3. Державний лад Німеччини в період нацистської диктатури

“Тисячолітній рейх Гітлера“ тривав 4482 дні. З 1939р. по 1945р. він був наймогутнішою людиною у світі.Це ілюстрація до абсолютизму виконавчої влади в період нацистської диктатури, хоча нової конституції прийнято не було. Основоположним актом диктатора став закон від 24 березня 1933р. про надзвичайні повноваження уряду. Уряд був виведений з-під контролю парламенту. Основу для цього заклали лютневі надзвичайні декрети “Проти державної зради і зрадницьких дій“, “Про захист народу і держави“. Уряд отримав право видавати закони, в т.ч. й такі, що змінювали конституцію, без згоди рейхстагу.

Законодавчий орган усувається з політичного життя. Політична система Веймарської республіки законом від 24 березня 1933р. ліквідується (формально закон був прийнятий як тимчасовий до квітня 1937р., але став постійнодіючим основним законом).

В червні-липні 1933р. були розпущені (чи саморозпущені ) всі політичні партії (крім НСРПН, зрозуміло), профспілки. Одночасно було заборонене створення нових. Законом “Про забезпечення єдності партії і держави“ (грудень 1933р.) оголошено нацистську партію носієм німецької державної думки. Органи партії стали виконувати державні функції і принцип фюрерства поширювався на весь державний апарат.

В серпні 1933р. помер Гінденбург. І в той же день був виданий закон про главу імперії. Посівши об’єднану посаду президента і канцлера, Гітлер отримав право призначити собі наступника.

Рейхстаг формально не був розпущений, але перетворився у маріонеткову установу. Щодо земельних ландтагів, то вони на початку 1934р. були ліквідовані.

В адміністративній діяльності була ліквідована колегіальність і введена особлива бюрократична дисципліна. Кабінет міністрів практично припинив своє існування (в 1933р. – 31 засідання, в 1937р. - 6). Він перетворився у допоміжну раду при фюрері, прийому виникли і особливі галузеві ради, наприклад, Таємна рада із зовнішньої політики (1938р.), Рада міністрів з оборони (1939р.). Самі міністерства значно збільшили розмах своєї діяльності, особливо Міністерство пропаганди (створене у 1933р.), Міністерство озброєнь і боєприпасів (1940р.) та ін.

Землі були позбавлені статусу членів федерації. Найважливішим актом про нове місцеве управління став Німецький громадський статут 30 січня 1935р. За ним місцеве управління, по суті, ліквідовувалось. Землями управляли намісники (штатгальтери), які призначалися із членів НСРПН.

Політична диктатура опиралась на могутній репресивний апарат. “Штурмові загони“ (СА), “охоронні ескадрони“ (СС), таємна поліція (“гестапо“), 23 концтабори з 2 тис. філіалів, через які пройшли 18 млн. людей. На чолі всієї поліцейської системи, внутрішніх справ і СС був поставлений Г. Гіммлер (1936р.). в 1939р. було створене Імперське головне управління безпеки (RSHA), яке займалось управлінням погранслужбами, безпекою доріг і транспорту, гестапо, розвідкою, концтаборами і т. д.

Країна була мілітаризована. В 1935р. В Німеччині була введена загальна військова повинність для чоловіків з 18 до 45 років (термін служби спочатку був 1 рік, потім – 2 роки). У 1938р. було ліквідоване військове міністерство і Гітлер створив особистий штаб верховного командування (ОКВ). Вся економіка була переведена на військові рейки.

До початку ІІ світової війни Німеччина мала одні із наймогутніших і найчисленніших збройних сил, на які витрачалось до половини сукупного національного продукту.

Таким чином, під червоним прапором із свастикою в Німеччині склався тоталітаризм. Його претензії на світове панування привело до розв’язання ІІ світової війни, в яку було втягнуто більше 60 держав.