45. Києво – Могилянська академія як вищий навчальний заклад

У 1615 році братство заснувало школу, що стала родоначальницею першої вищої школи нашої країни — Києво-Могилянської Академії. Велике значення для становлення школи мала її матеріальна підтримка з боку заміжніх громадян. В  організації Київської братської школи було, безперечно, враховано досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання покладалися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також «сім вільних наук». Учні чотирьох нижчих класів (їх називали фара, інфіма, граматика й синтаксис) вивчали мови, опановували  арифметику, геометрію, вчилися музиці. Учням вищих класів (вони вже називалися студентами) викладалися поетика, риторика, філософія, астрономія. Київська братська школа  була  всестановою, і цей принцип завжди зберігав чинність  серед численних статей шкільних статутів. Шкільні статути зобов'язували вчителів постійно нагадувати учням про їхні обов'язки перед Богом, батьками, наставниками, суспільством, виховувати їх у дусі взаємної самоповаги, любові до свого народу, його мови, традицій,  віри.

В 1631 році у Києві виникла Лаврська школа. Її заснував  архимандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Лаврська школа існувала недовго. Київське братство виступило за її об'єднання з братською. Цю вимогу підтримали митрополит Іов Борецький, а після його смерті — новий митрополит Ісайя Копинський, а також гетьман Війська Запорізького Іван Петрижицький, який у «Листі войськовому» обіцяв у разі згоди Петра Могили «школи охороняти й за них до самої смерті стояти».

Об'єднана школа почала діяти в 1632 році на території братської школи і під наглядом братства. Вона отримала назву колегії. Велику роль у цій справі зіграв Петро Могила — високоосвічена людина, видатний просвітитель. Аналіз програми  Київської братської школи показує, що вона  спочатку мало чим відрізнялась від інших братських шкіл, оскільки організація її ввібрала весь багатий досвід, що існував на той час. Тут викладалися слов'янська, книжна українська, грецька, латинська і польська мови, а також граматика, піїтика, риторика, філософія, арифметика, геометрія, астрономія, історія й музика. Однак уже в перші роки свого існування Київська братська школа  розвивалася як вищий навчальний заклад. Цьому сприяли її викладачі — визначні вчені, письменники, громадські  діячі. Почесне місце серед них належало першому ректору Київської братської школи професорові Івану Борецькому, одному з найвпливовіших політичних і освітніх діячів того часу.

У 1619—1620 рр. другим ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький, син учителя й ректора Острозької школи Герасима Смотрицького, родом з м. Смотрича на Поділлі.

Третім  ректором школи, з 1621 р. по 1624 р., був Касіян Сакович.  Він народився  у м. Потеличі на Галичині, навчався у Краківській та Замойській академіях.

Об'єднавшись з Лаврською, Київська братська школа значно поліпшила своє матеріальне становище і, що особливо важливо, поповнилася новими високоосвіченими викладачами. Ця подія — злиття шкіл — була новим кроком на шляху розвитку вищої освіти в Україні. Свої знання, блискучі організаторські здібності й матеріальні кошти — все це дав колегії, Петро Могила (1596—1647) — високоосвічена людина, визначний просвітитель і гуманіст  (в його честь Колегія згодом стала називатися Києво-Могилянською).

В  Київській академії  існувало вісім класів — чотири граматичних та класи поетики, риторики, філософії і богослов'я.  Також   в академії  була   бурса,   в якій  жили студенти, що приїздили на навчання з дальніх околиць;  таких студентів було немало.

Києво-Могилянська Академія  стала загальноукраїнським освітнім центром, сприяла  зародженню  почуття національної єдності. Це мало велике значення в умовах, коли українські землі були роз'єднані і входили до складу різних держав. Те, що Київська академія з самого початку свого існування  здобула визнання і повагу української знаті, показує,  що рівень навчання в Академії задовольняв її вимоги і був не нижчим, ніж у західноєвропейських вищих навчальних закладах, в яких раніше навчалися діти з багатих родин.

З 1753 р. в Києво-Могилянській академії навчання   організовувалось тільки російською мовою. А в 1765 р. за наказом Катерини II в Академії було запроваджено курс російської мови, щоб звідси черпати кадри для Московії. Викладачі Академії  були проти  русифікації закладу. Через   діяльність  митрополита С. Миславського щодо виконання царського  наказу про запровадження в Академії викладання російською мовою, декілька вчителів Академії подали йому заяву про те, що  не можуть погодитися з ним і виходять з Академії. Це були  перші відкриті протести проти русифікації українських шкіл.

Однак Академія в той час не могла очолити боротьбу за національну школу в Україні. По-перше, вона служила не тільки українцям, але й іншим народам (сербам, болгарам, росіянам та ін.). По-друге, Академія була православною, а отже, підлеглою цивільному правителю — російському царю, що був православної віри і мав спільника в особі патріарха в Москві. Його воля і  авторитет  православного патріарха ставали законом для світської влади й православних на всій території імперії. Мусила підкорятися цим законам і Київська Академія, яка була православною. Протиставити русифікаторській політиці вона не мала що: ні іншої  віри,  ні  національного духу. Академія, точніше, ще школа, організована Петром Могилою, злившись з братською школою в колегіум, втратила той національний дух, який до об'єднання вносили козаки  як  члени братства.

У 1817 р. Києво-Могилянська Академія була закрита. Кращі традиції православної вищої школи України перейняв у 1834 р. Київський університет. Протягом 200-літнього періоду своєї діяльності Київська Академія була визначним освітнім і науковим центром. І  згодом через 175 років, у вересні 1992 року, Києво-Могилянська Академія знову покликала молодь до навчання.