55. Ідеї національної школи в педагогічній спадщині с. Ф. Русової

С.Ф.Русова про національне виховання.    У працях “Дошкільне виховання”, “Нова школа” та ін. Русова С.Ф. широко розглядає ідею національного виховання. Націоналізм в його позитивному значенні, який характерний для кожного народу, який проживає в незалежній самостійній державі, ідентичний патріотизмові.    Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу.    Національне виховання, як стверджує С.Ф.Русова, виховання високоосвіченої людини можливе при правильній організації національної школи, національної освіти і національної системи виховання при наявності національних вчителів і педагогічних кадрів.    В кожній народності поруч з загальними педагогічними ідеями, вселюдно визначеними, є риси своєї національних рис і особливостей.    Кожна дитина, школяр належить до того чи іншого народу, до певної народності, яка має свої національні особливості.    У справі національного виховання важливе місце займає ідея національної самосвідомості – усвідомлення того, що ти належиш до певного народу, з його мовою, культурою, звичаями, гордості за свою державу.    Національна самосвідомість формується в дитини в соціально-національному середовищі /оточені/, в своїй духовності сім’ї. Батьки, і вчителі сприяють моральному вихованню, етичному, моралі рідного краю, самовідчуття, самовідданості і самоаналізу, що ти належиш до тієї чи іншої народності.    Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави…    Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій.    Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят…    В праці “Нова школа” С.Ф.Русова відзначає значення національних свят, ювілеїв, річниць, видатних письменників, народних героїв, діячів, історичних подій, дат, релігійних свят. Зокрема Різдво Христове, святий вечір, колядки, вечір вертепу, Водохреща, його ритуалу Великодню, весняні танці – ягілки, окрашування яєчок-крашанок, писанок, освячення Пасхи, розгавляння, обряд поминок-Проводів… Зелені свята, Івана Купала, Андрія, Миколая, празники сіл, Покрови, Петра-Павла, Наума(14 грудня), Віри, Надії, Любові – 30 грудня.    В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові…    Завдання школи – формувати дитину-українця на своїй національні    й основі, народній педагогіці. Однак пам’ятати слова геніального письменника: І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь…    Педагогіка повинна опиратися на національний світогляд в Україні і на національну філософію, якою має оволодіти педагог, щоб успішно формувати в учнів компонент духовності.    С.Ф.Русова ввела в педагогіку такі терміни як “народні погляди”, “духовність особистості” та ін.       Русова піклується про народного вчителя, його матеріальне становище, необхідно давати йому ґрунтовну педагогічну підготовку.

56. Виховний ідеал Г. Г. Ващенка

Основним орієнтиром у системі виховання будь-якого народу є вироблений ним виховний ідеал — особливе уявлення про те, якою повинна бути людина (К. Ушинський, Г. Ващенко). Це уявлення народ втілює у своїй пісні, літературі, казках і переказах, у своїй народній педагогіці. "Ідеальна людина" завжди наділена найкращими якостями душі народу.

Переломні епохи характеризуються потребою виразного бачення виховного ідеалу. Відомо, що він переглядався і в часи реформації, Французької революції, становлення американського прагматизму, фашизму, більшовизму. Таку переломну добу переживаємо і ми тепер, тому гостро відчуваємо потребу мати відповідний ідеал виховання.

Український виховний ідеал втілюється у нашій традиції. Ним, як вважає Г. Ващенко, "треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільше відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості й в творах кращих митців і письменників, що стали духовними проповідниками свого народу" (Ващенко Г., 1994, с. 104). Теоретичне обґрунтування українського виховного ідеалу започатковане К. Ушинським і розвинуте у педагогічній творчості Г. Ващенка, зокрема у його відомій праці "Виховний ідеал".

В основу своїх поглядів на ідеал українського національного виховання Г. Ващенко поклав закони віри в ідеали добра, намагання творити добро і відстоювати його на землі. Вихована на цих засадах людина у своїй поведінці керується вірою, утверджуючи її навколо себе і в самій собі: вона будує Царство Боже на землі.

Водночас людина народжується і живе як єство соціальне, у конкретному національному середовищі, належить до певної спільноти, що вирізняється серед інших спільнот особливим енергетичним полем, своєю мовою, культурою, зв'язками з минулим, звичаями і обрядами і яка зветься нацією. Саме звідси, з походження людини, починається для неї поняття свого етносу, народу, нації. Звідси — її коріння.

Таким чином, ідеал українського виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та служіння своїй нації.

Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса тощо. Нація — земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися її власні та вселюдські вартості. У контексті сказаного в попередніх розділах Бог і Україна — є поняттями, які становлять вершину системи вартостей і певною мірою визначають зміст ярусів, які розташовані нижче. У педагогічному сенсі виховний ідеал — це людина, яка служить Богові й Україні.

У своєму трактуванні виховного ідеалу Г. Ващенко спирається на виховну традицію українського народу, на етнопедагогіку. Водночас прямо чи опосередковано його погляди випливають з наукових засад духовних наставників — наших філософів, педагогів, поетів — В. Мономаха, І. Вишенського, П. Могили, Г. Сковороди, К. Ушинського, П. Юркевича, Т. Шевченка, І. Франка та ін. Така орієнтація приводить Г. Ващенка до категоричного протиставлення ідеалу українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій його моделі, а з іншого, — націонал-соціалістичній педагогіці з її проповіддю культу сили і зневаги до людини. Виходячи з реалій нашого часу, український виховний ідеал мусить бути протиставлений також різним варіантам прагматичного (антропоцентричного) виховання, яке "заземлює" людину, розв'язує руки демонічним силам у ній, веде її до деградації.

Розроблений Г. Ващенком ідеал українського виховання є синтезом вселюдського і національного. Однак, застерігає педагог, поняття Бог і Україна міняти місцями не варто (Ващенко Г., 2000, с. 266). Цей ідеал відповідає українській виховній традиції та потребам сучасного виховання. Він утілений в конкретних історичних постатях та літературних образах — Святослава Хороброго, в княжих дружинниках та лицарях пізніших наших змагань, в українській сім'ї, інтелігентності українського селянина. Шляхетні елементи цього ідеалу знаходимо в народній творчості, мистецтві, у християнських засадах життя нації.

Суттєвим доповненням до теорії ідеалу українського виховання є концепція козацько-лицарського виховання, розроблена українськими педагогами, найперше Ю. Руденком (м. Київ) і втілена у практику шкільного виховання В. Каюковим (м. Кіровоград). Повноціло вона викладена у Програмі Всеукраїнської організації "Молода січ" ("Освіта", 1999, № 7—8; 19—20).