Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Метод_рек_Муратова.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
444.93 Кб
Скачать

Тема: Історія становлення і загальні закони розвитку науки

Основні поняття: знання, форми знання, логіка, антропоцентризм, теоцентризм, схоластика, алхімія, наукова революція, традиції, новації, закони розвитку науки.

План

  1. Соціально-практичні джерела виникнення i розвитку людських знань. Зародження географічних, астрономічних, математичних, біологічних, медичних, хімічних та інших уявлень в родоплемінному суспільстві та давніх цивілізаціях Заходу і Сходу.

  2. Виникнення логіки і теоретичної форми знання на основі поділу і протиставлення фізичної і розумової праці (знання i технічне мистецтво в культурах Давньої Греції, Еллінізму та Давнього Риму).

  3. Теоцентризм пізнання природи і людини в Середньовічній Європі. Схоластичне знання і алхімія як феномени середньовічної культури. Розвиток знання в арабській середньовічній культурі.

  4. Наукова революція 16-17 століття: витоки, рушійні сили, зміст, етапи, особистості, результати.

  5. Зв'язок наук та їх класифікація. Становлення науки як продуктивної сили у 18 столітті.

  6. Революційні наукові відкриття та основа інтеграції знання у 19 столітті.

  7. Специфіка розвитку науки 20 століття.

Методичні рекомендації

Складність полягає у тому, що при розкритті даної теми пропонується прослідити процес становлення науки як такої, в єдності історичного розвитку знання до рівня наукового переважно в контексті та категоріях європейської культури мислення.

Відповіді на запитання теми передбачають розуміння того, що знання історично зароджується безпосередньо в соціальній практиці як донаукове і розвивається, набуваючи науковості. Знання виступає суб'єктивною формою, способом діяльності історичного суб'єкта пізнання з його практично даним об'єктом, постає як соціокультурний феномен, суспільний продукт, що історично розвивається в діяльності відображення, що тою чи іншою мірою притаманна всім формам практичного і духовного освоєння світу. Знання як розуміння об'єктивного змісту реальності, виражене в науковій теорії, і знання в значенні вміння відтворити об'єкт у формі цілеспрямованої людської діяльності, потреби, мети, – являє собою суперечливу єдність предметно-практичної і логіко-теоретичної форм суспільної діяльності людини.

Отже треба підкреслити, що в своєму бутті знання об’єктивується в предметах культури, технології, соціальних інститутах, результатах і засобах продуктивної діяльності тощо. З особливими формами буття знання пов’язані різні його концепції і розрізнення його форм і видів, що зумовлені способами оперування знанням, його фіксації і трансляції. Семіотичний підхід до знання, наприклад, базується на зведенні знання до тексту, графічної або знаково-символічної форми його існування в природних і штучних мовах. Як особлива форма буття знання розглядається особистісне знання, що засвоєне індивідом і перетворене на його суб’єктивні здібності, професійні компетенції, творчі сили особистості. Сьогодні поруч з гносеологічними, соціологічними, культурологічними, технічними і технологічними поширюються інформаційно-комунікаційні визначення знання. Активна увага приділяється в наш час також розрізненню і визначенню специфіки донаукового, позанаукового або ненаукового, квазінаукового або псевдонаукового знання.

Різноманітність форм існування знання постає в логічному зв’язку і єдності лише за умови дослідження історії його становлення і розкриття законів його розвитку в формі науки. Передісторією науки є виникнення й узагальнення знань безпосередньо у виробничій діяльності. Для встановлення подібності завдань при їхній систематизації вирішальним моментом був не зміст знання, а практичне призначення, тобто в одну групу поєднувалися завдання, з якими доводилося мати справу в тім або іншому випадку, виходячи з роду діяльності. Становлення науки здійснюється як збереження і наслідування практично зорієнтованого знання, яке отримане й застосовуване в різних видах господарської діяльності людини, безпосередньо уплетене в цю діяльність.

Але перший історичний етап формування наукових знань іноді називають донауковим, оскільки він визначався не лише практичними потребами виробництва буття людей, але й міфологією, що з'єднувала і перетворювала практичне за характером знання на єдине ціле засобами чуттєво-образного мислення і визначала описово-рецептурні норми узагальнення змісту знань. Водночас такі знання були не настільки всебічними і ґрунтовними, щоб дати людині розуміння сутності та об’єктивної закономірності світу, в якому вона живе. Тому життєдіяльність людини доповнювалася такими чуттєвими формами зберігання, відтворення, наслідування і використання знань, як таїнство, священнодія. У подальшому становленні та розвитку об’єктивні знання поступово розшаровувались і відокремлювалися від релігійних уявлень, мистецтва вироблення речей і магії, завдяки теоретичній формі мислення, що надавала філософія, продовжуючи відбивати єдність усіх складових людської діяльності.

Новий історичний період розвитку людського знання, пов'язаний із виникненням теоретичного узагальнення наукових знань, був наслідком диференціації та спеціалізації людської діяльності, появою соціально-економічних відносин і державною організацією суспільного життя, потреб і способів їх задоволення. З суспільним розподілом праці на фізичну і розумову відбувається виділення знання з практичного досвіду і поступове набуття ним відносно самостійної від практики теоретичної форми, а виробництво такого знання також виділяється як спеціальний вид пізнавальної діяльності. На відміну від практичної систематизації знання, теоретична її форма оперує логічними поняттями, доказами і спростуваннями, здійснює логічний перехід від одних положень до інших. Разом з цим утворюється теоретичне або так зване чисте знання, що стає предметом філософського осмислення.

Формою теоретичної свідомості, необхідною для подальшого сходження знання до науки, виступає перша філософія. У Стародавній Греції в VI ст. до н.е. знання набуває науковості завдяки філософському понятійному узагальненню і постає вже у формі перших теорій фізики і математики, астрономії, механіки тощо. Тому в натурфілософських і соціально-філософських вченнях античності знаходять свій початок всі окремі науки.

Теоретизація знання досягає свого крайнього виразу у вигляді середньовічної схоластики — системи середньовічної філософсько-теоретичної думки, яка прагне цілком відірватися від чуттєвого буття людини і природи. За часів раннього середньовіччя науково-теоретичний інтерес, який був відомий у період класичної античності та еллінізму, поступився місцем релігійно-моральним пошукам. Питання, що пов'язані з істиною, вирішувалися не в науці та філософії, а виключно в теології. І лише наприкінці XII ст. філософське і наукове мислення набуло деякої самостійності.

Богослов’я чи теологія розглядається як єдине знання, доступне людині. Сущий і все що з Ним пов'язано, Його творіння як єдине з ним, є предметом пізнання тою мірою, в якій вони можуть бути доступні людям в знанні. Дослідження і осмислення священних текстів, які мають божественне походження, — вважаються головними джерелами людських знань і методами пізнання. Унаслідок специфічного середньовічного ставлення до знання як інтерпретації того, про що йдеться в освячених авторитетом книгах, і відсутності самостійності наукового пізнання, знання набирає такої особливої форми існування, як коментар. Лише саме тлумачення, вибір аргументації і систематизації можна вважати другою особливою ознакою наукового знання після коментаторства.

В цілому середньовічна картина світу характерною рисою мала поділення світу на природний і надприродний з повним пануванням другого над першим. Тому релігійна віра вважалася необхідною передумовою пізнання природи, а фізика розглядалася лише як допоміжна наука теологічної метафізики. У середньовічному мисленні природа не є чимось самостійним, що несе в собі свою мету і свій закон, як вважали античні філософи. Самостійність природи ліквідується, бо завдяки своїй могутності Бог може діяти всупереч природному порядку. Наука про природу починає розглядатися або символічно, або в аспекті її практичної корисності (астрологія, алхімія, медицина). Нову роль науки як засобу розв'язання практичних завдань демонструє не лише медицина, що завжди в минулому виконувала практичну функцію, а й математика, фізика, які починають вивчатися не заради них самих, як це було за античних часів, а виключно з практичною метою. Специфічною відзнакою середньовічного мислення була також тенденція перенесення центра уваги зі знання на вірування, із розуму — на волю у вченні про людину.

Своїх класичних форм культура середньовіччя набуває в XI— XIV ст. із формуванням герменевтики — мистецтва тлумачення (святих книг, мудрості божої тощо). Воно посідає чільне місце в духовній культурі цього періоду. Особливість такого типу культури знаходить вираз в поширенні образу учнівства на світ в цілому: світ — школа, Христос — вчитель.

Схоластика була тісно пов’язана з системою освіти середньовіччя, на базі університетів (у ХІІ ст.) схоластика набуває класичного виду. Для формування уявлень про дисциплінарну будову знань велике значення мала праця Марціана Капелли "Про шлюб Філології та Меркурія" (перша половина V ст.), в якій було введено систему "семи вільних мистецтв". Остаточно оформилося вчення про сім "вільних мистецтв" у вигляді тривіума і квадривіума. Граматика вважалася "матір'ю всіх наук"; діалектика давала формально-логічні знання, основи філософії і логіки; риторика навчала правильно і виразно говорити; математичні дисципліни — арифметика, музика, геометрія, астрономія — були науками про числові співвідношення, що лежать в основі світової гармонії. Освіта набирала суттєвого значення для функціонування наукового знання, оскільки давала можливість в її межах розвивати знання. Дисциплінарна будова освіти ототожнювалася з класифікацією наукових знань.

Суттєвим фактором розвитку наукового знання в арабомовних країнах були праці античних авторів. Вони перекладалися арабською мовою, після чого до них складалися ґрунтовні коментарі. Саме ці переклади і коментарі були майже єдиними джерелами, які ознайомили європейських вчених з досягненнями античного світу. Багдад з його бібліотеками та школами був центром згаданих перекладів і разом з тим науковим центром, в якому бурхливо розвивалися технічні галузі знання і мистецтва, а також природничі науки — математика, астрономія, мінералогія, географія, медицина.

Поступове виникнення нових культурно-освітніх центрів середніх віків із бібліотеками, школами сприяло подальшому розвитку освіти. Відомими були бібліотека в Багдаді, в Бухарі, в Іспанії славилося місто Кордова з бібліотекою та відомою Кордовською академією.

До XIII ст. належить поява інтересу до досвідного знання та до проблеми методу наукового знання, його принципів та ідеалів, в Західній Європі. Досі природничо-наукові методи пізнання не розроблялися, переважали риторичні та логічні підходи. Між практичним знанням і філософією існувало глибоке провалля. Але життя потребувало не ілюзорних, абстрактних знань, а практичних, тому вже з XII ст. починається певний прогрес у галузі механіки і математики. Наприклад, в Оксфордському університеті перекладалися і коментувалися природничо-наукові трактати вчених стародавності й арабів. У XIII ст. оксфордський професор Роджер Бекон доходить висновку про необхідність дослідного спостереження за природою, заперечення авторитетів і переваг абстрактної аргументації. Роджер Бекон був добре відомий як борець проти авторитаризму, але найціннішим у його науковій спадщині є проголошення нових принципів наукового пізнання: авторитет не стане джерелом знання, якщо він не підтверджується дослідом. Сам він багато експериментував, самостійно проводив хімічні, оптичні, фізичні експерименти, астрономічні спостереження.

Відтоді як винайдені людиною інструменти почали розглядати не як суто штучні, а як тотожні з природою, з’явилася можливість розуміння сутності експерименту як засобу пізнання природи. До цього часу будь-який експеримент розглядався як певна технічна хитрість, тому його результати (так само, як різні фокуси або чудеса) до наукового пізнання відношення не мали. Історії науки відомий факт невизнання навіть у XIV ст. телескопів як засобів пізнання природи і неприйняття як аргументу в науковому диспуті посилання на результати спостереження за світилами за допомогою телескопів.

У XIII—XIV ст. увага звертається на обґрунтування принципів розрізнення наук (математичних і дослідних, насамперед фізики), на виявлення специфічних принципів наукового пізнання в цілому і кожної його галузі зокрема. Такий поворот у ставленні до наукового знання з особливою силою відбувався в XIV—XV ст., що пояснюється цілою низкою соціальних і культурно-історичних змін, у тому числі зростанням кількості університетів і розвитком власне наукових пошуків.

Звільнення філософії і науки від теології, їх секуляризація, інституалізація як самостійних форм духовної культури відбувається в Європі в епоху промислового перевороту і буржуазних соціальних революцій. Диференціація наук і їх самостійний відносно філософії розвиток у суперечливому відношенні теорії і практики є подальшим етапом розвитку наукового знання.

Наукове дослідження стає експериментальним, розробляються методи наукової дедукції та індукції, гіпотетико-дедуктивні методи побудови теорії та ін., що приводить до дійсно систематичного і всебічного розвитку наукового знання. Важливою передумовою експериментального наукового пізнання було створення необхідних умов для точного вимірювання. У науці аж до епохи Відродження вважалося неможливим будь-яке точне вимірювання. Згодом наукове пізнання виступає як практичне конструювання об'єкта, тобто власне експеримент, у якому суб'єкт завжди активний. Експерименти XVII ст. мали довести раціональний причинний зв'язок між причиною та наслідком. Прямим шляхом цей зв'язок доводився механічними дослідами, побіжно — оптичними, хімічними, фізичними. В основі експерименту природознавства XVII—XVIII ст. була. думка про механічний причинний зв'язок між явищами. Цим був зумовлений також метафізичний характер світогляду.

У 18 ст. були воєдино зібрані результати минулої історії науки, робилися спроби створити енциклопедію наук. Ці результати до 18 ст. виступали розрізненими, розпиленими, розташованими у формі випадковості. І лише тепер виявилося їх внутрішнє зціплення, іманентний зв’язок. Численні хаотичні дані пізнання були впорядковані, поділені і приведені в причинний зв’язок. Знання стало наукою, науки наблизились до свого логічного довершення, на думку Ф. Енгельса, саме в цей час, тому що вони зімкнулись, з одного боку, з філософією, а з іншого – з практикою. Тобто знання в цілому отримало нарешті наукову форму, тоді як в деяких його галузях це відбулося дещо раніше. Теорія тяжіння створила наукову астрономію, теорія розкладання світла – наукову оптику, теорема про біном і теорія нескінченних – наукову математику, пізнання природи сил – наукову механіку. Тепер наука в цілому і загалом стала в змозі виявити не лише той зв’язок, який існує між природними процесами в різних її галузях, але також і той, що має місце між цими окремими галузями. Уможливилось створення силами науки систематичної загальної картини природи як взаємопов’язаного цілого, тобто окрема натурфілософія стає зайвою.

Емпіричне природознавство біля 1848 року, як вважає Ф. Енгельс, досягло таких результатів і підйому, що не лише уможливилось повне подолання механістичної однобічності 18 ст., але й само природознавство завдяки виявленню існуючих в самій природі зв’язків між різними сферами дослідження (механікою, фізикою, хімією, біологією тощо) перетворилось з емпіричної науки в теоретичну, і в своєму узагальненні отриманих результатів пізнання наука стала на шлях від метафізичного до діалектичного пізнання природи в її універсальному русі та розвитку. Єдність всього руху в природі тепер вже стало не просто філософським твердженням, а природничо-науковим фактом. Уможливився перехід від ідеалістичного погляду на природу до матеріалістичного. Тепер вся природа постала як деяка система процесів і зв’язків, зрозуміла і пояснена в основних своїх рисах. Місце науки про завершені, сталі предмети займає наука про процеси, про походження і розвиток явищ і про зв’язок, що поєднує ці процеси в одне ціле. Наприклад, ембріологія, палеонтологія, фізіологія тощо. Знання про суспільство і людину теж набуває своєї методології і теоретичної форми узагальнення і стає науковим у 19 ст. Завдяки трьом великим відкриттям цього періоду (клітини, перетворення енергії, походження видів), було з’ясовано не лише той зв’язок, який існує між процесами природи, але універсальний зв’язок між природою, суспільство і мисленням, та його закони. В цьому полягає зміст наукової революції 19 ст.

Перетворення науки на продуктивну силу і соціальну силу, що чинить визначальний вплив не лише на виробництво, техніку і технології (НТП), але виступає чинником соціокультурного прогресу, ставить її в нові відносини до філософії. На перший план в сучасній науці висуваються проблеми інтеграції наук, свідомого управління розвитком науки, організації наукових досліджень, їх планування і впровадження одержаних результатів у виробничу і соціальну практику.

З цієї теми доречно звернутися до робіт, матеріал з яких використаний для розробки методичних рекомендацій з даної теми: Шашкова Л.О. Ґенеза науки: історико-науковий вимір проблеми / Л.О.Шашкова // Філософські проблеми гуманітарних наук: Альманах. – 2004. – №1-2. – С. 50-60.

Шашкова Л.О. Ґенеза науки [Електронний ресурс] – режим доступу:

http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Dobr/Shashkova.htm – 31.05.11р. – Загол. з екрану.

Основна література: 1; 2; 4; 5; 6; 7; 9; 11; 12; 14; 19; 21; 22; 23; 24.

Додаткова література: 1; 5; 11; 12; 13.

Питання для самоконтролю: розкрити, як пов’язані практичне застосування науки і освітня потреба її єдності.

Завдання для самостійної роботи: загальні закони, тенденції і перспективи розвитку науки в цілому (єдність і боротьба протилежностей в розвитку науки; наукові еволюції та революції в історії людства; традиції і новації, спадкоємність через заперечення і повернення в науці.). Тестові завдання.

Заняття третє

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.