27. Поясніть сутність педагогічної техніки, саморегуляції, релаксації педагога. Схарактеризуйте увагу та уяву вчителя.

Поняття "техніка" походить від гр. technikos — вправний, і означає сукупність прийомів та пристосувань. Техніку вчителя називають педагогічною, у 20-х роках XX ст. її розуміли як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів.

До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння:

· спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення);

· спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд);

· керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість)

Педагогічна техніка — це вміння вчителя використовувати власний психофізичний апарат як інструмент педагогічного впливу, уміння емоційної саморегуляції, спілкування, культура і техніка мовлення.

Саморегуляція — це не придушення негативних образів, а заміна їх на такі, що стимулюють до корисних справ. Позитивні переживання необхідно поєднувати з корисними діями, а негативні вчинки не карати, а просто підкріпляти, не поєднувати з діями, що приносять задоволення, позитивними емоціями, самозаохоченням.

До прийомів саморегуляції також належить раціональний самовплив, тобто аналіз почуттів, бажань; виділення в них позитивних і негативних рис, порівняння витрат часу та сил з імовірністю досягнення результатів, збереження або зниження рівня домагань, що впливає на рівень тривожності, змінює характер емоцій, настрій, прагнення.

Прийомом саморегуляції може бути і "виконання" бажаної соціальної ролі. Лякливий грає роль сміливого, мовчазний — комунікабельного, тривожний — упевненого. Молодому вчителю на роботі корисно "грати" спокійного, рішучого, урівноваженого, доки він справді стане таким.

До психотерапевтичних прийомів саморегуляції належить, зокрема, рефреймінг, тобто зміна контексту або смислу події. Перейменувавши, переоцінивши смисл ситуації, ми змінюємо свою емоційну реакцію. Розуміння того, що негативна поведінка в одних обставинах стає в інших позитивною, є основою рефреймінгу контексту. Отже, саморегуляція дасть викладачу змогу ефективно спілкуватися.

Релаксація (від лат. Relaxatio - ослаблення, розслаблення) - глибоке м'язове розслаблення, що супроводжується зняттям психічної напруги.В нашому житті необхідно вміти недопускати  перенапруження та вміти знімати його. Потрібно вміти слухати своє тіло.   Використовуйте  кілька хвилин для м'язового розслаблення та відновлення дихання. В наш час існує дуже багато різноманітних, цікавих технік, методик, тренінгів,  які допоможуть кожній людині розслабитися в будь-який момент, в будь-якому місці.

Увага – самостійний про-цес, спеціальна діяльність. Розрізняють мимовільну, довільну, післядовільну увагу. Мимовільну увагу іноді називають пасивною, емоційною. Коли говорять про пасивність, мають на увазі залежність мимовільної уваги від об’єкту, який її привертає і підкреслюють відсутність зусиль з боку людини, щоб зосередитись. Коли ж її називають емоційною, то підкреслюють зв’язок між емоціями, інтересами, потребами та увагою. Мимовільна увага – це зосередження свідомості на об’єкті через певні особливості цього об’єкту. Якості об’єкту, що привертають до нього мимовільну увагу: 1) сильний різкий подразник (стук в две-рі); 2) зміна у силі подразника (підвищення або зниження голосу); 3) новизна (нова іграшка); 4) початок і припинення дії подразника (пауза перед початком розповіді); 5) об’єкти, які викликають емоції (яскраві кольори, мелодійні звуки); 6) об’єкти які викликають інтерес. Для підтримки уваги за допомогою інтересу на уроці потрібно дотримуватись таких принципів: змістовність і цікавий виклад матеріалу, розмаїття методів, захопленість вчителя, емоційність уроку. Довільна увага. Її синонімами є довільна або вольова увага. Цим підкреслюється свідома зосередженність уваги на об’єкті. Довільна увага – це свідома зосередженість уваги на об’єкті із участю вольових зусиль. Людина зосереджується не на тому, що для неї цікаво, а на тому, що вона повинна робити. Довільна увага виникає, коли людина ставить перед собою ціль, досягнення якої вимагає зо-середженості. Постановка цілі діяльності – це причина довільної уваги. У дитини довільна увага виникає і при виконанні вимог дорослих. Післядовільна увага виникає після того, як була викликана довільна увага, при цьому знижується вольове зусилля. Вона близька до мимовільної уваги: виникає на основі інтересу, але характер інтересу інший. В мимовільній увазі – інтерес до самого процесу діяльності, а в післядовільній – до її результату (учень розпочав розв’язувати приклад без інтересу – довільна увага, в ході розв’язання в нього зростає рішучість досягти результату незважаючи на труднощі – післядовільна увага). Післядовільна увага виникає тоді, коли знижуються вольові зусилля і підвищується інтерес. Властивості уваги: 1) обсяг; 2) розподілення; 3) концентрація; 4) стійкість; 5) переключення.Обсяг уваги – це кількість одночасно охоплюваних увагою об’єктів.

Розподілення. Під час одночасного виконання одного, або більше видів діяльності. Переключення виникає при свідомому переході від однієї діяльності до іншої, від одного об’єкту до іншого. Концентрація – це міра зосередженості на об’єкті. Стійкість виявляється в тривалості зосередження уваги на об’єкті. Слід відрізняти від фізіологічних коливань уваги, які відбуваються через 2-5 секунд (хода годинника чується то ближче, то далі). Але ці коливання не помічаються і не заважають в діяльності. В середньому через 20-15хв роботи відбувається мимовільне відволікання уваги. На уроці цей момент слід використати для переходу до нових видів роботи, розв’язання розвантажувальних завдань, повідомлення цікавих фактів.

УЯВА - це відтворення у психіці людини предметів та явищ, які вона сприймала коли-небудь раніше, а також створення нових образів предметів та явищ, котрих раніше вона ніколи не сприймала.

Функції уяви полягають у:

• моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;

• створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;

• створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

• створенні образів об'єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо;

• створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

Види уяви

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види. За характером продуктивності виокремлюють:

• відтворювальну (репродуктивну) уяву - продукти якої вже були ві­домі раніше;

• творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

• Пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

• Активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

• Конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо

• Абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами). За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють: • Сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації); • Творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації). Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовіль­ний і довільний характер. Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, і творчу. Відтворювальну уяву поділяють на залежну та незалежну. Уява, яка ґрунтується на образах предметів та явищ, які людина сприймала раніше, має назву відтворювальної залежної. Уяву, що спирається на створення образів внаслідок опису, схеми, карти, графіка тощо, називають відтворювальною незалежною. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах, в історичних документах. Особистості доводиться уявляти незнайомі об'єкти та явища на основі їх опису. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей. Цим видом уяви користується інженер, який вивчає нову для нього машину за кресленнями. Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ. Уяву поділяють ще на активну й пасивну. Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації - динамічний, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу і взаємне переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси - інтуїція, прозріння. Пасивна уява не має поставленої мети, інколи постає як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Кожній особистості властиві марення, в них легко віднайти зв'язок продуктів уяви з потребами людини. Уява виявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна тощо. Усі ці види уяви мають свої особливості. Особливим видом уяви є мрія. Мрія - це уява бажаного майбутнього. У мріях створюються образи бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях виявляється зв'язок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрії стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох видатних людей. Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, і в цьому вони схожі на процеси сприйняття, пам'яті й мислення.