30 Методи та засоби психотерапії в педагогіці. Поняття естетотерапія.

Психотерапія визначається як лікування душі психологічними засобами. Метою її є зміна особистості, звільнення її від травматичного досвіду, що формує захисні, обмежувальні реакції, тривоги, страхи, непевність у своїх силах і можливостях. З методичного погляду гуманістично орієнтована психотерапія є вербальним і невербальним впливом на особистість, який спрямовано на допомогу їй в усвідомленні власних думок, почуттів, бажань і способів поведінки. У результаті цього людина навчається розуміти й приймати себе, піклуватися про себе, будувати свій внутрішній світ і відносини з оточенням на основі вільного вибору.

Отже, психотерапевтичний вплив у широкому сенсі має загальнолюдську сферу поширення.

Успішність навчання насамперед визначається готовністю і бажанням учнів бути тими, кого навчають. Добровільне праг­нення опановувати знання, активність та ініціатива самі по собі психотерапевтичні, оскільки розширюють можливості сприйняття й засвоєння нової інформації. У цьому плані особистість викладача відіграє важливу роль, тому що довіра й ставлення до нього як до партнера в процесі навчання створює в учнів почуття безпеки і стимулює прояв пізнавальних і творчих здібностей.

Створення певних відносин між учасниками педагогічного процесу пов’язано з позитивною установкою до особистості іншої людини, визнанням її цінності без упереджень, зайвої критич­ності й схильності до оцінювання. Безоцінювальне ставлення знижує відчуття загрози, а тому підвищує впевненість тих, хто навчається, у своїх здібностях, робить їх більш відкритими новому досвіду, виключає скептичну оборонну позицію через страх зробити помилку. Доброзичливе, довірливе ставлення завжди надає право вільно думати й почувати, що сприяє кращій реалізації творчого потенціалу кожної людини.

Важливою особистісною передумовою в гуманістичній психотерапії, на думку відомого американського психолога Карла Роджерса, є здатність бути самим собою в процесі міжособистісної взаємодії, а також постійне прагнення до особистісного зростання і самоактуалізації.

Крім основних особистісних передумов, у педагогічному процесі можна виокремити групу методично важливих психотерапев­тичних параметрів, що визначають успішність взаємодії між людьми. Видатний американський психотерапевт Дж. Буженталь відніс до них такі змінні, як: присутність, рівень комунікації, рівень впливу, локус уваги (чи синхронізація бесіди) і рівень усвідомлення розв’язуваної проблеми. Присутність. Мається на увазі взаємне залучення педагога і його учнів у безпосередній п роцес навчання, що відбувається в даний конкретний момент часу. Викладач повинен більш повно й чітко усвідомлювати мету, намір, думки і дії, що він здійснює в даний момент для вирішення педагогічного зав­дання. При цьому варто фіксувати реакцію аудиторії, що виражає ступінь присутності, зацікавленості й уваги тих, хто навчається, до того, що відбувається «тут і тепер». Таким чином підтримується постійний контакт зі слухачами і з’являється можливість вільної та більш адекватної взаємодії з ними.

Рівень комунікації. У педагогічному процесі найчастіше спілкування відбувається на звичайному середньому рівні, що дозволяє учасникам процесу знаходитися у певних «ділових рамках», які сприяють засвоєнню необхідної науково-прак­тичної інформації. Варто пам’ятати, що зменшення формальності у відносинах обмежує можливості викладача в пред’явленні необхідної вимогливості до своїх учнів. Дотримання ж певної домірності між формальним і неформальним рівнями комунікації є проявом його творчої свободи вибору.

Рівень впливу. У процесі звичайного слухання здійснюється найслабкіший «тиск» (хоча навіть у разі абсолютного мовчання він має місце, тому що є присутнім сам співрозмовник з неминучими бальними реакціями).

Постановка питань від широких до більш вузьких підсилює тиск на співрозмовника, тобто веде, спрямовує бесіду у певному руслі. Коли відбувається безпосереднє навчання: даються завдання, вказівки, поради, викладаються концепції і теорії — тиск (вплив) стає більш сильним, особливо якщо немає викладу альтернативних підходів. Найдужчий тиск відбувається, якщо співрозмовника закликають зробити щось конкретне (у вигляді команд, посилань на авторитети), а також дається суб’єктивний зворотний зв’язок, як осуд, так і похвала.

Знання перелічених рівнів дозволяє викладачу впливати на слухачів із урахуванням потреб навчання і поставлених цілей та завдань.

Локус уваги (чи синхронізація бесіди). Увага як один із психіч­них процесів має різні властивості, які допомагають людині орієн­туватися в навколишньому світі, концентруватися на важливих подіях, зосереджуватися, а в разі потреби — переключатися на нові значущі події. З погляду комунікації в процесі спілкування локус уваги співрозмовників може бути звернений або на одного з них, або на їхні взаємини, або на відносини з іншими людьми чи подіями, які не включені в контекст даної взаємодії.

Рівні усвідомлення розв’язуваної проблеми. Ця психотерапевтична змінна також має величезне значення в процесі викладання. Якщо система змістів, що вкладає у свої слова вчитель, не вписується в тезаурус (систему відомих понять) його учнів, то виклад нового матеріалу значно ускладнюється. Цей факт звичайно враховується в шкільному навчанні, але ця закономірність повинна бути врахована і викладачами вищих навчальних закладів.