Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. У чому полягає сутність та призначення загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності?

2. Розкрийте призначення загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності.

3. Хто має право на отримання матеріальної допомоги за рахунок коштів Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності в Україні?

4. Які Ви знаєте види виплат у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності?

5. Наведіть перелік принципів проведення загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності.

6. У чому полягає комплексний характер практичної реалізації принципів проведення загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності?

7. Який юридичний статус має державний Фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності?

8. Які напрями діяльності державного Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності?

9. Назвіть суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності і вкажіть їх функції, права та обов’язки.

10. Охарактеризуйте порядок тп умови надання з тимчасової втрати працездатності.

Література: 5, с. 217-264; 7, с. 1-12; 8, с. 1-4; 13, с. 4; 25, с. 18-20; 39, с. 9; 40, с. 5-9.

Тема 6: Медичне страхування

1. Становлення медичного страхування в Україні

2. Сутність та принципи медичного страхування

3. Економічна необхідність та форми медичного страхування

1. Становлення медичного страхування в Україні

Вітчизняне медичне страхування зародилося на півдні України в кінці 80-90-х рр. 19 століття. В цей час прогресивна частина підприємців Одеси почала страхувати своїх робітників від шкоди їх здоров’ю на виробництві у приватних загально страхових товариствах. Таке страхування було найбільш прийнятним для підприємств середнього масштабу. Для малих підприємств воно було занадто відчутним у фінансовому плані, а для великих вигідніше буде за окремий нещасний випадок виплатити потерпілому компенсацію ніж платити страхові внески за всіх працюючих. Для середніх підприємств навіть один нещасний випадок із тяжкими наслідками приводив до великих витрат власника виробництва і тому вигідніше було платити значні страхові суми ніж збанкрутувати від раптових групових нещасних випадків і захворювань.

Страхування поширилося на всі промислові центри Херсонської губернії. Але з часом виявилося, що така комерційна форма добровільного страхування у приватних страхових компаніях не вигідна. У 1896 р. роботодавцями-страхувальниками губернії було сплачено компаніям-страховикам внески на суму що становила 1,9% загального заробітку застрахованих робітників, а для потерпілих працівників було отримано страхових винагород в сумі, що становила всього 23,9% суми страхових внесків. Решта 76,1% внесків роботодавців залишились у прибутку страхових компаній.

Серед підприємців виникла ідея активного підтримання фабричної інспекції в компетенції якої були і соціальні питання на виробництві та запровадження власного добровільного взаємного страхування на некомерційній основі. У 1899 р. почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасного випадку з їх робітниками і службовцями.

У 1912 р. в російській імперії вийшов закон і було введено обов’язкове медичне страхування. Особливостями обов’язкового страхування було:

1. Поступовість його запровадження протягом декількох років та територіальна обмеженість поширення тільки на європейську частину країни.

2. Охоплення страхуванням винятково не державної сфери промисловості.

Відповідальними за створення і діяльність страхових організацій були роботодавці. Страхові товариства цілком, а в лікарняні каси до їх правління входили і вибрані від застрахованих.

Внески в товариство страхування від нещасних випадків цілком складалися з відрахувань роботодавців і суми їх залежали від небезпечності робіт. Внески до лікарняних кас встановлювались їх правлінням і складались на 1/3 із внесків застрахованих і на 2/3 із доплат роботодавців. Страхова допомога надавалась хоч і в недостатньому обсязі, але в суспільстві було розуміння того, що ця допомога повинна бути в одній організації в комплексі, тобто матеріально-грошова компенсація втраченого заробітку і натурально-професійне лікування. Нагляд за діяльністю страхових організацій здійснювала фабрична інспекція.

Головні недоліки тогочасного обов’язкового медичного страхування:

1. Територіальна і відомча обмеженість дії страхування.

2. Керівництво страховими організаціями винятково роботодавцями, при чому на перше місце вони ставили особисті та корпоративні фінансові інтереси, хоча частина прогресивних роботодавців в управліннях лікарняних кас певну долю своєї квоти передавала застрахованим і навіть допускала їх до управління касою, як це було водій з найбільших кас країни – в касі миколаївського суднобудівного заводу «Навіаль» яка налічувала майже 16 тисяч учасників.

3. Відсутність солідарного принципу діяльності через не об’єднання самостійних самоврядних лікарняних кас і товариств у систему

4. Необов’язковість для лікарняних кас створення та утримання своїх медичних закладів, тому переважна їх більшість надавала медичну допомогу тільки членам сімей учасників кас.

Незважаючи на недоліки та недосконалість становлення діяльності медичного страхування в роки І Світової війни ці заходи виявились настільки ефективними, що законодавчо в липні 1917 р. лікарняним касам передано лікувальну справу застрахованих і дано дозвіл на об’єднання кас в галузеві та загальноміські каси.

За роки громадянської війни і розрухи, коли державна, земська і міська медицина майже повністю занепала, тільки страхова медицина продовжувала функціонувати. Тому ліквідація радянською владою медичного страхування і страхової медицини настільки негативно позначилась на стані охорони здоров’я, що в 1921 р. довелось декретом відновити обов’язкове соціальне страхування зі складовою медичного страхування і створити робочу страхову медицину.

У часи НЕПу 1923 р. до системи страхової медицини перейшли всі лікувальні установи великих промислових підприємств України і хоча медичне страхування і страхова медицина стали роз’єднаними, але входили до складу єдиної радянської державної системи охорони здоров’я.

Загально-страхові каси поступово створювали свою медичну систему – це санаторно-курортні та оздоровчі заклади, та лікарську експертизу і претендували на передання їм страхової медицини.

Робоча медицина ставала самостійною і мала все більші переваги в кількості і якості. Це призвело до протиріччя державної системи.

В 1927 р. було ліквідовано робочу медицину, а в 1933 р. соціальне страхування втратило самостійність було передано профспілкам.

З початку 90-х рр. 20 століття в Україні почали виникати нові форми добровільного медичного страхування. Всі загально страхові компанії почали займатися медичним страхуванням. Виникає добровільне страхування в некомерційній формі, тобто лікарняні каси. При відносно визначному поширення добровільного медичного страхування комерційна форма тут переважає.