Тема 17. Нацистська диктатура в німеччині

17.1. План семінару

1. Веймарська республіка в Німеччині.

2. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині.

3. Державний лад Німеччини в період нацистської диктатури.

4. Правова політика нацистської диктатури.

5.Крах нацистської диктатури і повоєнний розвиток Німеччини.

17.6. Термінологічний словник

Гестапо – таємна державна поліція в нацистській Німеччині.

Бундесрат – союзна рада, верхня палата парламенту ФРН, що складається із представників урядів земель Німеччини.

Бундестаг – союзні збори, нижня палата парламенту ФРН.

Вермахт – збройні сили нацистської Німеччини.

НСРПН – націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (правляча з 1933р.)

Гауляйтер – керівник обласної організації НСРПН. Одночасно був штатгальтером – імперським намісником відповідної землі.

Фашизм – реакційний політичний рух, спрямований на встановлення відкритої терористичної диктатури, жорстоке придушення демократичних прав і свобод опозиції. Виник 1919р. в Італії. Характерні риси фашизму: культ насилля, расизм, шовінізм, вождізм, культ особи правителя, мілітаризм, експансіонізм у зовнішній політиці, етатизм, централізація, цілковите одержавлення суспільного життя, войовнича ідеологія, нетерпимість до інакомислячих, популізм і демагогія. Фашизм (у формі нацизму) перебував при владі в Німеччині у 1933-1945рр.

Фюрер – вождь, одноосібний глава єдиної з липня 1933р. в Німеччині політичної партії НСРПН (в нім. абревіатурі NSDAP ).

17.7. Хронологія

1919р. – прийняття Веймарської конституції.

1933р. – призначення Гітлера рейхсканцлером.

1934 – суміщення посад президента і рейхсканцлера.

1935р. – введена загальна військова повинність.

1 вересня 1939р. – початок Другої світової війни.

22 червня 1941р. – напад Німеччини на СРСР.

8-9 травня 1945р. – капітуляція нацистської Німеччини.

1949р. – утворення ФРН і НДР.

1990р. – об’єднання Німеччини.

17.9. Опорний конспект

1.Веймарська республіка в Німеччині

Німеччина програла І Світову війну. Восени 1918р. німецька імперія припинила своє існування. Конституція 1919р. перетворила Німеччину в президентсько-парламентську республіку (правда, історична назва “німецька імперія“ була збережена). Оскільки ця конституція була прийнята Установчими зборами у м. Веймарі, то то отримала назву Веймарської. Період німецької історії від прийняття Конституції 1919р. до 1933р. називається Веймарською республікою.

Вищим законодавчим органом був оголошений рейхстаг, який обирався на 4 роки за пропорційною системою. Своєрідна верхня палата німецького парламенту була названа рейхсратом (імперською радою).

Рейхсрату належало право відкладаючого вето стосовно законів, прийнятих рейхстагом.

Особлива увага в Конституції 1919р. приділена президенту. Він обирався “всім німецьким народом“ на 7 років з правом переобрання. Йому належали обширні повноваження: представляти державу у міжнародних відносинах, оголошувати війну і підписувати мир, призначати федеральних чиновників (включаючи канцлера і членів уряду), вводити надзвичайний стан, проводити референдуми з питань бюджету, податків, опротестування законопроектів рейхстагу, розпускати рейхстаг і призначати нові вибори.

Конституція підкреслювала також особливе становище канцлера, якому доручалося “формування політики“ очолюваного ним уряду.

За формою державного устрою Німеччина стала федеративною республікою. Колишні союзні держави стали землями. Кожна земля була територією, яка самоуправлялась. Землі мали свої законодавчі органи (ландтаги), свої конституції, уряди. Всього було 18 земель: 15 республік і три вільні міста.

Конституція розділила владні повноваження між федеральними і земельними органами, встановила верховенство імперського права над правом земель. Зовнішні відносини, громадянство, митна, поштова і телеграфна справи регулювалися виключно законодавством імперії.

Цивільне, кримінальне право, судочинство, торгівля були віднесені переважно до законодавства імперії.

Землі зберігали владу з цих питань у тій мірі, в якій нею не користувалися імперські органи. Значно ширшою була компетенція земель з адміністративних питань.

2. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині

Початок 20-х рр. був відзначений важкими кризовими явищами в економічному, соціальному і політичному житті Німеччини. Основною проблемою було те, що точкою відліку не тільки в політиці, але й у мисленні, світосприйнятті і оцінках для більшості людей залишалась поразка у війні і пов’язані з нею приниження.

Саме на цей час припадає зародження ідеології німецького фашизму. В 1949р. виникла Націонал-соціалістична робітнича партія (НСРПН; в нім. транскрипції NSDAP). Членський квиток № 7 в ній отримав Адольф Гітлер (справжнє ім’я Шікльгрубер). А вже з 1921р. і до 1945р. він залізною рукою правив у НСРПН. В 1920р. Гітлер виступив із програмою з 25 пунктів, яка пізніше стала основою його книги “Моя боротьба“ (“Майн кампф“). Головна - ідея-реванш. Робітникам Гітлер обіцяв участь у прибутках, дрібній буржуазії – ліквідацію монополій, молоді – зайнятість, селянам – аграрну працю.

А всім німцям разом Гітлер повідомляв про створення “нового німецького рейху“, збудованого на кістках всіх ненімецьких народів, викорененні марксизму і комунізму, фізичному знищенні євреїв.

Назву “Третій рейх“ (Третя імперія) Гітлер взяв у письменника-націоналіста Артура Меллера Ван де Брука, який так назвав написану ним у 1923р. книгу, в якій закликав співвітчизників “до нової німецької самосвідомості“, заснованої на теорії зверхності ….. раси.

В 1923р. Гітлер зробив першу спробу захопити владу шляхом путчу. Після повного провалу його тактика змінилася. Почалась боротьба нацистів за рейхстаг. У 1928р. були здобуті перші 12 депутатських місць, а 30 січня 1933р. президент Гінденбург призначив Гітлера канцлером. Нацизм прийшов до влади.