16. Опишіть носії змісту цілісного педагогічного процесу та принципи його формування в початковії освіті.

В педагогіці провідним та найширшим поняттям є «педагогічний процес» (у низці джерел вживається синонім – «навчально-виховний процес»). Його зміст і організація є однією з основних функцій будь-якої освітньо-виховної системи. Ті системи, що організовують педагогічний процес, визначаються як «педагогічні системи». До них відносять: школи, вищі навчальні заклади, військові підрозділи і частини тощо.  Саме поняття «процес» походить від латинського слова processus, яке означає походження, просування вперед. У словнику іншомовних слів даються такі визначення процесу: 1). Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком. 2). Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.  В педагогіці цей термін почали використовувати на початку XX століття. Вперше обгрунтував поняття «педагогічний процес» відомий російський педагог П. Ф. Каптєрев (1849-1922) – автор численних праць з історії та теорії педагогіки – в книгах «Дидактичні нариси» (1895) і «Педагогічний процес» (1905), де наголосив на необхідності цілісності та єдності навчання й виховання. Наприклад, у роботі «Педагогічний процес» він так визначає це поняття: все, що відбувається в школі щодо навчання і виховання, тобто сукупна навчально-вихована діяльність, – це і є педагогічний процес.  До такої думки долучився й О. П. Нечаев, який разом з П. Ф. Каптєревим розробив основи психологічної дидактики, а також Н. К. Крупсъка. У своїй праці «Виховання» вона визначила необхідність єдності двох основних процесів – навчання і виховання. Автор підручника «Педагогіка» А. Г. Пінкевич (1884-1939) також відстоював ідею єдності та цілісності навчально-виховного процесу.  Проте були і такі приклади, коли окремі теоретики розділяли дидактику і теорію виховання, а в житті навчальних закладів відбувалося навпаки – виховання і навчання здійснювалися обопільно. Наприклад, М. В. Крупєніна, В. Н. Шульгін соціологізували цей процес. Вони під педагогічним процесом розуміли всю сукупність впливів, які формують людину, і були авторами «теорії» відмирання школи. Інші біологізували педагогічний процес, стверджуючи, що розвиток людини не залежить від умов життя й виховання, що це просто процес розкриття успадкованих людиною властивостей і здібностей. Окремі думки педології належать до цієї концепції. Деякі автори (наприклад А. Г. Калашников) намагалися обгрунтувати правомірність визнання обох цих основ, але відкидаючи крайності кожної з них. Прихильники такої думки людину розглядали як пасивний продукт виховання, заперечували значення біогенетичних законів для педагогіки.

Тільки в 70-х роках XX століття теорія повернулася до об'єднання виховання і навчання в єдине ціле. Важливу роль у теоретичному визначенні цього поняття відіграли вчені-дидакти Ю. К. Бабанський, М. О. Данилов, М. М. Скаткін, а згодом – С.У. Гончаренко, І. П. Підласий.  Ю. К. Бабанський дає таке визначення педагогічного процесу: «Педагогічний, навчально-виховний процес... є органічною єдністю процесів навчання, виховання та розвитку. Суть його полягає у передаванні соціального досвіду старшими і засвоєнні його підростаючими поколіннями шляхом їх взаємодії, спрямованої на задоволення сучасного суспільства у всебічному, гармонійному розвиткові особистості».  Практично цієї ж точки зору дотримується С. У. Гончаренко: «Педагогічний процес (навчально-виховний процес) – цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої вирішуються суспільно необхідні завдання освіти й гармонійного виховання. Педагогічний процес – цілісний процес, що органічно поєднує навчання, виховання та розвиток вихованців. Компоненти педагогічного процесу: мета, завдання, зміст, методи, засоби й форми взаємодії педагогів і вихованців, результат».

Як відзначає академік Б.Т.Лихачов, в педагогічному принципі як теоретичному узагальненні відображені усталені й перевірені практи­кою суспільні орієнтири, закономірні зв'язки, залежності організації навчально-виховного процесу, а також педагогічного керівництва пізнавальною, трудовою, творчою, ігровою, та іншою діяльністю дітей. Принципи навчання й виховання належать до групи власне педагогічних закономірностей. Вони виникають і функціонують у межах навчально-виховного процесу, визначають початкові позиції педагогічної майстерності і педагогічного мистецтва. Суворе дотри­мання педагогічних принципів активно сприяє успішному вирішенню виховних суперечностей, забезпечує безболісне входження кожної дитини в систему колективних стосунків і засвоєння соціального досвіду [21,139].

Педагог як носій педагогічної діяльності спрямовує свої зусилля на управління навчально-виховним процесом, організацію стосунків і життя дітей. Разом з тим, він керує пізнавальною, трудовою, творчою, ігровою та іншою діяльністю і самодіяльністю дітей. Тому виділяється дві групи принципів педагогічного процесу.

Перша група принципів загальної організації навчально-виховного процесу визначається єдністю виховання і суспільного життя і передбачає філософські, політичні, моральні чинники суспіль­ства, відображає корінні його основи і образ життя.

Друга група принципів обумовлена особливостями вікового роз­витку дітей, їхньої пізнавальної, трудової та іншої діяльності.

До першої групи академік Б.Т.Лихачов відносить принципи: суспільно-ціннісної спрямованості навчально-виховного процесу, здійснення комплексного підходу, організації взаємодії різноманіт­них видів дитячої діяльності, зв'язку всієї навчально-виховної діяльності з життям, цілісного й гармонійного інтелектуально-емоційного, емоційно-вольового і дієво-практичного формування особистості у процесі навчання й виховання; навчання й вихован­ня дітей у колективі, що в свою чергу передбачає послідовне поєд­нання масових, колективних, групових, індивідуальних форм робо­ти, єдності вимогливості і поваги до дитини; поєднання керівниц­тва життєдіяльності дітей з розвитком їх самодіяльності, ініціативи і творчості в навчанні й вихованні, естетизації усього дитячого життя, перш за все, навчання й виховання.

Друга група принципів передбачає безпосереднє керівництво пі­знавальною, трудовою, громадською, естетичною, ігровою діяльністю дітей, їх самодіяльністю у процесі навчання й виховання. Серед них: принцип провідної ролі навчання й виховання школярів по відно­шенню до їх інтелектуального, емоційного, морально-вольового, дієво-практичного, естетичного, фізичного розвитку, поєднання й стимулювання пізнавальної, трудової та іншої діяльності школя­рів, активізації їх морально-вольових зусиль та збудженням безпо­середнього інтересу до справи, постійного узгодження методів і прийомів інтелектуальної, трудової та іншої діяльності з метою і завданнями навчально-виховної роботи, змістом і реальною психо­логічною ситуацією, принцип поєднання і розвитку у дітей в на­вчально-виховному процесі всіх типів мислення: емпіричного й абстрактного з його різновидами, врахування вікових та індивідуа­льних особливостей дітей у педагогічному процесі; послідовності й систематичності в навчанні й виховання; наочності; доступнос­ті; ґрунтовності й міцності та ін. [21, 139 - 146].

Принципи навчально-виховного процесу є й його зако­номірностями, що відображають реальні залежності і зв'язки між педагогічними явищами. Педагогічні принципи не є раз і назавжди даними й незмінними. Саме життя, зміна характеру суспільних відно­син, досягнення науки й педагогічної практики обумовлюють як появу нових принципів, які відповідають вимогам сучасності, так і внутрі­шню динаміку, зміну існуючих традиційних принципів.