосконалення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, впровадження пенсійного та медичного соціального страхування.

5. 2011 р. – Верховна Рада України схвалила Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

3. Етапність становлення пенсійного страхування в Україні.

До жовтневого перевороту соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування віку, а на підставі втрати працездатності та настання інвалідності.

3 1924 р. викладачі вищих навчальних закладів при досягненні 65 років були охоплені пенсійним забезпеченням по старості. З 1928 p. – робітники текстильної промисловості, а з 1929 р. – провідних галузей важкої промисловості та транспорту мали пенсію.

3 1932 р. – законодавче встановлення пенсійного віку – 55 р. для жінок і 60 р. для чоловіків. 3 цього часу воно було розповсюджено на робітників усіх галузей народного господарства.

В 1936 р. прийнята Конституція СРСР декларативно проголосила право всіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості. Право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці, тоді як колгоспникам прийшлось чекати пенсій ще майже 30 років.

В 1956 р. – прийнятий Закон «Про державні пенсії», який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників – з іншого. Закон відділив пенсійне забезпечення від державного соціального страхування, що можна прослідкувати за ознакою методів їх фінансування.

В 1965 р. прийнято Закон «Про пенсії і допомоги членам колгоспу». Пенсійний вік членів колгоспу становив: для чоловіків 65 і жінок 60 років відповідно. Розмір пенсії для рядових колгоспників складав 12 крб. (в 2,5 рази менше середнього розміру пенсії).

З 1968 р. колгоспники отримали право на пенсію по старості з такого ж віку, як робітники та службовці, тобто для них пенсійний вік було знижено на 5 років.

В 1973 р. – здійснена реформа у галузі пенсійного забезпечення інвалідів і сімей, які втратили годувальника, а в 1974 р. – Запроваджена допомога на дітей малозабезпечених сімей.

За 1985-1990 рр. відбулися подальші фундаментальні зміни пенсійного забезпечення. 3 прийняттям Закону «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» та Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» майже завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як раніше, а Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями, а також страхових внесків громадян. Крім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків у розмірі одного відсотку одержаного заробітку.

У 1991 р. Верховна Рада незалежної України схвалила Закон «Про пенсійне забезпечення» – відбулося суттєве розширення спектру пільг у пенсійному забезпеченні щодо дострокового виходу на пенсію. Зросла чисельність так званих «молодих» пенсіонерів (чоловіки не досягли 60, а жінки 55 років), у тому числі з причин безробіття. Протягом 1991-1999 p.p. було прийнято 19 законодавчих актів.

У 2011 р. Верховна Рада України схвалила Закон «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».