8.3. Види ілюстрацій

Для того, щоб добре проілюструвати газету, потрібні гарний смак, досвід, уміння використовувати поліграфічну техніку; треба також розуміти завдання ілюстрування, знати специфіку оформлення га­зет різних типів та особливості різних видів ілюстрацій.

Усі газетні ілюстрації, залежно від характеру їхніх оригіналів, поділяються на дві групи. Перша — фотоілюстрації, оригінали яких отримують з допомогою фото- чи кіноапарата. Це — репортажні знімки, фотопортрети, фотомонтажі й фотоплакати, фотонариси, фотоетюди і фотопейзажі, фотонатюрморти, фоторепродукції,'кіно­кадри та ін.

Терміном "фотоілюстрація", як правило, об'єднують усі фотознім­ки, що друкуються на сторінках газет і журналів, а також клішовані сполучення фотознімків з елементами малюнків і тексту. Однак роль фотознімків на сторінках газет і журналів не можна зводити тільки до ілюстрування. У сучасній практиці вона значно розшири­лась. Наприклад, фотографія, що відображає будь-який факт і вмі­щена на полосі автономно, є ілюстрацією полоси, тобто елементом оформлення, і водночас виступає як самостійна журналістська публі­кація на певну тему, тобто як інформаційний, змістовний елемент.

Фотоілюстрації можна поділити на три різновиди відповідно до їх змістового наповнення.

Нерідко фотографії анотують текстовий матеріал, не доповню­ючи його у змістовому плані. Вони відіграють роль рубрики чи символу публікацій на певну тему.

Заставки-символи, постійно з'являючись на полосах, хоч і не до­повнюють змісту текстових матеріалів, однак привертають увагу читачів і допомагають чітко зорієнтуватись у тематиці виступів газети. Цим і обмежується обсяг візуальної інформації, отримува­ної від таких фотоілюстрацій.

Цікаво, що деякі заставки-символи немов абстраговано скопійо­вані з раніш надрукованих фоторепортажів. Там вони були лан­кою в зображальному ряду і несли змістове навантаження. При повторній публікації їх призначення змінилося, обмежилося засо­бом, що допомагає розібратись у тематиці тих чи інших матеріалів номера. Втрачаючи початкове значення, вони з кожною публіка­цією затверджують себе як орієнтир, оскільки для читача їх поява на полосі стає звичною. З іншого боку, такі фотознімки пожвавлю­ють газету, тобто формують її зовнішній вигляд.

Значно частіше на сторінках газет і журналів друкуються фото­знімки, що є ілюстрацією у звичному розумінні. Мова йде про фотоілюстрації до текстових публікацій. У цьому випадку текст і фотознімок — змістова єдність: обидва компоненти сукупно розкривають одну тему, хоча їх участь у цьому нерівнозначна. Фотографії посилюють вплив текстових матеріалів, але не мають значення самостійних публікацій, є прикладними, тоді як текст без фотознімка не втрачає своєї цілісності, завершеності.

Цей різновид фотознімків, як і заставки-орієнтири, формує графіч­не обличчя видання, виступає як активний компонент художньо-графічного оформлення газет і журналів. У той же час існує і сут­тєва відмінність від першого різновиду. Річ у тім, що фотознімки-ілюстрації беруть на себе і змістове навантаження, наочно поясню­ючи чи доповнюючи текст.

Фотознімок уперше з'явився на сторінках періодичної преси як ілюстрація. Причина цього — в наочності й документальності фо­тографії. Газети і журнали намагалися дати читачеві наочне пояс­нення чи документальне підтвердження того, про що повідомля­лось у текстових матеріалах.

Наступним етапом був період від ілюстрації до інформації. У сучасній періодичній пресі інформаційні фотознімки — найпоши­реніший різновид фотоілюстрацій.

Поділ фотознімків на ілюстративні та інформаційні нерідко буває умовним, бо ці різновиди фотографій генетично близькі. І справді, вже перші фотоілюстрації у пресі містили і фотоінформацію: знімок, який пояснював текстовий матеріал, не допускав словесного опису якогось об'єкта, а давав про нього наочне уявлення, повідомляв до­даткову інформацію. Фотографічне зображення не може бути рівно­значним словесному. Інакше відпала б необхідність вміщувати його в газеті чи журналі.

З іншого боку, інформаційний фотознімок не позбавлений ілюс­тративності. Повідомляючи про новий факт чи явище сучасної дійсності, він водночас є ілюстрацією цієї дійсності. Отже, генетич­на близькість обох різновидів фотознімків знаходиться в межах природних якостей фотографії.

Ілюстративні та інформаційні публікації розміщуються за струк­турою та змістовою ємністю.

Як уже зазначалося, фотознімки-ілюстрації включаються як ком­понент у текстові виступи, служать додатковим зображувальним засобом і не є самостійними публікаціями, тобто в структурі "текст-знімок" останній компонент виконує підпорядковану роль.

Говорячи про фотоінформації в газетах і журналах, ми маємо справу з іншою структурою публікацій. З двох компонентів — фотознімок і текст — як основний виступає фотознімок. Першість знімку визначається зосередженням уваги читача передовсім на фотографії та її часто більшою порівняно з текстом інформаційною ємністю. Текст у такому разі лише доповнює чи пояснює фотозоб-раження. Якщо фотознімки-ілюстрації звичайно обмежуються фрагментарним відображенням факту, що описується текстом, то інформаційна фотографія має давати більш або менш завершене уявлення про нього.

Фотоінформаціям більшою мірою, ніж фотоілюстраціям, власти­ва передача в самому знімку ставлення фоторепортера до фіксова­ної дійсності. Досягти цього дозволяє використання зображально-виражальних засобів фотографії у процесі зйомки та лабораторної обробки фотознімків, а також логічна чіткість і завершеність зобра­жального ряду фотографій на сторінках газет і журналів. Отже, змістова ємність інформаційних фотознімків визначає два момен­ти: об'єктивність (документально зафіксовану фотокамерою ре­альність як таку) і суб'єктивність (особисте ставлення, що виражає оцінку цієї реальності). Іншими словами, зміст інформаційних знімків — це дійсність, відтворена фотокамерою та інтерпретована фоторепортером. Завдяки присутності на фотознімку об'єктивного та суб'єктивного моментів, тобто констатуючого та оцінювального, фотопублікація набуває значущості самостійного журналістського виступу в газеті чи журналі.

Світло, тон, ракурс, колорит створюють своєрідну стилістику фо­тографії. Іншу роль відіграють жанри. їхня структура співвідно­ситься з різними виявленнями дійсності та задумом фотожурналіста, визначаючи при цьому особливості освоєння цієї дійсності та ав­торського самовираження. Конкретизація цього положення свідчить про те, що факт є основою фотозамітки, подія — основою фоторе­портажу, явище — фотонарису і т. д.

Отже, основна ознака, за якою різняться жанри фотожурналісти-ки, — конкретне призначення.

На підставі цього можна дати таку характеристику жанрів.

Фотозамітка — жанр оперативної фотоінформації про факти дійсності.

Фоторепортаж відображає подію. Не факт як завершена ре­альність, а народження факту — об'єкт відображення цього жанру. Показ розвитку події у фоторепортажі наближений до реальної фабули, тобто заснований на послідовній фіксації. До репортажно-го фотознімку ставиться ряд вимог. Одна з них — вимога природ­ності. Знімок має показувати те, що було в дійсності. Усяке інсценування веде до фальші: читач одразу відчує штучність, не­правдивість.

Фоторепортаж — це образна документальна інформація та публі­цистика. Його специфіка — показ реальних людей і подій та їх оцінка журналістом. Складність репортажного жанру полягає в тому, що треба зуміти знайти і донести до читача не окреме, а най­головніше з того, що бачить, відчуває і розуміє фотожурналіст.

Репортажний знімок має характерні особливості, які різко відрізняють його від інших фотоілюстрацій. Він оперативно, неста-тично, реально відображає той чи інший конкретний факт, явище дійсності, яке відбулося сьогодні чи вчора.

Репортажний знімок може бути двох видів: такий, що відобра­жає подію, і звичайний. Знімки першої групи показують щось нове, видатне, незвичне. Знімки другої найчастіше відображають повсяк­денну діяльність. Вони показують не так події, як явища, що відбу­ваються впродовж тривалого часу, фіксують їх окремі моменти.

Фотокореспонденція — жанр, сутність якого становить не стіль­ки повідомлення про факти громадського життя, скільки виявлення їх причетності один до одного, осмислення та узагальнення. У цьо­му випадку факти служать емпіричною фазою для розроблення тієї чи іншої теми. На відміну від фоторепортажу фотокореспон­денція осмислює результати події.

Одним з найскладніших видів газетної ілюстрації є фотонарис, що складається з декількох присвячених одній темі фотознімків, іноді об'єднаних із текстом. Він надає широкі можливості для роз­криття теми, для освоєння будь-якого факту чи події з різних боків. У пресі зараз використовуються різні види фотонарису, починаючи з простої тематичної фотодобірки — декількох знімків, скомпоно­ваних у відповідній рубриці в одному місці газетного номера, — до складного, наскрізного фотонарису, коли знімки розкидані по різних сторінках газетного номера.

Підготовка фотонарису вимагає багато часу та високої кваліфі­кації журналіста. Крім того, для фотонарису завжди потрібна більша, порівняно з іншими видами ілюстрації, площа, бо до нього входять принаймні три фотознімки. Ці якості фотонарису деякою мірою обмежують його використання в газетах.

Завдання автора фотонарису — побачити за фактом чи подією явище і пояснити його зміст зображальними засобами фотографії. На відміну від фоторепортажу, який фіксує послідовність у розвит­ку події, у фотонарисі зображувальний ряд може будуватись у такій послідовності, яка найкращим чином пояснює думки автора.

У практиці ілюстрування газет і журналів є й інші форми утво­рення. Серед них можна виділити фотомонтаж. Він будується на внутрішньокадровому зміщенні зображальних компонентів для розкриття сутності якихось явищ життя. Фотомонтаж дозволяє краще, повніше показати будь-яку подію та її учасників. Він може бути дуже простим. Наприклад, якщо треба вмістити в газеті декіль­ка однакових за розміром фотопортретів, їх з'єднують, монтують у вигляді горизонтальної фотострічки. Це дозволяє зекономити газетну площу. У пресі застосовують і складніші монтажі, що скла­даються з декількох тематично близьких знімків, наприклад, ре-портажного і фотопортретного.

Іноді в газетах застосовують змонтовані групові портрети: з де­кількох індивідуальних, що складають груповий портрет, вміщуючи його на якомусь (наприклад, пейзажному) тлі. Складність такого монтажного групового портрета полягає насамперед у тому, що всі індивідуальні портрети треба привести до одного масштабу. Для цього їх перезнімають, збільшують чи зменшують до середньої ве­личини. Друге, що треба мати на увазі під час створення групового портрета засобами монтажу, — це однакове освітлення. Індивіду­альні портрети можуть бути зняті з освітленням справа і зліва. Відповідно до цього, тінь на обличчі виходить з різних боків. Тому портрети перед монтажем мають бути ретельно оброблені. Така підготовка групового монтажного портрета робить його більш при­родним, максимально наближеним до справжнього групового порт­рета.

Майстерно виконаний фотомонтаж може уподібнитися творам мистецтва: він дає художній образ, має символічне звучання чи стає засобом сатири.

Монтаж декількох фотознімків є основою для фотоплаката. Фотоплакати розміщують у спеціальних номерах газети. Іноді на плакаті монтують фотознімок і малюнок. Знімки використовують­ся для відтворення найважливіших конкретних елементів плаката, малюнок — для оформлення загального тла.

Менше сформувались і визначились як жанр, але все частіше з'являються на сторінках газет і журналів фото зарисовки. Відзна­чаючись особливою (часто ліричною) інтонацією, такі публікації є ніби малюнком з натури, обмежуючись показом одного чи кількох явищ навколишнього світу.

Фотонатюрморт (реклама предметів) використовують не тільки з метою реклами, а й для ілюстрування газетних матеріалів на еко­номічні чи інші теми.

Дуже поширений у пресі фотопортрет. Він може бути індиві­дуальним чи груповим. Вадою багатьох газетних фотопортретів, а надто групових, є невеликий план: на маленькій ілюстрації важко роздивитися вираз обличчя, важливі деталі зйомки зливаються з тлом; нерідко такий фотопортрет спотворює зовнішність зображе­них на ньому людей. Не випадково досвідчені оформлювачі нада­ють перевагу подачі складнопланових фотопортретів, розміщених на двох чи трьох колонках. Такі ілюстрації дають можливість не тільки показати зовнішність людини, а й якоюсь мірою розкрити її характер.

Фотоетюд (вміщує узагальнений образ) і фотопейзаж (зобра­ження місцевості) є засобом естетичного виховання читачів. Для якості ілюстрацій можна використовувати і різні фоторепродукції

• з картин, документів, плакатів тощо. У ролі ілюстрацій може виступати кінореклама, окремі кінокадри з нових фільмів, фото-інтер'єр — показ внутрішнього вигляду приміщень, фотоекстер'єр

• показ зовнішнього вигляду будинків і т. д.

Друга група — нефотографічні ілюстрації, оригінали яких — це малюнки чи накреслення, виконані олівцем, пером чи пензлем. До цієї групи входять малюнки, карикатури, шаржі, плакати, фігури, карти, схеми тощо. Роль ілюстрацій якоюсь мірою виконують ма­льовані заголовки.

Мальований портрет у майстерному виконанні може бути ви­разнішим, ніж фотографічний. Він добре виділяється на газетній сторінці та прикрашує її.

Оформлювачі іноді вміщують у газеті портрет, перемальований з фотооригіналу. Але такий портрет поступається намальованому з натури.

Популярний вид мальованої ілюстрації — карикатура. Кари­катура — гострий і дієвий засіб боротьби з недоліками. Карикатура має бути простою і ясною, відразу ж зрозумілою кожному читачеві. Це не означає, звичайно, примітивізму її виконання.

У більшості випадків карикатура являє собою малюнок пером

— штрихове зображення. Однак є художники, які вдало поєдну­ють штриховий контур із тональними ділянками. Тут можливі різні технологічні варіанти створення оригіналу.

Хоча шарж зовні має багато спільного з карикатурою — при його виконанні також користуються методом гіперболізації якоїсь риси зображуваного обличчя — він принципово відрізняється від неї. Карикатура — це зброя сатири, спрямована проти негативних явищ дійсності, тоді як шарж належить до сфери гумору; його зав­дання — показати позитивних героїв, людей, які користуються по­вагою. Не випадково шарж називається дружнім: він має викли­кати доброзичливу усмішку. Тому в шаржі не допускаються грубі перекручення зовнішніх даних героя, повинна бути порівняльна схожість з ним. Підпис "Дружній шарж" є обов'язковим.

Діаграми — графічне зображення співвідношення величин у статиці чи динаміці. Діаграма часто супроводжує газетний текст

— статті, огляди на економічні теми і т. д., полегшує розуміння найважливіших цифрових даних. Діаграми можуть відігравати і самостійну роль.

Існують декілька видів діаграм:

• діаграма, побудована на основі нескладних фігур, у вигляді стовпця, кола тощо;

• сюжетно-зображувальна діаграма;

• графік.

У стовпцевій діаграмі зіставлення величин досягається завдяки зображенню декількох прямокутників різного розміру, які показують у масштабі ті чи інші величини. У круговій діаграмі площа кола розділяється на сектори різного розміру відповідно до реальних величин, завдяки чому можливе їх наочне зіставлення. У сюжетно-зображувальній діаграмі предмети, величини яких мають бути зіставленими, зображуються не умовно, а у вигляді малюнків цих предметів. На діаграмі-графіку співвідношення показується з допомогою кривих, побудованих на координатній сітці. Графік дає можливості точно і водночас наочно показати співвідношення величин. Він широко застосовується в економічній і технічній літературі, книжках і журналах. Застосування таких діаграм у газетах обмежується переважно галузевими виданнями; у газетах, роз­рахованих на широкого читача, більш дохідливими і зрозумілими є діаграми перших двох видів, особливо сюжетно-зображувальні. Разом із міжнародними оглядами, статтями на міжнародні теми та іншими матеріалами, що можуть бути незрозумілими читачам без наочного зображення місцевості, де відбуваються події, нерідко друкують карти і карти-схеми. Карта в газеті, з огляду на її невеликий розмір, має бути максимально розвантажена порівняно з картами в атласах, підручниках, енциклопедіях і т. д. Однак на такій карті обов'язково показують усі населені пункти, що згадуються в тексті матеріалу. Останнім часом застосувується різновид карти, на якій показується той чи інший континент, а потрібна країна дається у збільшеному масштабі, при якому можна дати назви населених пунктів, річок.

Креслення і технічні малюнки трапляються в галузевих газе­тах. Креслюнок як газетна ілюстрація повинен бути доступним читачам, які не вміють читати технічних креслень. Під цим кутом зору краще вміщувати в газетах схему, на якій деталі зображува­ного предмета мають вигляд, наближений до справжнього. Для більшої доступності креслення з нього треба вилучити всі деталі, що ускладнюють зображення і не мають суттєвого значення для розуміння дії механізму.

Позначення тих чи інших деталей механізму можуть бути дані у двох варіантах: у вигляді цифр, що розшифровуються в підпису, чи у вигляді написів назв деталей на самому креслюнку. Якщо крес­люнок нескладний, і написів на ньому небагато, назву деталей кра­ще давати на самому креслюнку. Якщо ж позначень багато, краще застосувати цифрові надписи. В обох випадках надписи мають бути зроблені чітким шрифтом, а розмір — узгоджуватися з масштабом відтворення ілюстрації.

Технічний малюнок відрізняється від креслюнка тим, що зобра­жує пристрій або механізм у реально-предметному, а не умовному, вигляді.

У газеті трапляються і складні ілюстрації — з'єднання декіль­кох видів малюнків, наприклад, картодіаграми розміщення елементів діаграми на місцевості, на карті, чи з'єднання фотознімка і малюн­ка, як у деяких видах дружнього шаржу. До відтвореної за допомо­гою фотознімка голови героя нарису, художник домальовує тулуб. Таке з'єднання різних видів ілюстрацій є характерним для різних видів монтажів. Структура жанрів — це цілісна система, в якій кожний жанр, стиль виконання завдання відображає об'єкт у пев­ному аспекті. Перевага таких складних ілюстрацій полягає в більш широкому охопленні дійсності завдяки багатоманітності жанрів і в більшій виразності завдяки своєрідності відображення кожним жанром зокрема. Повністю наявна тому, що знайдена журналістом, форма розкриття теми значною мірою передбачає особливості ілюс-траційного оформлення.

Характер ілюстраційного оформлення залежить також від виду і типу періодичного видання, його формату, обсягу, способу друку. Так, наприклад, у щоденній газеті збільшують окремі фотознімки з коротким пояснювальним текстом чи декілька фотознімків, згру­пованих у добірки. У журналах частіше друкуються фоторепор­тажі, фотокореспонденції, фотонариси.

А втім, таке розмежування не є абсолютним. Практика ілюстру­вання періодичних видань показує, що останнім часом газети частіше використовують великі форми — наскрізні фоторепортажі, які по­слідовно, починаючи з першої та закінчуючи останньою сторінкою, розкривають одну тему. У цьому зв'язку можна сказати, що газети якоюсь мірою запозичують досвід художньо-технічного оформлен­ня журналів.

Незважаючи на відмінність в оформленні щоденних газет і тиж­невиків, а також журналів, між ними є й дещо спільне. І газети, і журнали намагаються уникати розміщення на полосі однакових фотознімків, які створюють візуальну надмірність і монотонність в оформленні, тоді як графічна оригінальність фотографій надає їм привабливості, пожвавлює оформлення полоси.