Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Метод_рек_Муратова.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
444.93 Кб
Скачать

Тема: Практичні основи і логічні форми розвитку наукових теорій

Основні поняття: наукове пізнання, предмет науки, рівні пізнання, форми пізнання, логічні форми теоретичного мислення, наукова теорія, науковий факт, наукова проблема, наукова гіпотеза, наукова ідея, наукова концепція, науковий закон, науковий принцип.

План

  1. Єдність теорії і практики в логіці наукового пізнання.

  2. Особливості теоретичного рівня пізнання на відміну від емпіричного.

  3. Генезис теорії і уявлення про трансформацію і зміну наукових теорій.

  4. Поняття наукової теорії, основні логічні форми теоретичного мислення:

    1. Поняття наукового факту. Логічний компонент наукових фактів.

    2. Наукова проблема. Виникнення, постановка, розробка і вирішення наукових проблем у розвитку наукової теорії.

    3. Гіпотеза як форма розвитку наукової теорії. Побудова, перевірка, спростування або підтвердження наукової гіпотези. Гіпотетико-дедуктивний метод побудови теорії.

    4. Логічна функція наукової ідеї та концепції в становленні наукової теорії.

  5. Науковий закон і принцип як зміст наукової теорії.

Методичні рекомендації

Пізнання як суспільно-історичний процес має своєю основою людську предметно-практичну, перетворюючу діяльність людини, переробку природи людиною. Вона ж є й кінцевим “пунктом призначення” отриманого наукового знання, а також критерієм істини, тому що сама опирається на пізнання, теорію, будучи теоретично обґрунтованою.

Знання, його форми і закони є результатом матеріальної взаємодії суб'єкта і об'єкта, що виступає в формі практики. Людська матеріальна продуктивна діяльність опосередковує відносини буття і свідомості як перехід об'єктивного в суб'єктивне, перетворення природного в суспільне, як рух, через який здійснюється входження дійсності в пізнане, в істину. Можна сказати, що пізнання здійснюється як практична переробка дійсності при її перенесенні в істину, в наукове розуміння дійсності.

Емпіричний та теоретичний рівні пізнання і етапи наукового дослідження різняться гносеологічною спрямованістю наукового пошуку, характером і типом одержуваного знання, використовуваними методами і формами пізнання, пізнавальними функціями, співвідношенням чуттєвого і раціонального моментів пізнання та рядом інших ознак.

За гносеологічною спрямованістю емпіричний рівень пізнання та дослідження на відміну від теоретичного зорієнтований на вивчення та опис явищ і поверхових зв'язків між ними, без заглиблення в суттєві зв'язки і відношення. На теоретичному етапі пізнання головним гносеологічним завданням є розкриття причинних суттєвих зв'язків між явищами.

Основною формою знання, що одержується на емпіричному рівні, є науковий факт та сукупність емпіричних узагальнень. На теоретичному рівні одержані знання виражені у формі законів, принципів та наукових теорій, які розкривають сутність явищ, що вивчаються.

Відмінність між емпіричним та теоретичним етапами пізнання полягає також у різному співвідношенні чуттєвого і раціонального. Але емпіричне і теоретичне відрізняються одне від одного не так, як почуттєве від раціонального. І емпіричний і теоретичний рівні можливі тільки як єдність почуттєвого й раціонального. Проте міра і характер єдності та співвідношення останніх може бути різним. Емпіричний і теоретичний рівні відрізняються тим, як і з якої сторони в них даний об'єкт, яким способом досягнутий основний зміст знання, що служить логічною формою його вираження й, нарешті, за практичною і науковою значимістю знання.

В емпіричному пізнанні об'єкт відображений з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, доступних живому спогляданню, тому логічною формою емпіричного знання є окремо взяте судження, що констатує факт, або їхня деяка система, що описує явище. Практичне застосування емпіричного знання обмежено, а в науковому відношенні воно є деяким вихідним пунктом у побудові теорії. На емпіричному рівні основний зміст знання одержують безпосередньо з досвіду. Раціональними є, насамперед, форма знання й поняття, що містяться в мові, за допомогою якої виражені результати емпіричного знання. Шляхом емпіричного можна пізнати дуже багато чого, але воно й обмежене. Практичне застосування теоретичного знання майже безмежно, а в науковому відношенні — побудова теорії виступає деяким кінцевим результатом, завершенням процесу пізнання. За допомогою мислення теоретичне пізнання виходить за межі даного в досвіді. Раціональне тут — не просто форма вираження результатів досвіду, а засіб досягнення нового змісту знання, не даного в досвіді. На теоретичному рівні знання набуває дійсно загального характеру і прагне дати істину у всій конкретності й об'єктивності її змісту. Однак при всіх відмінностях однозначно чіткої межі між емпіричним і теоретичним пізнанням не існує. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що вважалося на одному етапі науки теоретичним, на іншому, більше високому, стає емпірично доступним.

Окремі науки і галузі наукового пізнання виникають, виділяються не шляхом декларацій, а у відповідь на соціально-практичні запити певної історичної епохи у відображенні реальності та відкриття фундаментальних закономірностей дійсності, на основі чого створюється метод для вивчення загальніших зв’язків в сутності явищ, які є для людини життєво важливими. Тобто історичне виникнення та розвиток окремих наук, їх диференціація, відбувається за тою ж закономірністю, що діє в розвитку науки в цілому. Інакше кажучи, критеріями інтеграції розпиленого, фрагментарного, порізненого і роз’єднаного часткового знання, його оформлення в окрему науку, і водночас історичними періодами та ступенями її становлення є наступні: виокремлення з об’єкту пізнання і визначення власної предметної області та відповідних методів дослідження і понятійного апарату – логічних форм пізнавальної діяльності, необхідних для осмислення предмету даної науки в його причинно-наслідкових зв’язках, для відкриття кількісних емпіричних залежностей, постановки наукових проблем, висування наукових гіпотез, ідей, що веде до побудови теорії внаслідок відкриття фундаментального закону в даній сфері наукового пізнання; формулювання теоретичних принципів, що розкривають найзагальніші закони галузей знання. Наприклад, про оформлення механіки як науки можливо говорити тоді, коли встановлені та теоретично сформульовані за допомогою відповідних понять і методів закони інерції і збереження кількості руху (Галілей, Декарт, Ньютон).

У науці факт розуміється як елемент, форма наукового знання. Тільки той об'єкт дійсності стає предметом пізнання, тобто усвідомлюється, відображається у формі фактичного знання, що тим або іншим способом попадає в сферу практики людини. Розширення сфери фактичного знання відбувається за допомогою розширення існуючих у кожний даний момент історії людини меж його практики. Факт, таким чином, не тільки є відображенням об'єктивних, незалежних від людини, сторін і зв'язків предмета, він також ― показник конкретного рівня розвитку суб'єктивної практики. Із цим пов'язана рухливість наукового факту, і фактичне знання розкривається як змінна величина.

У ході розвитку науки факти іноді спростовуються або встановлюється нові, іноді спростовується або доводиться вірогідність того, що визнавалося фактом. Тобто як факти в науці виступає те, що має об'єктивність і є змістом знання, усвідомлюється суб'єктом пізнання. Щоб факт став науковим, він повинен бути включений у ту або іншу систему наукового знання.

Логічною формою теоретичного пізнання, що виражає рух наукового знання, перехід від знання до незнання в розвитку нового знання, і визначає спрямованість наукового пошуку, логічну вісь дослідження є наукова проблема. Вона становить нерозривну єдність таких змістовних елементів: а) знання про незнання, що направляє пізнавальну діяльність, відмінну від пошуку інформації й умовиводу, і вирішує завдання одержання нових знань і фактів щодо невідомого об'єкта; в) припущення про можливість відкриття невідомого закону або принципово нового способу практичного застосування наявного знання; с) припущення, що визначає зміст наукової гіпотези і її перевірки, підтвердження або спростування. Постановка наукової проблеми містить у собі момент розвитку знання, пошуку рішення, відповіді на питання, напрямок, тенденцію розгортання дослідження, чим визначається її роль в побудові наукової теорії і зв’язок з гіпотезою як основною формою теоретичного мислення.

Як логічна форма мислення й наукового пошуку гіпотеза включає в себе накопичення фактичного матеріалу, його узагальнення в розвитку знання й відкриття нових зв'язків у явищах. Вона є висловленням обґрунтованого припущення про ймовірний закономірний зв'язок явищ, яке передбачає процес перевірки вірогідності зробленого припущення, виведення й перевірки наслідків з нього, виявлення нових фактів. Гіпотеза є формою осмислення фактів, формою переходу від пізнання окремих фактів до пізнання законів, від одного досягнутого нашим знанням рівня до іншого, більш високого. Зміст припущення в гіпотезі полягає саме в тім, щоб довести реальне існування передбачуваного. Припущення в гіпотезі втратило б свій зміст, якби воно заздалегідь передбачало нереальність змісту. Більш того, висуваючи гіпотезу, учений виходить із можливості її доказу.

Процес виникнення й становлення гіпотези має свої особливості й містить у собі багато різних моментів. Гіпотеза виникає на певному фактичному матеріалі, нагромадження й вивчення якого приводить до постановки питання про закономірності розвитку предмета. Тому всякій гіпотезі передує постановка питання.

Логічна форма синтезу знання, що надає не тільки теоретичного зв'язку знанню про об'єкт, але й здійснює зв'язок теорії із практикою, тобто дає також знання шляхів і засобів втілення наукових побудов у дійсність, їхньої практичної реалізації називається науковою ідеєю. Ідея становить фундамент певної наукової теорії, яка синтезує знання в єдину систему, дає цілісне розуміння досліджуваного предмета й зв'язок із практикою, що забезпечує реалізацію даної теорії в практичній діяльності. Знання має стати ідеєю, прагненням, щоб набути форми, в якій люди досягають своєї мети. В ідеї прагнення і цілі набувають об’єктивного характеру і через матеріальну діяльність самі стають дійсністю. В ідеї знання про суб’єкт і об’єкт поєднуються у визначенні мети і потреби, засобів і шляхів їх втілення у життя.

Вищою формою узагальнення й розвитку наукового знання, що має систематизовану логічну форму, дає розуміння об'єкта в його сутності, закономірності, необхідності, виражає мету й метод його практичного перетворення, є наукова теорія. Відображення в логіці понять об'єктивної, причинної, необхідної залежності між явищами об’єктивного світу називається науковим законом. Така логічна форма пізнання, що відображає свій об'єкт у його універсальних взаємозв'язках і закономірностях, є науковим принципом.

Основна література: 8; 13; 17; 18; 20.

Додаткова література: 6; 7; 8; 14; 17; 18; 19.

Питання для самоконтролю: з’ясувати пізнавальні можливості та логічна оцінка основних форм емпіричного і теоретичного пізнання.

Завдання для самостійної роботи: розкрити логіку практичного і теоретичного визначення предмету окремої науки в історичному становленні теорії. Тестові завдання.

Заняття четверте

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.