44. Характеристика козацької педагогіки. Діяльність козацьких шкіл в Україні.

У 1652 році Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл по підготовці кобзарів, лірників і взяв їх під свою опіку. Це були, по суті, перші музичні школи в Україні.

Осередком освіти XVII ст. був, звичайно, Київ, але школи були  також  у Чернігові, Новгород-Сіверську,  Батурині та ін.Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах і містечках України. Школи розміщувалися переважно у приміщеннях, які належали церквам, їх іноді й називали за назвою церкви: Покровська, Успенська та ін. Вчителі мали собі помічників з кращих учнів, яких називали «школярами», «молодиками», «виростками». Учні жили в будинку дяка і крім навчання виконували господарські роботи.  Школи існували на кошти батьків. Дітей навчали читати, писати, рахувати та ін. Виховання було переважно релігійним. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях.Військову справу викладали досвідчені і загартовані в боях козаки,  які  мали звання «військового служителя» і користувалися високим авторитетом.Ці школи давали дітям хліборобського стану лише початкові знання, але вони були доступними і задовольняли  потреби  простого народу  в освіті.

Багатовіковий визвольний козацький рух  сприяв виникненню козацької педагогіки, частини народної педагогіки у вищому її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині — незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною  свідомістю і самосвідомістю.Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду   Відродження.Під  захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території  Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 році, послужила зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що  хотіли бути паламарями  і дияконами;  тут було  30 учнів. Крім того, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші. Тут учили цих дітей,  їх було близько 50, — грамоті, співу та військовому ремеслу. В січовій школі було реалізовано принцип гармонійного виховання людини, бо  разом із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялося психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Посібниками для навчання були «Часослов» і «Псалтир», які в достатній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна «Козацька читанка».Перший розділ « Читанки» включав реєстр «Переяславських статей 1659 року», які були прийняті після виборів гетьманом сина Богдана Хмельницького  Юрія.

В учнівському колективі  існувало самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одного для старших, другого — для молодших. Якщо ті не виправдовували довіри, після закінчення навчального року їх переобирали. Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимство. Хлопчики, що браталися, клялись один одному  у вірності.

Українська козацька система виховання — глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому  світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім — дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки.

Другий ступінь козацького виховання  вчені  називають родинно-шкільним. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримувала підвищену і вищу освіту. У козацькому середовищі виникло, закріпилося, а потім і поширилося в слов'янському стилі кілька специфічних систем фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на тіловиховання, самовдосконалення особистості. Це перш за все система фізич­ного виховання і військового вишколу учнів різних типів шкіл (володіння луком, списом, шаблею і арканом, майстерність їзди на бойовому коні, управління і догляд за ним тощо). Система ведення наступальних і захисних боїв з позиції духов­ності, створення "кругової неприступної оборони" (між іншим, і свої військові табори вони зводили за такими ж принципами), системи козацького єдиноборства: все підпорядковувалося основ­ній меті — вихованню незборимого воїна-захисника, богатиря, красивого тілом і духом, інтелектуально багатого.

Отже, високий рівень розвитку психофізичної і духовної куль­тури козацтва, досягнення української етнопедагогіки з питань тіловиховання молоді, інтелектуального розвитку визнані й апро­бовані у світі, мають природне право на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання і духовності сучасної молоді.