Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Навчально-методичний посібник Соціальне страхув...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
2.08 Mб
Скачать

Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

  1. Які характерні риси соціального страхування як сегмента фінансової системи держави?

  2. Які характерні риси соціального забезпечення як складової державних фінансів?

  3. Які спільні риси та відмінності між соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням?

  4. У чому полягає сутність державних соціальних страхових фондів як джерел фінансування соціального страхування в Україні?

  5. У чому полягає комплексний характер практичної реалізації принципів організації соціального страхування?

  6. Які напрями загальнообов’язкового державного страхування в Україні?

  7. Хто є гарантом соціального захисту громадян України?

  8. У чому полягають спільні риси та відмінності між поняттями «соціальне забезпечення» та «соціальне страхування»?

  9. Чим відрізняються соціальні виплати від соціальних послуг?

  10. Що таке специфічні принципи проведення соціального страху­вання і чим вони відрізняються від загальних принципів?

  11. У чому полягає сутність соціального захисту?

Література: 5, с. 12-45; 31, с. 7; 36, с. 5; 40, с. 5-9; 41, с. 12-17.

Тема 2: Становлення і розвиток соціального страхування

1. Етапи реформування системи соціального страхування в країнах світу.

2. Становлення соціального страхування в Україні

3. Етапність становлення пенсійного страхування в Україні.

1. Етапи реформування системи соціального страхування в країнах світу.

Першою країною світу, де були започатковані відносини соціального страхування була Франція. У 1681 р. міністром фінансів Ж. Б. Кольбером було введено режим пенсійного забезпечення для моряків, у 1790 р. – для державних службовців, у 1831 р. – для військових. Протягом XIX століття були введені пенсійні режими для зайнятих у місцевих органах влади, банківських службовців, залізничників. Законодавча база у Франції: Закон «Про страхування» було введено в дію 1911 p., а закон «Про страхування по хворобі» – у 1929 р. Було встановлено пенсійний вік 65 років, за певних умов право на пенсію виникало з 60 або 55 років.

Італія: У 1779 р. банк «Монте дей Паскі ді Сієна» виплачував своїм службовцям пенсії по старості. Протягом XIX ст. всі банки, кредитні та ощадні каси утворили для своїх службовців спеціальні пенсійні фонди. Основи пенсійного забезпечення інших категорій трудящих були закладені наприкінці XIX ст. внаслідок створення у 1898 р. Національної каси пенсійного страхування на випадок інвалідності та по старості найманих працівників. Того ж року було прийнято Закон № 80 «Про страхування найманих працівників від нещасних випадків на виробництві». Спочатку всі види соціального страхування і членство в Національній касі були добровільними, a сама каса була незалежною від держави. Але згодом ця каса була перетворена в Національний інститут соціального страхування, який забезпечував обов’язкове державне соціальне страхування осіб найманої праці в Італії.

Німеччина: Наприкінці XIX ст. – прийнято закони: «Про обов’язкове державне страхування на випадок хвороби» (1883 p.) та «Про страхування від нещасних випадків на виробництві» (1884 р.).

Англія: У 1911-1913 pp. було введено закони «Про страхування у зв’язку з безробіттям, хворобою та інвалідністю». Особливістю англійської системи було те, що частину внесків сплачувала сама держава, причому за чоловіків більше, ніж за жінок. За соціальним страхуванням надавалися допомоги, пенсії, медична допомога, ліки, санаторне лікування. Пенсії по старості призначалися після досягнення 69 років.

Швеція: Законодавство про обов’язкове державне соціальне страхування по старості та інвалідності було введено у 1913-1915 рр,

Росія: У 1903 р. був прийнятий закон «Про винагороду робітників, що потерпіли внаслідок нещасних випадків». Однак компенсація, що призначалася у зв’язку з каліцтвом, називалася пенсією. Цей закон не передбачав пенсійного забезпечення у старості, внаслідок інвалідності (від загального захворювання), втрати годувальника. У 1912 р. було прийнято цілий пакет законів: «Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві», «Про забезпечення робітників на випадок хвороби», «Про затвердження Ради у справах страхування робітників», «Про затвердження закладів у справах страхування робітників».

Протягом першої половини XX cтоліття системи державного соціального забезпечення були упроваджені в усіх цивілізованих державах світу. На сьогоднішній день:

Франція: Кодекс соціального забезпечення 1956 p., Кодекс соціального страхування 2000 р.

Німеччина: Соціальний кодекс 1989 р. (зміни внесені законом від 16 грудня 1997 р.).

Швейцарія: федеральний закон «Про страхування по старості та у разі втрати годувальника» від 20 грудня 1946 р.

США: федеральні закони «Про соціальне забезпечення» 1935р. (з наступними змінами у 1999p.), «Про пенсії» 1937 р., «Про соціальне забезпечення і соціальну допомогу громадянам».

Польща: закони «Про систему соціального страхування» 1998р., «Про пенсії по старості та інші допомоги з фонду соціального страхування» 1998 р.

Чехія: закони «Про організацію і здійснення соціального забезпечення» 1991 p., «Про пенсійне страхування» 1995 р.

Австрія: З 1945 року на австрійську систему соціально-трудових відносин, що будується на засадах трипартизму значно впливає принцип соціального партнерства. Соціальними партнерами у даному випадку виступають профспілка, Палата праці, Торгова палата та Палата сільського господарства. Відповідно до австрійського Закону «Про колективну працю» основним завданням партнерства у сфері соціально-трудових відносин є допомога у вирішенні соціальних проблем. Зокрема, у частині, що стосується запобігання страйку на підприємстві, укладання колективних договорів, делегування своїх представників до установ соціального страхування, арбітражних колегій, тощо. Одними із найважливіших документів, що сприяють досягненню соціальної рівноваги є колективні договори. Метою їх укладання є врегулювання умов праці між асоціаціями роботодавців та працівників. Основним членом асоціації роботодавців є Торгова палата. Членство в ній для австрійського роботодавця є обов’язковим.