Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Метод_рек_Муратова.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
444.93 Кб
Скачать

Тема: Проблеми наукового методу і методології

Основні поняття: науковий метод, методологія, рівні методології, наукова теорія, експеримент, методологія природничо-наукового, суспільствознавчого і технічного пізнання, філософія науки, логічний позитивізм, аналітична філософія, постпозитивізм, неокантіанство, інструменталізм, операціоналізм.

План

  1. Поняття наукового методу та його значення для науки.

  2. Сучасні тлумачення сутності наукової методології та місця в ній логіки. Існуючі класифікації методів наукового пізнання, рівнів методології.

  3. Методи емпіричного і теоретичного дослідження, їх відмінність і зв'язок. Особливості експериментального дослідження. Зв'язок експерименту з науковою теорією.

  4. Своєрідність методології природничо-наукового, технічного і суспільствознавчого пізнання.

  5. Логіко-методологічні проекти філософії науки ХХ ст.

Методичні рекомендації

Перш за все треба зазначити, що проблема визначення методу є центральною як для філософії, так і для науки. Проте в сучасній філософії науки, як і в самій науці, проблема наукового методу є дискусійною. Існують полярні позиції щодо визнання необхідності наукової методології. Деякі філософи науки, наприклад, Пол Фейерабендт, а також й відомі вчені, наприклад, відомий фізик Макс Борн, відкрито ігнорують і навіть зовсім заперечують значення наукових методів для руху пізнання. Їхні опоненти, яких більшість (наприклад, М. Фарадей, Дж. К. Максвел, А. Ейнштейн, Т. Павлов, П.В. Копнін), вважають, що наукове пізнання неможливе без методологічного забезпечення, а вивчення методу є не менш важливим, ніж відкриття, зроблене за йог допомогою.

Як відомо, традиційно теорія методології розроблялась головним чином у системі філософських знань. Потім вона знайшла широкий вжиток і розвиток в науці. Але проблеми наукового пізнання в наш час вкрай ускладнились, що поставило вимогу диференціації в методологічній діяльності та врахування специфіки використання методології в філософському і науковому напрямках.

Методологію науки зазвичай визначають як вчення про норми і правила, що регулюють специфічну пізнавальну діяльність, спрямовану на досягнення спеціальних наукових істин у вигляді емпіричних законів або теорій будь-якої науки. Більш загальні енциклопедичні визначення методології такі: вчення про будову, логічну організацію, методи і засоби діяльності (Радянський енциклопедичний словник); система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему» (Філософський енциклопедичний словник). Зауважимо, що центральним поняттям у даних визначеннях є засіб організації діяльності, а не просто норми і правила, що її регулюють.

За визначенням Г.С. Цехмістрової методологія – це 1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці; 2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності. Методологія ж науки визначається нею як система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання.

У сучасних умовах актуальною є розробка методології вивчення соціальної практики, системи управління суспільним життям, способів підвищення ефективності матеріального виробництва, вирішення соціальних проблем.

Існує декілька класифікацій методологічного знання. Одним із розповсюджених є поділ методології на змістовну і формальну. Перша включає в себе структуру наукового знання взагалі і наукової теорії зокрема; закони виникнення, функціонування і зміни наукових теорій; понятійний каркас науки; характеристику схем пояснення, вживаних у науці; умови та критерії науковості. Формальні аспекти методології пов'язані з аналізом науки, формальних та формалізованих методів дослідження наукових теорій і умов їх логічної істинності, типології систем знань та ін.

Також широко поширеною є класифікація методології за мірою загальності – загальна, особлива і часткова. Найзагальнішим є філософський рівень методології, який функціонує у вигляді гносеологічної теорії методу, загальної системи принципів діалектики, які формують світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою важливо засвоїти науковцям. Філософська, або фундаментальна методологія визначає загальну стратегію, принципи пізнання явищ, процесів, сфер діяльності тощо. Серед її функцій варто підкреслити такі. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв'язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку відносно практики, суспільства, культури людини. По-друге, вона вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спираючись на розроблені нею світоглядні й загальнометодологічні орієнтири та постулати. Найзагальніші методологічні настанови діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію.

Загальнонаукова методологія використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження. Частково-наукову методологію становить сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми. Наприклад, метод спектрального аналізу в хімії.

Досить поширеною є класифікація методів за рівнями пізнання – емпіричним і теоретичним. До першого відносять зазвичай спостереження, опис, вимірювання, порівняння, аналогію, узагальнення, класифікацію, моделювання, дослід / експеримент. Треба звернути увагу, що до емпіричних методів у даному поділі віднесені й логічні форми і операції, які можна віднести і до теоретичних методів, бо вони є мисленням. Так, аналогія – це умовивід про подібність об’єктів у певному відношенні на основі їх схожості в ряді інших відношень. Узагальнення, класифікація, порівняння і опис по суті є логічними операціями, які необхідні в емпіричному пізнанні. Їх відмінність від теоретичних методів є спірною. Адже до теоретичних зазвичай відносять такі методи, як аналогія, екстраполяція, абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, ідеалізація, формалізація, моделювання, аксіоматичний, гіпотетичний, історичний, системний, структурно-функціональний, класифікація, типологія тощо.

Щоб вийти з цього утруднення, пропонують виділити ще методи, що застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях досліджень (аналіз і синтез, індукція і дедукція, інтуїція, моделювання, абстрагування тощо), але це некоректний поділ, бо не відповідає вимогам до логічної операції класифікації.

Є автори, які виділяють логічні методи як методи мислення в окрему категорію, але тоді незрозуміло, як з ними співвіднести інші методи, які, виходить, мають бути якимись нелогічними чи бездумними. Проте загальнологічні виділяють на відміну від наукових методів, тоді виходить за таким поділом, що серед наукових методів немає загальнологічних. Це свідчить про умовність класифікації методології.

Адже коли визначається спостереження або експеримент як методи емпіричного рівня дослідження, то підкреслюється, що спостереження має бути доцільним і організованим, експеримент має бути теоретично обґрунтованим, тобто логічне мислення тут має бути присутнім. Так, Спостереження визначається як систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване, зумовлене завданням сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об’єктами дослідження. Зокрема в науці це може бути сприймання інформації на приладах, його специфікою є об’єктивність і контрольованість. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень, тобто в логічній формі узагальнення. У соціології і соціальній психології, наприклад, розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі і аналізує події начебто «зсередини». Спостереження мусить відповідати таким вимогам: мати визначений об’єкт доступним для спостереження; проводитися з певним, чітко поставленим завданням; бути планомірним (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження) та цілеспрямованим (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні); відповідати вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об’єкти, риси, явища); бути системним (спостереження ведеться безперервно або за певною системою). Як бачимо ідея, проблема та інші логічні форми і операції неможливо відокремити від спостереження.

Така ж ситуація складається і з експериментом, який визначається як апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах, тобто у чистому вигляді, усунувши побічні фактори, які приховують основний процес. Це такий метод вивчення об’єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін «експеримент» (від латинського experimentum – спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Будь-який експеримент спрямовується якоюсь ідеєю, гіпотезою, задумом, концепцією, тобто неможливий без логічних методів теоретичного мислення. Недаремно І.П. Павлов любив повторювати, що без ідеї в голові не побачиш факту.

З огляду на це більш прийнятною представляється позиція, коли методи класифікують відповідно до об’єкту і предмету дослідження. Тоді зрозуміло, куди віднести такі методи, які зовсім відсутні в розглянутих класифікаціях, а саме – метод збігу історичного і логічного, метод сходження від абстрактного до конкретного, адже вони спрямовані на дослідження розвитку явищ.

Треба зазначити, що визначення методу в літературі дуже часто є тавтологічним, тобто взагалі не є визначенням з точки зору науки логіки. Наприклад, метод – це шлях пізнання. Але метод в перекладі з давньогрецької і є шлях. Або у Вікіпедії дається таке визначення наукового методу – це сукупність основних способів отримання нових знань і методів рішення задач в межах будь-якої науки. Більш доречним представляється визначення методу як певної концепції пізнання, яка в дослідженні виконую функцію способу осмислення дійсності. Адже метод можливо застосовувати лише свідомо, цілеспрямовано, тобто усвідомлення вже робить спосіб дії осмисленим, тобто переводить його в спосіб мислення. Вдалим у такому випадку є визначення методу, дане П.В. Копніним: «Пізнані об'єктивні закономірності в логіці стають методом і формою руху мислення. Власно, для того вони й пізнаються людиною». Таким чином, будь-яке знання, яке спрямоване на пізнання дійсності, отримання нового знання стає методом.

За Гегелем метод поставлений як знаряддя, як деякий засіб, що стоїть на суб’єктивному боці, через який суб’єктивність співвідноситься з об’єктом. Тобто весь процес пізнання, як взаємодія суб’єкта з об’єктом, вводиться Гегелем у визначення методу. Так само і у визначенні Тодора Павлова: науковий метод – це внутрішня закономірність руху людського мислення, взятого як суб’єктивне відображення об’єктивного світу, або як «переведена» у людську свідомість об’єктивна закономірність, що використовується свідомо і планомірно, як знаряддя розуміння і зміни світу. Таким чином, важливо підкреслити, що в методі пізнання об’єктивна закономірність перетворена в свідому логіку дії суб’єкта, вироблену для застосування у пізнанні та для отримання практичного результату. Закономірності об’єкта, переосмисленні людиною, стають при цьому способом свідомої дії суб’єкта. Вироблення і застосування методу, таким чином, передбачає осмисленість, усвідомленість, навмисність, вмілість, послідовність дій дослідника. Цим і забезпечується в науці істина як процес мислення, змістом якого є рух, наближення до абсолютного об’єктивного світу.

Для підготовки до розгляду інших питань теми можна звернутись до конспекту лекцій, де докладніше висвітлені деякі з методів і логіко-методологічні концепції філософії науки ХХ ст.

Основна література: 8; 13; 15; 16; 17; 18; 20.

Додаткова література: 15; 16; 17; 18; 19.

Питання для самоконтролю: поняття науки та її будови в логічному позитивізмі та аналітичній філософії. Постпозитивізм про особливості функціонування науки та її історичну динаміку. Особливості методологічної позиції неокантіанства, інструменталізму та операціоналізму тощо.

Завдання для самостійної роботи: загальні особливості соціально-гуманітарних наук, їх предмету і методів. Тестові завдання.

Заняття п’яте

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.