Тема: Наука і суспільний розвиток. Проблема генезису науки.

Основні поняття: суспільний розвиток, наукове знання, протонаука, наука, квазінаука, науково-технічний прогрес, сцієнтизм, антисцієнтизм.

План

1. Актуальність дослідження науки, нагальна потреба в управлінні розвитком науки та науково-технічного прогресу (НТП).

2. Поняття науки. Сучасні концепції науки, її походження і розвитку.

3. Принципи та критерії наукового знання. Феномен квазінауки.

4. Історіографія науки. Класифікація наук і проблеми періодизації історії науки.

Методичні рекомендації

При розгляді першого питання теми необхідно з’ясувати коли, за яких умов і причин наука стає предметом різноманітних досліджень, з якою метою вона вивчається. Слід звернути увагу на те, що саме філософія є історично першим знанням про науку. Ще до появи науки як такої, вона здійснює рефлексію щодо природи наукового знання як істини, виступає знанням про знання, пізнанням пізнання і усвідомленням методів пізнання і наукового мислення, тобто визначає предметну сферу гносеології, епістемології і логіки як галузей філософського знання. Всебічна пильна увага до сучасної науки зумовлена перед усім нагальними практичними потребами. Серед них насамперед такі: управління наукою, свідоме визначення її перспектив та стратегії, планування і забезпечення організації наукових досліджень, впровадження наукових результатів у виробництво, підготовка наукових кадрів необхідної кваліфікації, підвищення ефективності науково-дослідної діяльності, регулювання впливу науки на всі сфери суспільної життєдіяльності і соціальний прогрес в цілому. У наш час стає змістовним і правомірно вживається поняття інноваційного розвитку, за допомогою якого осмислюються і узагальнюються сучасні процеси продукування і використання наукового знання, його застосування для техніко-технологічного функціонування в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Інноваційна діяльність пов’язана з оновленням розвитку, взаємоперетворенням ідеального і матеріального, становить єдність виникнення ідеї з її здійсненням, тому інтегрує в собі наукові, евристичні, організаційні, техніко-технологічні, фінансово-економічні, продуктивні, комунікаційні, освітні, культурні, творчі та інші аспекти і можливості, тому вимагає фундаментального філософського осмислення і свідомого регулювання, ефективного управління. З огляду на це є цікавим факт створення 25 січня 2000 р. групою вчених-ентузіастів загальноукраїнської громадської організації «Інноваційна палата України». Головна мета організації — сприяння формуванню національної системи підтримки інноваційних процесів в Україні: створення єдиного державного органу центрального підпорядкування, відповідального за інноваційні процеси в державі; запровадження єдиної національної системи інноваційного розвитку України; сприяння наданню державою підтримки винахідництва недержавного сектору.

Важливо також розкрити логіку історичного перетворення науки як на продуктивну, так і на соціальну силу, яка не лише визначає науково-технічний прогрес, рівень розвитку, способи і форми сучасного виробництва, але є чинником соціального і культурного прогресу, практичного здійснення гуманізму.

Для розгляду другого питання теми доцільно виходити з того, що наука є багатомірним (практично невичерпним) соціальним явищем, має різні форми свого буття і у всій своїй складності вивчається сьогодні з самих різних сторін, різними методами. Тобто поліфонізм феномену наука передбачає відповідну багатоаспектність визначень. Не дивно, що в результаті цієї багатоаспектності виникає ряд концепцій науки, в яких наука по-різному розуміється і визначається. Результатом використання для дослідження науки методів наукометрії, історії, соціології, психології та економіки тощо є осмислення розвитку науки та її функціонування в суспільстві, що необхідно для науково-обґрунтованого управління науковими розробками, для забезпечення продуктивної і перспективної організації наукової діяльності.

Відмінність форм буття науки зумовлює відмінність визначень науки, яка розглядається як специфічна форма відображення світу і суспільної свідомості, як вид, галузь суспільної діяльності, як когнітивна, інтелектуальна, інформаційна і комунікативна систему як логічна формалізована система (висловлювань, знаків і значень) чи модель реальності, як соціальний інститут, особлива форма матеріальної і духовної культури, як спеціалізований спосіб розвитку знань, як підсумок життєдіяльності всього суспільства, його соціально-історичний продукт тощо. Але дані концепції науки відображають не сутність науки, а її існування в різних аспектах і ракурсах. Сутнісне, гранично узагальнене визначення науки – компетенція філософії.

При розгляді специфіки філософського дослідження науки необхідно підкреслити те, що філософія – це основа науки, її самосвідомість, теоретична форма наукової свідомості та розвитку наукового мислення, основа наукової теорії, метод і теорія пізнання і знання. Ідеї і принципи, які обґрунтовують ідеали і норми науки, з одного боку, наукову картину світу  з іншого, становлять філософські основи науки, які забезпечують входження наукового знання в загальну тканину суспільної культури, визначають сутнісне гуманістичне призначення науки, її виховний і освітній вимір. Філософія інтегрує знання окремих галузей науки, надаючи науковому знанню світоглядної єдності.

Треба акцентувати увагу на тім, що філософія, виходячи з того, що процес мислення відбувається в логіці понять, вирішила декілька завдань, що витікають із дослідження понятійної форми мислення: виявила найбільш загальні поняття, необхідні для осмислення не якогось окремого об'єкту, а об'єктивної реальності взагалі у її відношенні до пізнання і свідомості; розкрила природу цих понять як відносно об'єктивної реальності, так і практичної діяльності людини; показала їх функціонування у процесі мислення, їх роль у досягненні об'єктивно істинних результатів. Проблема відношення категорій мислення до об'єктивної реальності була вирішена філософією через розкриття їх генезису і ролі в ньому матеріальної практичної діяльності. Категорії виникли у процесі оволодіння людиною явищами, силами природи і суспільства як сходинки становлення людини людиною. Вони є результатом усього пізнання світу і його практичного перетворення, чим забезпечується універсальність і об'єктивність їх змісту, що доводиться впровадженням у життя результатів теоретичного мислення, яке функціонує на основі категорій. Коли суб’єктивний світ перетворюється на об’єктивний світ культури, продуктів суспільної діяльності, мислення і його категорії знаходять підтвердження своєї об'єктивності та всезагальності. На основі категорій утворюються нові наукові поняття, теоретично осмислюються дані досвіду, інтегруються результати пізнання, досягнуті в різний час різними способами, і, здавалося б, такі, що не мають відношення одне до одного. Творча здатність наукового розуму базується на чуттєво-раціональному синтезі, а останній базується на категоріях.

Якщо виходити з класичного ідеалу наукового знання, його основними принципами і критеріями є об’єктивність, причинність і необхідність, всебічний і необхідний, закономірний зв’язок, загальність і теоретичність, логічна послідовність, обґрунтованість і системність, методологічність, розвиток і прогностичність. З огляду на це науковому знанню можна дати таке визначення. Практично обґрунтоване й логічно доказове поняттєво-теоретичне відображення дійсності в її причинності й закономірності, що стала методом рішення дослідницьких і практичних завдань, передбачення називається науковим знанням.

Якої якості та кількості пізнання та знання може бути кваліфіковане як наукове, як наука? «Логічно несуперечлива система істинного знання та пізнання реальності та дійсності, що історично розвивається. Вона передбачає наявність свого предмету; масиву вже здобутого та теоретично організованого і функціонуючого знання та досвіду пізнання, власного понятійного та категорійного апарату (мови науки) та пізнавального інструментарію – форм, методів, засобів, прийомів», – таке визначення дається Б.В. Новіковим з ремаркою, що «логічно несуперечлива – з позиції розуміння сутності діалектичної суперечності, у відповідності з якою все є здійснювана суперечність» [Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К.: НТУУ «КПІ», 1998. – С. 36, 82].

Феномен ненаукових / позанаукових знань / інформації розглядається деякими дослідниками як квазінаука, що пов’язано з критикою науки і наукової раціональності; з використанням науки як засобу маніпуляції свідомістю чи дезінформації; з перетворенням науки в одну із соціальних корпорацій, яка стурбована своїми власними корпоративними інтересами тощо. Розмежування понять протонаука, ненаука, псевдонаука, антинаука і квазінаука допоможе краще зрозуміти рухливість і відносність меж науковості знання в його розвитку.

На завершення розгляду теми треба зупинитися на тому, що дійсне пізнання науки має історичний характер, тому історії науки належить визначальне місце в наукознавстві – сукупному дослідженні науки, так званій науці про науку. Намагаючись осягнути сутність науки, її соціальні функції та орієнтири, дослідники стикаються з проблемою ґенези науки, з питанням про її виникнення та розвиток. Історіографія — історія науки в цілому, а також сукупність досліджень, присвячених певній темі або історичній епосі в розвитку як окремої науки чи галузі наук, так і єдиної науки. Полеміка з проблем ґенези науки та рушійних сил її розвитку відома як дискусія між інтерналістами та екстерналістами. Екстерналісти (від лат. extern us — зовнішній) — це вчені, які йдуть у вивченні науки немовби ззовні, від соціокультурного контексту, суспільно-історичної детермінації науки до осягнення її сутності та ґенези. Інтерналісти (від лат. interims — внутрішній) — це вчені, які йдуть в осягненні ґенези науки від саморуху наукової думки і концентрують увагу на внутрішніх закономірностях розвитку знання та рішення іманентних проблем наукової теорії.

Наука як цілісне знання, що розвивається суспільною людиною, містить в собі певні галузі та окремі науки, які підрозділяються у свою чергу на безліч наукових дисциплін. Виявлення будови науки в цьому її аспекті ставить проблему класифікації наук — розкриття їх взаємозв'язку на підставі певних принципів і критеріїв для вираження їх іманентного зв'язку у вигляді логічно обґрунтованого розташування. Водночас наука не є щось незмінне, а є цілісністю, що розвивається, історичним феноменом, тому виникає проблема періодизації історії науки, тобто виділення якісне своєрідних етапів її розвитку. Обидві проблеми вирішуються по-різному залежно від предмету дослідження окремих наук, їх методів, цілей наукового пізнання та інших різних обставин, але в історії науки виявляється їх суттєвий зв’язок.

Порівняльний розгляд історичних спроб класифікації науки на кожному з поворотних етапів її розвитку дозволить оцінити і різні принципи її періодизації. Періодизація може бути описова / хронологічна, формальна / зовнішня (за ознаками) і суттєва / внутрішня (за розвитком) та ін. Дедалі більшого значення для періодизації науки набуває вивчення наукових революцій і зв’язку науки з філософським знанням, з одного боку, і продуктивною діяльністю суспільної людини, з іншого. Багатоступінчастий, розгалужений поділ наук, що використовує на різних етапах ділення різні підстави, ставить проблему об’єктивності критеріїв ділення. Тому часто науки поділяють за об’єктом, предметом, методами – про природу, суспільство / людину і мислення; а також на природничі, соціально-гуманітарні, формальні (до яких відносять логіку і математику) або на природничі, технічні та соціально-гуманітарні. Крім такого галузевого поділу деякими відомими дослідниками, наприклад, Б.М. Кедровим, розробляється також більш детальна класифікація.

Основна література: 3; 10; 13; 15; 18.

Додаткова література: 2; 3; 4; 10; 17; 18; 19; 20.

Питання для самоконтролю: розглянути протилежність сцієнтизму і антисцієнтизму як оцінок сучасного значення науки і НТП для суспільного розвитку.

Завдання для самостійної роботи: проаналізуйте труднощі у визначенні науки та шляхи їх подолання; розгляньте історію науки для виявлення закономірностей її розвитку. Тестові завдання.

Заняття друге