14. Постать Петра Сагайдачного в історії України

Петро́ Конаше́вич Сагайда́чний (*1570, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях. Навчався в Острозькій академії.

Якийсь час Петро Конашевич був учителем дітей київського воєводи Стефана (Яна) Аксака, але невдовзі опинився на Запорожжі. Участю в походах здобув шану козаків, котрі кілька разів обирали його гетьманом. У 1607—1608 роках очолював загони запорожців, які здобули Кілію, Ізмаїл, Очаків і ходили за Перекоп… А вже 1616 року став очільником славнозвісного козацького походу на Кафу (Феодосію), де був найбільший на Чорному морі невільничий ринок, а також на Трапезунд і Синоп. У результаті десятки тисяч християн отримали свободу, багато з яких стали згодом запорозькими козаками.

У 1617—1618 роках загони козаків під його орудою брали участь у Московському поході польського королевича Владислава, який намагався здобути корону царя Московії. Не забуваймо, що козаки залишалися підданцями його королівської милості Сигізмунда III Вази. Втім, після того, як запорожці взяли міста Путивль, Лівни, Ємець, Серпухів, Калугу і підступили до Москви, особливого запалу в борні з «білим», православним царем Михайлом Романовим вони не проявили.

Сагайдачний був ревним захисником православної церкви і культури, неодноразово виділяв кошти на відбудову храмів, допомагав братським школам в Україні. За його участі було відновлено православну ієрархію (1620 р.), створено в Києві при Братському монастирі колегіум, що став основою Києво-Могилянської академії — однієї з перших у Східній Європі.

Гетьман не міг залишатися осторонь від епохальних для його батьківщини подій. Доля Петра Сагайдачного склалася так, що врешті-решт саме він став єдиною надією на те, що протистоянню між поляками та українцями, католиками і православними, козаками і шляхтою, здебільшого полонізованою, настане край. Сагайдачний, тверезо оцінюючи ситуацію, не бачив сенсу в боротьбі з поляками і тому спрямував козацькі сили в інше русло, беручи участь у вже згаданих походах на Крим, Чорноморське узбережжя Туреччини і Московію.

На жаль, повною мірою плодами своїх успіхів Петро Сагайдачний скористатися не зміг, адже багато козаків шукали собі слави у московському війську і, власне, самі вибирали, де і з ким воювати. Що ж до гетьмана, то він навіть не пробував долучатися до таких афер.

Після Московського походу поляки уклали вельми вигідне перемир’я з Кремлем. Саме завдяки своїй військово-політичній діяльності гетьман і здобув всеєвропейську славу. Так, 1618 року він разом з усім Військом Запорозьким вступив до «Ліги християнської міліції» — союзу багатьох європейських держав, що його очолював герцог де Невер, нащадок імператорів Візантії з роду Палео­логів. Серед головних фундаторів ліги, яка стала важливим чинником у протистоянні християнських країн османській експансії, були Ватикан і Венеціанська республіка.

Поступово стосунки між гетьманом і королівською владою погіршуються. Король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився виконувати обіцянки, дані Сагайдачному після походу на Москву. Крім того, король висунув ультиматум — скоротити козацьке військо, припинити походи на Чорноморське узбережжя. Зрештою 1619 року Сагайдачний підписав Роставицьку угоду, яка викликала невдоволення козаків, оскільки нею передбачалися ще більші скорочення реєстру, заборона походів. Відтак козацька старшина позбавила гетьмана булави. Гетьманом став Яків Нерода (Бородавка). Сагайдачний був змушений виїхати до Києва, де серед козаків і братчиків у нього було чимало симпатиків.

Він не відступає він своєї мети. На чолі козацького війська Петро Сагайдачний бере участь у польсько-турецькій війні (1620—1621) та в знаменитій облозі фортеці Хотин. Підірвавши сили султанської армії, він поновив свій авторитет серед козаків. Саме 390 років тому, наприкінці вересня 1621 року, українсько-польська армія під Хотином завдала турецько-татарському війську тяжкої поразки.

Але Польща вкотре доводить, якою може бути «вдячною», — забороняє козакам плавати Дніпром. Питання щодо визнання православ’я в Україні на сеймі навіть не розглядають. Сигізмунд III Ваза не дотримав слова.

Петро Конашевич-Сагайдачний помер 10 квітня 1622 року внаслідок поранення від татарської отруєної стріли. Поховали гетьмана у Братському монастирі Києва. Певне, разом із ним було поховано й останню надію на мир між козаками і поляками. Конашевич-Сагайдачний заповів розподілити свої кошти на потреби київських і львівських братчиків.